Вирок № 34020941, 10.10.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/2780/13-к

Провадження №: 1-кп/752/85/13

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Дідика М.В.,

при секретарях Коруні О.В., Гайдамаці Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження № 42012100000000003 відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ізяслав, Хмельницької області, українця, громадянина України, з освітою вищою, одруженого, працюючого суддею Обухівського районного суду Київської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, не судимого,

обвинуваченого за ч.2 ст. 375, ч.1 ст. 375 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурорів Матвіяса А.Б., Васіна О.М. ;

обвинуваченого ОСОБА_1,

ВСТАНОВИВ:

31.08.2004 Указом Президента України № 1026/2004 ОСОБА_1 призначений суддею Обухівського районного суду Київської області.

Постановою Верховної Ради України № 1683-УІ від 22.10.2009 року, ОСОБА_1 обрано на посаду судді Обухівського районного суду Київської області безстроково.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є законність.

Відповідно до вимог ст. ст. 3, 6 Закону України «Про статус суддів» 2862-ХІІ від 15.12.1992, що був чинним у 2009 році, судді підкоряються тільки закону, зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків, не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

У статті 68 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Згідно зі ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ОСОБА_1 перебуваючи на посаді судді Обухівського районного суду Київської області у 2009 - 2010 роках, будучи відповідно до вимог зазначеного законодавства та ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язаним діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вчинив умисні злочини проти правосуддя за таких обставин.

27.02.2009 до Обухівського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до Київської обласної державної адміністрації та Обухівської районної державної адміністрації про визнання недійсними рішень та зобов'язання вчинити певні дії, яка у той же день надійшла для розгляду судді Обухівського районного суду ОСОБА_1 В цей же день, тобто 27.02.2009 у ОСОБА_1 виник умисел на постановлення завідомо неправосудного рішення на користь позивачів.

Будучи обізнаним з вимогами чинного законодавства України, діючи умисно з метою постановления завідомо неправосудного судового рішення, у приміщенні Обухівського районного суду Київської області, що знаходиться в м. Обухів, на вул. Київській, буд. 20, суддя ОСОБА_1 у квітні 2009 року постановив рішення від 03.04.09 р. у цивільній справі № 2-516/09 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до Київської обласної державної адміністрації та Обухівської районної державної адміністрації про визнання недійсними рішень та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до резолютивної частини рішення в даній справі, суд вирішив позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 задовольнити частково та даним рішенням зобов'язав Обухівську районну державну адміністрацію Київської області розглянути і погодити проекти землеустрою, розроблені Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», переведення даних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 для ведення особистого селянського господарства на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Київську обласну державну адміністрацію цим рішенням зобов'язано розглянути та затвердити проекти землеустрою, розроблені Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», переведення даних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області та передати їх у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 для ведення особистого селянського господарства. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановлене суддею рішення набрало законної сили 13.04.2009.

Внаслідок виконання рішення суду від 03.04.2009 у справі № 2-516/09 Обухівською районною державною адміністрацією прийняті розпорядження №1090-1097 від 04.09.09 та № 1211 від 29.09.2009 про погодження проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство» та передання їх у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 для ведення особистого селянського господарства на території Старобезрадичівської сільської ради.

На виконання рішення Обухівського районного суду від 03.04.09 р. у справі № 2-516/09 Київською обласною державною адміністрацією видано розпорядження № 1040 від 26.11.09 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу у власність земельних ділянок громадянці ОСОБА_7», пунктом 1 якого затверджено «Проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «Київське лісове господарство», переведення зазначеної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення та передання її у власність гр. ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, розроблений ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Пунктом 2 вказаного розпорядження вилучено із постійного користування ДП «Київське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,99 га (ліси), розташовану на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Пунктом 3 цього розпорядження змінено цільове призначення земельної ділянки із категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев.

Пунктом 4 вказаного розпорядження передано у власність гр. ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,99 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Пунктом 5 вказаного розпорядження належало Обухівській районній державній адміністрації у встановленому законодавством порядку забезпечити видачу державного акта на право власності на визначену в цьому розпорядженні земельну ділянку.

