Постанова № 34021877, 24.09.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2845/13-а

24 вересня 2013 року 13год. 10хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Маринич В.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Грімова Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової допомоги та моральної шкоди, -ВСТАНОВИВ :

Позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області про визнання дій відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби протиправними, зобов`язання здійснення нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби, стягнення одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби в сумі 21408,08 грн. та зобов'язання відшкодувати моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.

Позовні вимоги в повній мірі були підтримані представником позивача в судовому засіданні та обґрунтовані наступним.

ОСОБА_3 був звільнений у запас Збройних сил України на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України №1266 ДСК від 14.07.2010 року за п. 64 Ж (за власним бажанням) з вислугою років в календарному обчисленні 13 років, 3 місяці, 16 днів в пільговому обчисленні 22 роки, 5 місяців, 7 днів.

Після звільнення позивач пройшов військово-лікарську комісію УМВС України в Рівненській області, якою було підтверджено, що травма, яку він отримав в 2006 році, є травма пов'язана з виконанням ним службових обов'язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьби із злочинністю.

Оглядом Рівненського обласного МСЕК ОСОБА_3 було встановлена 2 група інвалідності.

Наказом МВС України №0040 ДСК від 30.08.2012 року було внесено зміни в наказ №1266 ДСК від 14.07.2010 року в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ, а саме статтю звільнення "за власним бажанням" було змінено на статтю "через обмежений стан здоров'я".

Вказує, що неодноразово звертався до департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку міністерства внутрішніх справ України із заявою щодо виплати йому 50 % грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В свою чергу, департамент фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку міністерства внутрішніх справ України надіслав ОСОБА_3 відповідь про те, що стосовного його питання було направлено запит до департаменту кадрового забезпечення та управління юридичного забезпечення МВС України щодо правових підстав для доплати різниці одноразової грошової допомоги при звільненні. Про прийняте рішення департамент фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку мав повідомити додатково, однак не повідомив.

Зазначає, що ОСОБА_3 належить одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби, яку Відповідач відмовляється виплатити.

Відповідачем було виплачено 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме: 21408,08 грн. Таким чином, відповідач не виплатив решту 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме: 21408,08 грн.

Вказані незаконні дії відповідача призвели ОСОБА_3 до моральних переживань, який втратив душевний спокій, постійно перебуваючи у роздратованому стані, оскільки досі не отримав належну йому виплату у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а тому зазначені моральні страждання позивач оцінює у 3000,00 грн. Просить суд задовольнити позов повністю.

Відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області адміністративний позов не визнав з підстав викладених в письмових запереченнях. В судовому засіданні представник відповідача пояснила, що ОСОБА_3 14.07.2010 року звільнений з ОВС за власним бажанням, а тому вимоги ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пункту 10 постанови Кабінету Міністрів № 393/1992 від 17.07.1992р. щодо виплати йому 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби Управлінням виконані повністю відповідно до Закону.

30.08.2012 року наказом МВС № 40о/с внесено часткові зміни до пункту наказу МВС України від 14.07.2010 року № 1266о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_3, та з цього моменту слід уважати його звільнення у Запас Збройних Сил України за п. 64 "в" (через обмежений стан здоров'я) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Зазначає, що вимоги ОСОБА_3 щодо донарахування та виплати йому невиплачених 25% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, як особі, яка звільнена зі служби (з правом на пенсію) через обмежений стан здоров'я, є підставним, але в свою чергу відповідно до роз'яснення ДФЗБО МВС України від 22.03.2010 року № 15/2-1130 визначено, що у разі зміни статті звільнення особи повинні не пізніше трьох місяців після звільнення пред'явити відповідні документи до фінансового відділу для перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.

Однак, ОСОБА_3 пропустив 3-місячний термін для пред'явлення документів для перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.

УМВС є територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України, вимога Міністерства є обов'язковою для виконання в Управлінні, а тому враховуючи те, що ОСОБА_3 було пропущено 3-місячний термін пред'явлення документів для перерахунку одноразової грошової допомоги при звільнення, підстави для її перерахунку на сьогоднішній день відсутні.

З приводу заявленої моральної шкоди УМВС зазначає, що відповідно до п. 10-1 Постанови Пленуму Верхового суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

Зазначає, що в позовній заяві, поясненнях наданих у судовому засіданні позивач не обґрунтував в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та не надав доказів на підтвердження того, що така шкода мала місце, а тому вважає, що позивачем не доведено наявність моральної шкоди та причинного зв'язку між діями відповідача та моральною шкодою.

