Постанова № 34021932, 09.10.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд >

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"09" жовтня 2013 р. № 820/9097/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонова М.О.

за участю секретаря судового засідання Шевченко А.А.,

5">розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовомONT>

Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнородних перевезень та туризму"

до

Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області

про

визнання нечинною та скасування постанови ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародних перевезень та туризму", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області, в якому просить суд визнати нечинною та скасувати Постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України “Про захист прав споживачів” від 16.08.2013р. №23-205, що була прийнята Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Харківській області про накладення штрафу у розмірі 38 227,40 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позову вказано, що ТОВ «Центр міжнародних перевезень та туризму» не погоджується з рішенням Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області та вважає Постанову від 16.08.2013р. № 23-205 такою, що прийнята неправомірно та безпідставно.

Представник позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Правом на подачу заперечень відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 8, 11 ст. 35 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи. Розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Відповідно до ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.

Таким чином, суд вважає, що відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, його відсутність в судовому засідання не перешкоджає розгляду справи, слід розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Судом встановлено, що у період з 13.03.2013р. по 18.03.2013р. посадовими особами Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області (надалі - Інспекція), відповідно до повідомлення про перевірку №001074 від 18.02.2013р. було проведено перевірку ТОВ «Центр міжнародних перевезень та туризму» з питань дотримання законодавства про захист прав споживачів.

За результатами перевірки було складено акту перевірки від 18.03.2013р. № 000226 на підставі якого відповідачем було винесено постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 16.08.2013р. № 23-205 у вигляді штрафу у розмірі 38227 грн. 40 коп. «за створення перешкод службовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів у проведенні перевірки якості продукції, а такою правил торговельного та інших видів обслуговування».

Суд зазначає, що підстави донарахування викладені у п.4 розділу І «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» (ст. 2 Акту перевірки від 18.03.2013р. № 000226) де зазначено, що: «в ході перевірки службовими особами інспекції була надана вимога від 13.03.2013р. № 1 щодо надання до перевірки у т.ч. договорів на туристичне обслуговування, які були укладені між: ТОВ «ЦМПТ» та туристами для перевірки якості послуг, що надавались споживачам, дотримання умов договорів пpо надання туристичних послуг вимогам ст. 20 ЗУ «Про туризм» та вимог п. 6 «Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності». Однак вищевказані документи в ході перевірки товариством не були надані, що унеможливило проведення планової перевірки ТОВ «ЦМПТ» у повному обсязі згідно з методичними рекомендаціями».

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Як було встановлено судом та не заперечувалось позивачем по справі, 13 березня 2013 р. ТОВ «Центр міжнародних перевезень та туризму» було отримано вимогу про надання документів та пояснень № 1 від 13.03.2013 р. В указаній вимозі Інспекція просила надати до перевірки договори на туристичне обслуговування, укладених між товариством та туристами за період з 01.04.2012р. по час перевірки з документальним підтвердженням факту виконання обов’язків перед туристами згідно з умовами договорів.

Товариством для проведення перевірки не були надані вище зазначені договори з туристами, а було надано типовий договір, який укладається між підприємством та туристом з поясненням, що договори між позивачем та туристами укладаються тільки за такою типовою формою, інших форм договорів ТОВ «Центр міжнародних перевезень та туризму» в своїй діяльності не застосовує. Тобто, договори, заключені з туристами відрізняються між собою тільки даними туристів, країною перебування, вартістю тура та номером страхового полісу.

Суд аналізуючи акт перевірки зазначає, що деякі невідповідності при складанні позивачем договорів з туристами (а саме, порушення вимог ст.20 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995р. № 324/95-ВР та п.6.13 Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджених наказом Держкомітетом з регуляторної політики від 11.09.2007р. № 111/55) були встановлені відповідачем саме на підставі типових договорів, що були надані позивачем до перевірки, про що було : значено в акті перевірки від 18.03.2013р. № 000226.

Також суд аналізуючи посилання відповідача на Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007р. № 877-V, ні «Порядок проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг», затверджений наказом Мінекономіки від 07.03.2012р. №310 зазначає, що ні Закон України «Про туризм» від 15.09.1995р. №324/95-ВР, ні Ліцензійні умови провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджені наказом Держкомітета з регуляторної політики від 11.09.2007р. № 111/55, ні Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007р. № 877-V, ні «Порядок проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг», затверджений наказом Мінекономіки від 07.03.2012р. №310, не встановлюють поняття терміну «створення перешкод службовим особам».

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що ненадання лише позивачем всіх договорів, які були укладені між ним та туристами за період з 01.04.2012р., а надання типового договору не вплинуло на перебіг перевірки та факт встановлення Інспекцією порушень Товариством окремих норм законодавства при укладанні договорів з туристами, а отже відповідачеві були надані всі необхідні для перевірки документи, на підставі яких відповідач змог зробити висновки щодо дотримання позивачем вимог нормативних документів щодо захисту прав споживачів, а отже позивачем не було вчинено жодних перешкод службовим особам при проведенні перевірки.

Враховуюче вище викладене суд приходить до висновку, що постанова від 16.08.2013р. № 23-205 Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області є такою, що прийнята неправомірно та безпідставно.

Крім цього суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.6 ст. 6 вказаного Закону України «Про захист персональних даних» «не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини», а отже суд зазначає, що вимога відповідача про надання договорів з туристами носить характер поширення відомостей, які містять персональні данні, тобто данні, за якими особу може бути ідентифіковано, як громадянина.

Відповідно до п. 1.5 наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2011 N 3659/5 «Про затвердження Типового порядку обробки персональних даних у базах персональних даних, захист персональних даних покладається на володільця бази персональних даних.

Згідно п. 1.6. вищевказаного Наказу, володілець або розпорядник бази персональних даних надає суб'єкту персональних даних інформацію про мету обробки персональних даних до моменту отримання згоди від суб'єкта персональних даних.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не мав права надати відповідачу договори до перевірки без отримання згоди від туристів, з якими вони були укладені. Необхідність отримувати згоду про обробку персональних даних підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012. Рішення Конституційного Суду України.

Згідно Закону України «Про туризм» від 15.09.1995р. №324/95-ВР туристичний продукт це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Виходячи із цих положень закону суд приходить до висновку, що надання туристичних послуг цілком пов'язано з наданням послуг перевезення, у тому числі і авіа, а згідно п.3 глави 2 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерством інфраструктури України від 30.11.2012р. №735 встановлено, що «у межах, встановлених чинним законодавством України та країни прямування, особа, що здійснює продаж перевезень (перевізник, агент з продажу), зобов'язана дотримуватися конфіденційності особистих даних пасажира. При цьому пасажир уповноважує перевізника зберігати особисті дані про себе та надавати їх державним органам на їх запит або своїм службовцям, своїм агентам, іншим перевізникам, провайдерам додаткових послуг для бронювання або переоформлення перевезень, одержання додаткових послуг, організації системи розшуку багажу та системи попередження/визначення шахрайства з перевізними документами, надання інформаційної допомоги щодо в'їзду/виїзду за маршрутом перевезення, які мають дотримуватись законодавства в сфері захисту персональних даних».

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр міжнородних перевезень та туризму" до Інспекція з питань захисту прав споживачів у Харківській області визнання нечинною та скасування постанови – задовольнити у повному обсязі.

Скасувати постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 16.08.2013р. №23-205, що була прийнята Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Харківській області про накладення штрафу у розмірі 38 227,40 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародних перевезень та туризму" сплачені судові витрати у розмірі 383,00 грн.(триста вісімдесят три гривні нуль копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб’єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 10 жовтня 2013 року

Суддя Спірідонов М.О.