На виконання рішення Обухівського районного суду від 03.03.09 були видані розпорядження Київської обласної державної адміністрації аналогічного змісту стосовно передання у власність земельних ділянок громадянці ОСОБА_4 (розпорядження № 1041 від 26.11.09), а також громадянам ОСОБА_8 (розпорядження № 1044 від 27.11.09), ОСОБА_3 (розпорядження № 1045 від 27.11.09), ОСОБА_6 (розпорядження № 1053 від 30.11.09), ОСОБА_11 (розпорядження №1054 від 30.11.09), ОСОБА_10 (розпорядження №1057 від 01.12.09), ОСОБА_5 (розпорядження № 1058 від 01.12.09), ОСОБА_9 (розпорядження № 1063 від 02.12.09).

В результаті виконання рішення Обухівського районного суду від 03.04.09 протягом 2009-2010 років громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_11 були передані у власність земельні ділянки площею по 0,99 га кожному для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому, вказане рішення Обухівського районного суду було оскаржене прокуратурою Київської області до апеляційного суду Київської області та ухвалою від 23.06.10 рішення Обухівського районного суду Київської області від 03.04.09 залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

За результатами касаційного розгляду вказаної справи Верховним Судом України ухвалою від 30.03.11 задоволено касаційну скаргу прокуратури Київської області та рішення Обухівського районного суду від 03.04.09 та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23.05.10. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приймаючи вказану ухвалу, Верховний Суд України керувався положеннями ст. 13 Конституції України, відповідно до якої земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Тобто, необхідною умовою набуття права на земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки.

Враховуючи викладене, зобов'язання відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування надати земельну ділянку у власність будь-якій особі за відсутності рішення такого органу про надання земельної ділянки є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України компетенції на здійснення права власності від імені Українського народу на управління землями.

Оскільки спірні земельні ділянки в користування позивачам у встановленому законом порядку не надавались, їх вимоги про передачу земельних ділянок у власність є безпідставними.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. З ст. 152 Земельного кодексу України шляхом:

а) визнання права;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення

прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють

небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів

місцевого самоврядування;

д) відшкодування заподіяних збитків;

е) застосування інших передбачених законом способів.

Разом з тим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності чи права користування земельною ділянкою лише з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140-149 Земельного кодексу України.

Положенням п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.04 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», яке є обов'язковим для виконання усіма судами України, роз'яснено, що у випадках, визначених ст.ст. 140-149 Земельного кодексу України, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

В ухвалі Верховного Суду України зазначено, що ні Київська обласна державна адміністрація, ні Обухівська районна державна адміністрація питання про припинення права користування спірною земельною ділянкою з ДП «Київське лісове господарство» не вирішували, останнє до участі у справі не залучено, а тому рішення суду про зобов'язання Київської ОДА та Обухівської РДА затвердити проекти щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство» є необгрунтованим, оскільки ухвалено без повного дослідження обставин справи, прав і обов'язків сторін.

До компетенції органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, відповідно до їх повноважень, належить віднесення земель до тієї чи іншої категорії та зміна їх цільового призначення (ст. 20 Земельного кодексу України).

Враховуючи вказану норму, права та положення ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, висновки суду про переведення зазначених земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення є незаконними.

Порядок надання громадянам земельних ділянок державної або комунальної власності в користування передбачений ст. 123 Земельного кодексу України (редакція статті змінена Законом № 1702-У1 від 05.11.09).

Верховним Судом України в ухвалі від 30.03.11 р. також зазначено, що під час розгляду даного спору, суду необхідно було перевірити, чи порушений Київською обласною державною адміністрацією та Обухівською районною державною адміністрацією цей порядок при зверненні позивачів із заявами про затвердження проектів землеустрою, і в залежності від установленого суд може лише зобов'язати вирішити питання, а не вказати, яке рішення слід прийняти.