На підставі наведеного просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 був звільнений у запас Збройних сил України на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України №1266 ДСК від 14.07.2010 року з посади заступника начальника управління оперативної служби УМВС України в Рівненській області відповідно до п. 64 Ж (за власним бажанням) з вислугою років в календарному обчисленні 13 років, 3 місяці, 16 днів в пільговому обчисленні 22 роки, 5 місяців, 7 днів.

Постановою військово-лікарської комісії УМВС України в Рівненській області підтверджено, що травма отримана ОСОБА_3 у 2006 році пов'язана з виконанням ним службових обов'язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ (а.с.9).

24.07.2012 року позивач звернувся до УМВС України в Рівненській області щодо зміни статті звільнення з органів внутрішніх справ.

Листом УМВС України в Рівненській області від 23.08.2012 року № П-662 позивача повідомлено, що 15.08.2012 року до Департаменту оперативної служби МВС України було направлено матеріали для розгляду питання про зміну статті звільнення з органів внутрішніх справ (а.с.67).

Міністерством внутрішніх справ України 30.08.2012 року було прийнято наказ по особовому складу №0040о/с, яким внесено часткові зміни до пункту наказу МВС №1266о/с від 14.07.2010 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_3, а саме вважати його звільненим у запас Збройних сил України за п.64 "в" (через обмежений стан здоров'я) (а.с.87).

При вирішенні спору по суті суд виходить з наступного.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством таким, як Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, Законом України "Про міліцію", Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року №393.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Керуючись ст. 21 Закону України "Про міліцію" працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемляють його гідність і особисті права.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно абзацу 1 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (редакція чинна на час звільнення позивача) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Враховуючи той факт, що позивач був звільнений зі служби за власним бажанням то йому у відповідності до п.10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року №393, при звільненні правомірно було виплачено 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 21408,08 грн.

Поряд з цим, як вбачається з наказу МВС України №0040о/с від 30.08.2012 року, підполковника міліції ОСОБА_3 визнано звільненим у запас Збройних сил України за п.64 "в"(через обмежений стан здоров'я).

Відповідно до абз. 2 п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року №393 (редакція чинна на час звільнення позивача), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Судом встановлено, що одноразова допомога при звільненні виплачувалась позивачу саме Управлінням МВС України в Рівненській області (а.с.53), де позивач проходив службу. У зв'язку з цим помилковими є твердження представника відповідача про те, що Управління МВС України в Рівненській області є неналежним відповідачем у справі.

На запит суду МВС України листом від 19.09.2013 року №12/6-3098 повідомило, що витяг з наказу МВС від 30.08.2012 року №0040 о/с в частині зміни підстав звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ був надісланий 07.09.2012 року до Управління МВС України в Рівненській області для ознайомлення з ним ОСОБА_3 та залучення до матеріалів особової справи (а.с.83).

З матеріалів справи вбачається, що вказаний вище витяг з наказу №0040 о/с від 30.08.2012 року на адресу відповідача надійшов 10.09.2012 року та зареєстрований за №55 о/с, що підтверджується штампом на наказі (а.с.87).

Суд констатує, що чинне законодавство не ставить в залежність виплату одноразової грошової допомоги при звільненні від активної поведінки (звернення з заявами, подання додаткових документів тощо) особи, що звільняється. З системного аналізу положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вбачається, що за наявності передбачених для виплати підстав, виплата одноразової грошової допомоги є обов'язком, а не правом роботодавця.

Покликання відповідача у даному випадку на лист Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України від 22.03.2010 року №15/2-1130 (а.с.55), як на документ, що визначає порядок виплати одноразової допомоги при звільненні є помилковим, оскільки такий лист не віднесений до числа нормативно-правових актів, висвітлює точку зору органу, що його видав та не є обов'язковими до виконання.

Оскільки з 10.09.2012 року відповідачем жодних дій щодо виплати позивачу недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні не вчинено, бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби є протиправною.

Представник відповідача пояснила, що витяг з наказу до позивача було доведено в усній формі. На підтвердження таких тверджень надала лист УМВС України в Рівненській області від 23.09.2013 року №з/1-2462 (а.с.88). З цих же підстав зазначила про пропущенням позивачем встановленого строку звернення до суду.

