Постанова № 34023423, 17.12.2012, Сокальський районний суд Львівської області

1321/3667/2012

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2012 р. м. Сокаль

Суддя Сокальського районного суду Львівської області Веремчук О. А. розглянувши матеріали, які надійшли від начальника ДПІ у Сокальському районі про притягнення до адміністративної відповідальності, -

ОСОБА_1 , українця, громадянина України, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1 , працює фізична особа підприємець , раніше не притягався до адміністративної відповідальності - за ст. 163-1 ч.2 КУпАП , -

В С Т А Н О В И В:

З протоколу про адміністративне правопорушення серія АА № 074602 вбачається, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, зокрема порушення порядку ведення податкового обліку по податку на додану вартість , а саме завищення податкового кредиту на суму 20688 грн. та податкового зобов»язання на суму 23489 грн. 50 коп. при проведенні взаєморозрахунків із ПП «Імпел ЛТД» за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 року.

В судове засідання ОСОБА_1 зявився, вину у скоєному правопорушенні не визнав, подав письмове заперечення щодо даного протоколу, зокрема, що ознайомившись з протоколом про адміністративне правопорушення та актом від 08.11.12 №685/1702/НОМЕР_1 про результати позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 при проведенні господарських взаєморозрахунків із ПП «Імпел ЛТД» (податковий номер 35501934) за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 року (далі - акт перевірки), просить суд врахувати наступне.

З висновками податкового органу, відображеними в протоколі про адміністративне правопорушення та акті перевірки я не згідний. Обґрунтування незгоди наведені нижче.

В акті перевірки податковим органом викладаються висновки, про те, що ним порушено

-ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 при придбанні товарів (послуг) у ПП «Імпел ЛТД». Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України»;

-п. 198.1 та 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту з ПДВ внаслідок нібито відсутності об'єктів оподаткування при придбанні товарів (послуг) у ПП «Імпел ЛТД»

-п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України в частині завищення податкового зобов'язання з ПДВ внаслідок нібито відсутності об'єктів оподаткування при продажі товарів ВП «Управління Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля».

Предметом взаємовідносин між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Імпел ЛТД» є поставка останнім товару. При цьому, як зазначено в акті перевірки, відповідно до умов договору № 112, укладеного між ними, транспортування здійснюється Постачальником - ПП «Імпел ЛТД». Отже вартість доставки товару до покупця включається в ціну товару.

Таким чином і норми цивільного та господарського законодавства, і здоровий глузд вказують на те, що пошуком, оплатою послуг та іншими діями, пов'язаними з доставкою товару займався постачальник - ПП «Імпел ЛТД».

Яким чином він це здійснював ФОП ОСОБА_1 - не цікавить, а тим більше він не може відповідати за правовідносини між третіми суб'єктами господарювання.

Незаперечними фактами, які випливають навіть з акта перевірки є те, що:

-ФОП ОСОБА_1 укладав з ПП «Імпел ЛТД» договір поставки від 02.09.2011 р. № 112

-вказаний договір на сьогоднішній день є дійсний та ніким не оспорюється;

-в результаті виконання цього договору ФОП ОСОБА_1 в жовтні-грудні 2011 року отримував від ПП «Імпел ЛТД» товар, який використаний ним в підприємницькій діяльності;

-за отриманий товар ФОП ОСОБА_1 в жовтні-грудні 2011 року сплатив на користь ПП «Імпел ЛТД» кошти» за поставлений товар;

-наведені вище операції повністю відображені в бухгалтерському та податковому обліку ФОП ОСОБА_1;

-податковим органом не ставилися під сумнів видаткові накладні та податкові накладні, отримані ФОП ОСОБА_1 від ПП Імпел ЛТД» при виконанні згаданого вище договору;

Наведений перелік не являється вичерпним. Наведені факти свідчать про те, що висновки податкового органу, які лягли в основу прийняття оскаржуваного податкового повідомлення- рішення є надуманими та безпідставними, оскільки єдиною підставою, яка вказує на нібито вчинене ним порушення норм цивільного та податкового законодавства є відсутність товарно- транспортних накладних.

Зокрема, щодо посилання ревізорів на відсутність товарно-транспортних накладних чи їх заповнення з помилками, як на підставу безтоварності господарських операцій, то відповідно

пункту 2.1.2 листа ДПА України від 03.02.2009 р. № 2012/7 /10-1017 податковим органам при проведенні перевірок слід врахувати, що не може бути доказом безтоварності посилання в акті перевірки на відсутність інформації щодо підтвердження чи спростування будь-яких фактів: переміщення товарів, наявності транспортних засобів, тощо.