Оскільки неправильне застосування судами норм матеріального права й допущені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення були скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У подальшому, ухвалою Обухівського районного суду від 17.08.11 провадження в цій справі закрито відповідно до п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, постановлення суддею завідомо неправосудного рішення, привело до протиправного вилучення з державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення, незаконному переведенні їх до категорії земель сільськогосподарського призначення та незаконній безоплатній передачі земель площею 8,91 га у власність фізичних осіб.

Крім того, 13.10.2010 до Обухівського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_14 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки, яка у той же день надана для розгляду судді Обухівського районною суду ОСОБА_1 В цей же день, тобто 13.10.2010, у ОСОБА_1 виник умисел на постановления завідомо неправосудного рішення на користь позивача. Таким чином, суддя Обухівського районного суду ОСОБА_1 став на сторону ОСОБА_14

Листом Верховного Суду України щодо практики розгляду земельних спорів судами Київської області, направленого апеляційним судом Київської області до Обухівського районного суду 11.11.2008 р., який був доведений до відома і з ним ознайомлені судді, визначено, що за рішенням суду не може здійснюватися перехід права власності на земельні ділянки та земельні частки, щодо яких існує заборона на їх відчуження, не може набуватись право власності на земельні ділянки за рішенням суду шляхом встановлення факту, що має юридичне значення. При розгляді справ за адміністративними позовами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду заяви про надання позивачу земельної ділянки в оренду, про передачу земельної ділянки у власність суд вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про надання в оренду (передачу у власність), що не належить до компетенції суду.

Суддя ОСОБА_1, діючи умисно з метою постановлення завідомо неправосудного рішення, у службовому кабінеті, що знаходиться в м. Обухів на вул. Київська, буд. 20, 17.11.2010 року постановив рішення у цивільній справі № 2-2154/10 за позовом ОСОБА_14 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки, яким повністю задовольнив позов та визнав за ОСОБА_14 право власності на:

- земельну ділянку площею 0,85 га, на якій розташована виробнича база, за адресою: м. Обухів Київської області, територія промвузла;

- земельну ділянку площею 0,02 га, на якій розташований м'ясо-молочний павільйон, за адресою: АДРЕСА_2;

- земельну ділянку площею 0,0038 га, на якій розташований магазин, за адресою: АДРЕСА_3;

- земельну ділянку площею 0,005 га, на якій розташований магазин, за адресою: АДРЕСА_4;

- земельну ділянку площею 0,014 га, на якій розташований магазин-кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», за адресою: АДРЕСА_5.

Цим же рішенням скасував державну реєстрацію державних актів на право постійного користування серії ІІ-КВ №003871 від 19 листопада 1997 року; серії ІІ-КВ №001028 від 9 квітня 1998 року; серії ІІ-КВ №001028 від 9 квітня 1998 року; серії І-КВ №002620 від 20 жовтня 1997 року; серії І-КВ №002620 від 20 жовтня 1997 року.

Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 03.03.11 у справі № 22 Ц -2495/2011р., апеляційну скаргу прокурора Обухівського району Київської області задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 17.11.10 р. скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_14 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки.

Ухвалюючи вказане рішення, апеляційний суд зазначив, що, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що виключно до компетенції Обухівської міської ради належить питання надання у власність земельних ділянок відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України, а віднесених до компетенції суду, відповідно до п. 2 постанови № 7 від 16.04.04 (із подальшими змінами) Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», питань ОСОБА_14 в позові не заявляв.

Відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги щодо визнання права власності на земельні ділянки є не обгрунтованими, оскільки право позивача ОСОБА_14 ніким не оскаржувалось, про що він сам заявив у позовній заяві, відсутня в матеріалах справи і відмова Обухівської міської ради в розгляді заяви ОСОБА_14, на яку посилається позивач, а також позивач не був позбавлений можливості вирішити це питання у встановленому законом порядку, тому рішення суду не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Винесене суддею Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 рішення від 17.11.10 набрало законної сили, але не було звернуто до виконання у зв'язку з його подальшим оскарженням та скасуванням.