Суд критично оцінює такі твердження відповідача, з огляду на їх недоведеність. Представник відповідача не вказала ким і коли було доведено до відома позивача зміст витягу з наказу. Покликання представника на віднесення такої інформації до державної таємниці суд оцінює критично, оскільки, як встановлено судом, витягу з наказу від 30.08.2012 року №0040 о/с гриф секретності не надавався.

Як вбачається з матеріалів справи позивач просить захистити його порушене право відповідно до діючого законодавства, тому суд дійшов висновку, що правильним способом захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам чинного законодавства є не стягнення сум з відповідача, а зобов'язання його здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби, з урахуванням виплачених сум.

Щодо вимог про зобов'язання відшкодувати моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Також, суд при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім цього, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Проте, позивачем в порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України не доведено передбачених ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема матеріали справи не містять жодних свідчень та відповідних доказів про ступінь його моральних чи фізичних страждань або шкоди завданої її здоров'ю.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими, а тому до задоволення не підлягають.

З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити частково.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Частинами 1, 3 ст. 94 КАС України, встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що обов'язковою умовою для присудження судових витрат, в тому числі і витрат на правову допомогу, є фактичне здійснення цих витрат та їх належне документальне підтвердження.

В даному випадку, в якості підтвердження здійснення витрат на правову допомогу позивачем були надані: копія договору про надання правової допомоги від 03.08.2013 року з додатком (а.с.19-20), копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 937 від 30.06.2012 року (а.с.21), довідка-рахунок №01/13 від 09.09.2013 року (а.с.64), акт виконаних робіт від 09.08.2013 року (а.с.66).

Згідно з вимогами статті 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що компенсація судових витрат здійснюється саме за участь особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Крім того, зі змісту статті 94 КАС України вбачається, що обов'язковою умовою для присудження судових витрат, в тому числі і витрат на правову допомогу, є фактичне здійснення цих витрат та їх належне документальне підтвердження.

В даному випадку, в якості підтвердження здійснення витрат на правову допомогу позивачем були надані: акт виконаних робіт від 09.09.2013 року та довідка-рахунок №01/13 від 09.09.2013 року.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", факти здійснення господарських операцій фіксуються первинними документами (документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення), які складаються під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, документальним підтвердженням здійснення витрат на правову допомогу є наявність належним чином складених первинних документів, які відображають суть господарської операції по наданню юридичних послуг та підтверджують її фактичне здійснення.

Надані представником позивача документи не можуть вважатись належним чином складеними первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції по наданню юридичних послуг, оскільки акт виконаних робіт не містить обов'язкових реквізитів первинного документа, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, він не містить змісту та обсягу господарської операції.

Також, відсутні належні докази підготовки представником позивача позову до суду, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, адміністративний позов підписано особисто ОСОБА_3, з наданого позивачем акту виконаних робіт неможливо зробити достовірний висновок щодо розрахунків по формуванню часу та ціни на надані послуги, акт містить загальні вказівки про надані послуги.

Стосовно довідки-рахунку №01/13 від 09.09.2013 року суд зазначає наступне.

При складанні вказаної довідки представник позивача покликається на Закон України "Про адвакатуру", який станом на дату її складання втратив чинність.

Крім того, вказана довідка видана гр. ОСОБА_3 у зв'язку з наданням йому правової допомоги, зокрема, шляхом надання юридичних консультацій та підготовки позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошової допомоги та моральної шкоди.

Однак, як вже зазначалось вище, відсутні належні докази підготовки представником позивача позову до суду, а надані позивачу юридичні консультації мали виключно консультаційний характер і взагалі не стосувались представництва інтересів позивача в суді. Разом з тим, Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" не передбачено відшкодування витрат на написання позовних заяв, тобто за складання відповідних процесуальних документів.

Виходячи з наведеного, суд зазначає, що позивачем не надано детального розрахунку витрат на правову допомогу (за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді відповідно до Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах"), який би підтвердив обґрунтованість суми таких витрат, в зв'язку з чим суд вважає, що витрати на правову допомогу документально не підтверджені, а тому суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

В силу положень ч. 3 ст. 94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби протиправною.

Зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби, з урахуванням виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача ОСОБА_3 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 34,41 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Гломб Ю.О.