24 лютого 2006 року Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва ухвалив рішення №27 «Про необхідність усунення порушень Державним комітетом статистики України, Міністерством транспорту і зв'язку України принципів державної регуляторної політики згідно вимогам Закону України від 11 вересня 2003 №1160-IV «О основах державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», в якому запропонував відмінити норми відносно віднесення товарно-транспортної накладної до бланків строгого обліку, як невідповідні принципам державної регуляторної політики і що приводять до створення перепон в здійсненні господарської діяльності у сфері вантажоперевезень автомобільним транспортом.

На підставі даного рішення Інструкція була виключена з Державного реєстру нормативно- правових актів 31 травня 2006 року згідно висновку Міністерства юстиції України від 15 травня 2006 р. №10/68, а в Правила перевезення були внесені зміни згідно наказу Мінтрансу України від 22 травня 2006 р. №493 - пункт 11.2 «товарно-транспортні накладні і путні листи вантажного автомобіля відносяться до документів строгої звітності, друкарським способом, що виготовляється, з обліковою серією і номером» - виключений. Таким чином було відмінено вимогу щодо визначення товарно-транспортної накладної як бланк строгої звітності і обов'язку суб'єктів господарювання щодо їх зберігання.

Також, вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"(далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9). В силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК). Згідно з ч.І ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Жодна норма діючого законодавства України не встановлює підстави для нікчемності правочину у зв'язку з порушенням іншим платником податку певних норм податкового законодавства. Така ж правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.11 р. "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього

впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст. 196 Податкового кодексу України. Серед даного переліку операції з придбання деревини, металу та виробів з них - відсутні.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу)чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №168/704).

Пунктом 2.4 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа

форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.16 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення ' господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Наявні в матеріалах перевірки податкові накладні, видаткові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Крім того, матеріалами перевірки підтверджується і податковим органом не заперечується, що на момент існування господарських правовідносин між ФОП ОСОБА_1 і ПП «Імпел ЛТД», вказаним в акті перевірки, останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, був зареєстрованим платником податку на додану вартість і не був позбавлений права укладати угоди та виписувати податкові накладні у відповідності до вимог діючого законодавства.

В матеріалах перевірки відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних ПП «Імпел ЛТД» не було зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мало права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів. укладених між ФОП ОСОБА_1 та П «Імпел ЛТД» вказує на наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Аналіз положень Податкового кодексу України та Закону України "Про державну- податкову службу в Україні», вказує, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань визначений Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення вказаного акту законодавства, варто зазначити, що станом на дату складання акта перевірки, податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Слід додатково зазначити, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.І ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за згодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.З ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011 року повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, податковий орган, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

З правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання. Тим більше, враховуючи той факт, що дотримання суб'єктами господарювання в момент укладення правочинів норм Цивільного та Господарського кодексів не є законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на податковий орган.

Таким чином, орган податкової служби при складанні акта перевірки протиправно вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені ним, недійсними. З огляду на норми п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового. Валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01. 2011 року за № 34 /18772 ; далі зза текстом Порядок № 984 ) напрошується висновок , що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником

податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи

зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не

має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником

порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим

нравочином

Правильність саме такого висновку підтверджується правовими позиціями, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду

цивільних справ про визнання правочинів недійсними (далі за текстом -Постанова Пленуму ВСУ

№9. відповідно до п.18 котрої перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують

публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення

конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення,

пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим,

територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави,

зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або

приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння,

користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як

основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами,

іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження

викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених

в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими

нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в

намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини

може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження

майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними

правилами (стаття 216 ЦК).

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та ознайомившись з матеріалами справи суддя приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1, немає складу адміністративного правопорушення, передбачених ст. 163-1 ч.2 КУпАП , та враховуючи особу правопорушника та матеріали адміністративної справи, вважаю, що слід закрити провадження по справі в звязку із відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 247 ч.1 п.1 , 283, 284 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И В:

закрити провадження по справі в звязку із відсутністю складу адміністративного правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 163-1 ч.2 КУпАП .

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги до Сокальського районного суду.

Суддя:О. А. Веремчук