Таким чином, суддя ОСОБА_1, усвідомлюючи відсутність рішень відповідного органу місцевого самоврядування про передання земельних ділянок у власність, порушуючи при цьому його виключну компетенцію на здійснення права власності від імені Українського народу на управління землями, протиправно, у порушення вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та ст.ст.120, 123, 152 Земельного кодексу України умисно визнав право власності за ОСОБА_14 на:

- земельну ділянку площею 0,85 га, на якій розташована виробнича база, за адресою: м. Обухів Київської області, територія промвузла;

- земельну ділянку площею 0,02 га, на якій розташований м'ясо-молочний павільйон, за адресою: АДРЕСА_2;

- земельну ділянку площею 0,0038 га, на якій розташований магазин, за адресою: АДРЕСА_3;

- земельну ділянку площею 0,005 га, на якій розташований магазин, за адресою: АДРЕСА_4;

- земельну ділянку площею 0,014 га, на якій розташований магазин-кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», за адресою: АДРЕСА_5.

А також незаконно, в порушення вимог ст. ст. 142 - 144 Земельного кодексу України, скасував державну реєстрацію державних актів на право постійного користування серії ІІ-КВ №003871 від 19 листопада 1997 року; серії ІІ-КВ №001028 від 9 квітня 1998 року; серії ІІ-КВ №001028 від 9 квітня 1998 року; серії І-КВ №002620 від 20 жовтня 1997 року; серії І-КВ №002620 від 20 жовтня 1997 року.

Тобто, ОСОБА_1 визнається винним за ч.1 ст. 375 КК України,- постановленні завідомо неправосудних рішень.

Обвинувачений ОСОБА_1 винним себе не визнав. По суті обвинувачення пояснив, що працює суддею Обухівського районного суду Київської області більше восьми років. За час роботи, в зв'язку з здійсненням професійної діяльності, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, провадження щодо нього ВРЮ, ні ВКК суддів України за порушення присяги судді не відкривалося. Розглядав справи різної категорії складності та судочинства.

Ним була розглянута цивільна справа № 2-516/09 за позовом ОСОБА_3 та інших до Київської обласної та Обухівської районної державних адміністрацій про визнання недійсними певних рішень та зобов'язання вчинити певні дії.

За результатами судового розгляду даної цивільної справи 03 квітня 2009 року ухвалено судове рішення, яким позов було задоволено частково з покладенням на відповідачів згідно їх компетенції зобов'язань по розгляду проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками, розташованими на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, та зміни їх цільового призначення і подальшої передачі їх у власність позивачам для ведення особистого селянського господарства.

Усі дії по відкриттю провадження, проведення попереднього судового засідання та призначення справи до судового розгляду, вчиняв відповідно до ЦПК України.

В судове засідання з'являвся тільки представник позивачів, відповідачі же будучи належно повідомленими про судовий розгляд справи, не забезпечивши явки до суду своїх представників, ніяких заперечень проти пред'явленого позову не подавали, одним з них (Київська облдержадміністрація) було письмово заявлене процесуальне клопотання про судовий розгляд справи за відсутності свого представника за наявними доказами, а іншим (Обухівська райдержадміністрація) про причини неявки свого представника ніяк не повідомляли.

На час розгляду справи згідно статті 116 ЗК України було встановлено, що „громадяни набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх компетенції, визначеної ЗК України", а згідно ст. 118 ЗК України встановлено, що «адміністрація розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність», тим самим законодавцем було встановлено обов'язкова передача земельних ділянок у власність при розробці відповідного проекту.

Таким чином законодавцем було визначено, що перед отриманням земельної ділянки зацікавлена особа повинна була замовити у відповідній установі, яка має ліцензію, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Позивачі отримавши від відповідачів відповідні дозволи замовили даний проект в державному підприємстві «Київський науково-дослідний та проектний інститут».

При цьому в проекті були відповідні висновки державної експертизи землевпорядної документації, згода ДП «Київське лісове господарство» про вилучення з їх користування земельних ділянок, висновок Київського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Отримавши проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачі звернулися до відповідачів щодо їх затвердження, але їм в цьому було відмолено, в зв'язку з чим вони звернулися до суду.

При розгляді справи, ним було враховано, що відповідачі спочатку надали дозвіл на розробку проектів позивачам, які їх замовили та отримали, а потім звернувшись до відповідачів з проектами, виготовленими за згодою їх отримали відмову, що на його думку було порушенням прав позивачів.

Встановивши порушення прав позивачів, рішенням суду були задоволені їх вимоги частково, а саме зобов'язано відповідачів розглянути та затвердити проекти землеустрою, тобто в рішенні суду текстуально було відтворене власне найменування зазначених проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками користувача та переведення їх до іншої категорії земель і подальшої передачі їх у власність позивачам.

В рішенні питання щодо припинення чогось права на земельну ділянку не вирішувалось, судом при прийнятті даного рішення земельні ділянки позивачам не надавались, так як це не відноситься до компетенції суду.

Відповідачі, отримавши копії рішення суду апеляційних скарг на нього не подавали, за додатковими рішеннями суду та роз'ясненнями прийнятого рішення не звертались, а тому 13 квітня 2009 року рішення набрало законної сили.

На підставі рішення суду, відповідачами через п'ять місяців після набрання рішенням законної сили були прийняті відповідні розпорядження про затвердження проектів землеустрою.

Прокурором Київської області була подана в 2010 році апеляційна скарга на рішення суду від 03 квітня 2009 року, але ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 червня 2010 року апеляція була відхилена, а рішення суду залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду від 23 червня 2010 року було встановлено, що рішення суду є обґрунтованим і підстави для його скасування не встановлено, тим самим колегією суддів апеляційного суду було визнано законність прийняття мною даного рішення.

30 березня 2011 року ухвалою Верховного Суду України була задоволена касаційна скарга прокурора Київської області та були скасовані рішення Обухівського районного суду від 03 квітня 2009 року та ухвала апеляційного суду Київської області від 23 червня 2010 року, з направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи провадження, з урахуванням рішення

Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року №10-рп/2010 у справі №1-6/2010, було закрите. Скасовуючи рішення та ухвалу судів Верховний Суд України зазначив, що не було залучено до справи ДП «Київський лісгосп» та не було перевірено чи відповідачами порушений порядок надання земельних ділянок позивачами.

Вважає, що питання вирішення земельних спорів щодо затвердження проектів землеустрою, зміни цільового призначення земель, застосування відповідного законодавства, визначення належних відповідачів (сторін) на час винесення ним рішення врегульовані не були, і не врегульовані на даний час.

Відповідно до п.п.4,5 ст. 31, п.3 ст.32 Лісового Кодексу, повноваження щодо надання у користування та у власність для не лісогосподарських потреб, а також припинення прав користування земельних лісових ділянок площею до 1 га на відповідній території (за межами сіл, селищ, міст районного значення), а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення згідно з наведеними положеннями Лісового Кодексу належать, зокрема, обласним державним адміністраціям, що відповідає відповідачам по його справі і тим самим відсутні будь-які підстави для залучення ДП «Держлісгосп».

Крім того, при прийнятті вищезазначеного рішенням, ним було враховано вимоги ст.57 ЛК України, ч.ч.2-5 ст. 20 ЗК України, щодо зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою, що відповідало проекту поданому позивачами відповідачам, тим самим ним не було прийнято рішення про вилучення земельних ділянок, їх передачі позивачам, їх зміни цільового призначення.

Всі дані дії були вчиненні відповідачем - Київською обласною державною адміністрацією самостійно.

Під його головуванням була розглянута інша цивільна справа №2-2154/10 за позовом ОСОБА_14 до Обухівської міської ради Київської області про визнання права власності на земельні ділянки.

Рішенням суду від 17.11. 2010 року, позов повністю задоволено та за позивачем визнано право власності на певні земельні ділянки, розташовані на території Обухівської міськради Київської області, з одночасним скасуванням державної реєстрації відповідних державних актів на право постійного користування.

Ухвалюючи таке рішення, виходив з того, що земельні ділянки вже до того правомірно знаходились у постійному користуванні позивача та разом з розміщеною на них нерухомістю, що у приватній власності МП «Квіт», одноосібним засновником якого є позивач, використовувались ним для здійснення власної підприємницької діяльності, так як позивач був єдиним власником як нерухомого майна, так і підприємства, у якого в постійному користуванні були земельні ділянки.

Суд враховував те, що приватизувати вказані земельні ділянки, позивач мав право за відповідними законодавчими правилами переходу такого права при набутті його на нерухомість, що розміщена на землі, згідно ст.. 377 ЦК України, в позасудовому порядку. Проте не зміг,оскільки неодноразові звернення позивача до відповідача з офіційними заявами з цього приводу залишились без своєчасного розгляду і вирішення.

Приймаючи дане рішення ним було прийнято до уваги лист ВСУ №19-3767/0/8-08 від 29 жовтня 2008 року, а саме п.5, згідно якого рекомендовано, що - при вирішенні питання про передачу у власність земельної ділянки особам, які придбали житловий будинок, будівлю або споруду, у разі, коли розмір земельної ділянки договором про відчуження нерухомого майна, не визначено, необхідно дотримуватися ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України, відповідно до яких до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята даним нерухомим майном та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, а тому при розгляді справи було оголошено перерву та отримано кадастрові плані земельних ділянок, які підтверджували розмір земельної ділянки під нерухомим майном позивача та частину земельної ділянки необхідний для обслуговування даного майна.

Розгляд справи проводився з повідомленням сторін, отриманням від відповідача письмових заперечень, з направленням копії рішення сторонам.

Сторони отримавши своєчасно рішення суду, апеляційних скарг на нього не подали.

Апеляційна скарга була подана прокурором Обухівського району Київської області в інтересах відповідача.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 05 травня 2011 року була задоволена дана скарга, рішення від 17 листопада 2010 року було скасоване та в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд під його головуванням поклав певні зобов'язання на відповідачів - у першому випадку та визнав право власності на землю - у другому випадку, забезпечуючи цим реалізацію позивачами законодавчого права на приватизацію землі, та в обох цих випадках розглянув підсудні земельні спори і вирішив їх по суті, застосувавши такі способи захисту відповідно порушених і невизнаних та оспорюваних земельних прав, які прямо передбачені та не заборонені законом і в межах судових повноважень.

По даним справам не було винесено ні однієї окремої ухвали відносно нього, апеляційні та касаційні скарги подавалися не сторонами, а прокурорами.

При винесенні даних рішень діяв лише на підставі, в межах та у способи, що передбачені законом, здійснював правосуддя на основі законності як однієї з основних засад судочинства, керувався, при цьому, принципом верховенства права та об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно і справедливо, підкоряючись лише закону і неухильно його дотримуючись.

Вирішував справи відповідно до закону і на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які досліджувались у судовому засіданні.

При цьому, суд в цілому виходив з тих положень чинного матеріального та процесуального законодавства, яким регулюються та підлягали додатковому врегулюванню судом спірні правовідносини в обох конкретних цивільних справах.

Особистої чи іншої заінтересованість в результатах вирішення певним чином обох цивільних справ не мав.

Згідно ч.2 ст.83 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (аналогічна норма ч.2 ст.31 Закону України «Про статус суддів» 1992 року) встановлено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою відповідальності судді, під головуванням якого ухвалювалось скасоване чи змінене судове рішення, окрім лише тих випадків, коли допущені порушення дійсно були наслідком умисного порушення суддею норм матеріального чи процесуального права або неналежного ставлення судді до своїх службових обов'язків.

Ніяких протиправних дій не вчиняв, у нього не було умислу на винесення незаконних рішень, розглядаючи справи захищав права позивачів, які були проігноровані відповідними органами місцевого самоврядування та виконавчої влади на місцях.

Прокуратурою не надано суду доказів вчинення ним кримінальних правопорушень.

Постановлення ним вищезазначених рішень нікому не спричинили збитків, тяжкі наслідки, про які зазначено у обвинувальному акті, не настали. У обвинуваченні навіть не зазначено, кому завдані збитки і визначені вони лише довідкою про нормативно-грошову оцінку земель, що не є доказом, а не висновком експертизи.

Просить за пред»явленими обвинуваченнями його виправдати.

Інформаційні листи, на які посилається обвинувачення, носять рекомендаційний характер, і не обов»язкові для виконання.

Незважаючи на показання обвинуваченого, на підтвердження встановлених судом обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, винними у вчинені якого він визнається, свідчать наступні докази, які суд враховує та бере до уваги.

Так, свідок ОСОБА_15, будучи приведеною до присяги, суду пояснила, що за нотаріально посвідченим дорученням представляла в Обухівському районному суді Київської області інтереси ОСОБА_3 та інших. Проходили судові засідання під головуванням судді ОСОБА_1 Представники адміністрації на розгляд справи не з»явилися. Після другого судового засідання було постановлено рішення, яким позов був задоволений частково. Рішення суду оскаржувалося, але не нею. Осіб, які виступають як позивачі, вона не знає, знайома з ОСОБА_16 На її погляд, суд нікому не надавав переваг. Відповідачі, їх представники на розгляд справи не з»явилися. До справи і після справи з суддею не спілкувалася.

Свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_12, ОСОБА_2, судді Обухівського районного суду Київської області, будучи приведеними до присяги суду пояснили, що працюють разом з ОСОБА_1 З приводу прийняття ним рішень по справах, предметом яких були земельні спори, не спілкувалися. Інформаційні листи ВССУ, ВСУ, узагальнення, як правило обговорюються на нарадах при голові суду і надавались під розписку суддям для ознайомлення.

Свідок ОСОБА_19, суддя Обухівського районного суду Київської області, додатково відмітив, що розглядав справу після скасування рішення, яке виносив ОСОБА_1 а тому йому відомі обставини справи. У рішенні Верховного суду України, було зазначено, що були допущені помилки, але не було даних, щодо незаконності рішення. 17.08.2011 року провадження у справі було закрито, оскільки в квітня 2010 року, після прийняття рішення ОСОБА_1, було рішення Конституційного Суду України, щодо суб»єкта розгляду такої категорії справ.

Свідок ОСОБА_14, будучи приведеним до присяги суду пояснив, що є власником МПП «Квіт». Не маючи змоги оформити право власності на землю, вимушений був звернутися до суду. У нього були акти на право користування земельними ділянками, що знаходилися під об»єктами, які йому належали. Неодноразово звертався до органів влади, щоб оформити землю у власність, але йому відмовили. Як проходив розгляд його позову в суді не знає, оскільки звернувся з заявою про розгляд справи без нього. Хто мав розглядати справу, йому також було не відомо. Рішення суду першої інстанції та апеляційної не отримував, і не міг звернутися з касаційною скаргою. Особисто з суддею ОСОБА_1 не знайомий, знає що такий є, з ним не спілкувався. До цього часу не оформив право власності на земельні ділянки, і не знає коли це зможе зробити. Вважає, що Апеляційний суд порушив його права.

Додатково, на підтвердження встановлених судом обставин, свідчать наступні докази, які містяться в матеріалах наданих прокурором:

протокол виїмки документів в Обухівському районному суду Київської області, а саме: цивільних справ № 2-516/09(2-829/11) за позовом ОСОБА_3 та інших до Київської облдержадміністрації та № 2-2154/10 за позовом ОСОБА_14 до Обухівської міської ради, особової справи судді ОСОБА_1, журналів;

протокол огляду документів вилучених під час проведення виїмки в Обухівському районному суді Київської області, а саме: цивільної справи № 2-516/09 (№2-829) за позовом ОСОБА_3 та інших до Київської облдержадміністрації; цивільної справи № 2-2154/10 за позовом ОСОБА_14 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки; особової справи на суддю ОСОБА_1; журналів.

постанова про визнання документі речовими доказами, а саме: цивільної справи № 2-516/09 (№2-829) за позовом ОСОБА_3 та інших до Київської облдержадміністрації; цивільної справи № 2-2154/10 за позовом ОСОБА_14 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки; особової справи на суддю ОСОБА_1; журналів. Оригінали цивільних справ та особової справи на ОСОБА_1, за клопотанням сторони обвинувачення, оглядалися безпосередньо судом;

протокол огляду документів, наданих Обухівським районним судом Київської області, а саме: фотокопії листа Апеляційного суду Київської області від 11.11.2008 року; копії листа Верховного Суду України № 19-3767/0/8-08 від 29.10.2008 року, які в подальшому визнані речовими доказами. Зазначені листи направлялися для використання в роботі з метою недопущення використання судових рішень задля неправомірного набуття права власності на земельні ділянки, право користування землею, тощо.

розпорядженням Кабінету Міністрів України № 610-р від 10.04.2008 року «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками»;

ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 30.03.2011 року.

ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 03.03.2011 року.

В судовому засіданні, за клопотанням сторони обвинувачення, були оглянуті документи, а саме: цивільна справа № 2-516/09 (№2-829) за позовом ОСОБА_3 та інших до Київської облдержадміністрації та цивільна справа № 2-2154/10 за позовом ОСОБА_14 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки.

Повноваження ОСОБА_1 як судді, підтверджуються матеріалами особової справи, яка була предметом огляду в судовому засіданні.

Аналіз вищезазначених, безпосередньо досліджених судом доказів, свідчить про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 375 КК України.

Так, зокрема щодо стосується постановленого ОСОБА_1 рішення від 03.04.2009 року, за позовом ОСОБА_3 та інших до Київської облдержадміністрації, обвинувачений, будучи обізнаним з нормами діючого законодавства, діючи на користь позивачів, яким Київська ОДА не відмовляла у затвердженні проектів землеустрою, а лише роз»яснила, що прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних лісових ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення зупинено розпорядженням КМУ № 610-р від 10.04.2008 року, умисно, проігнорував встановлене Законом право держаних адміністрацій самостійно вирішувати питання, щодо надання земельних ділянок, а також те, що до вирішення адміністраціями цього питання, право позивача на спірну земельну ділянку не може вважатися порушеним, а тому при відсутності порушеного права, згідно вимог ЦК, ЦПК України, Земельного Кодексу України, унеможливлює його судовий захист.

Крім того, обвинувачений розглядаючи вищезазначену справу, умисно не взяв до уваги той факт, що в проектах землеустрою відсутні висновки землекористувача ДП «Київський лісгосп» та органу охорони культурної спадщини про погодження вказаних проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду, тим самим порушив норми матеріального права, а також проігнорував розпорядження КМУ № 610-р від 10.04.2008 року «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», яким зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Вищезазначені факти порушень норма матеріального та процесуального права, про які також зазначено в ухвалі Верховного Суду України від 30.03.2011 року, де відмічено, що ні Київська ОДА, ні Обухівська РДА питання про припинення права користування спірною земельною ділянкою з ДП «Київське лісове господарство» не вирішували, останнє до участі у справі не залучено, а тому рішення суду про зобов»язання Київської ОДА та Обухівської РДА затвердити проекти щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство» є необґрунтованим, - в сукупності, свідчать про постановлення суддею завідомо неправосудного рішення.

Як свідчать досліджені в судовому засіданні докази, обвинувачений ОСОБА_1 також постановив завідомо незаконне рішення 17.11.2010 року по цивільній справі № 2-2154/10 за позовом ОСОБА_14 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки. Оскільки діючи умисно, постановляючи рішення на користь позивача, свідомо проігнорував, що виключно до компетенції Обухівської міської ради належить питання надання у власність земельних ділянок відповідно до ст. 123 Земельного Кодексу України, а віднесених до компетенції суду питань, ОСОБА_14 в позові не заявляв. Вимоги позивача про визнання права власності на земельні ділянки були необґрунтованими, оскільки його право ніким не оскаржувало і в матеріалах справи, яка була предметом огляду в суді, відсутня відмова Обухівської міської ради в розгляді заяв ОСОБА_14 на яку він посилається в своєму позові.

Суд, безпосередньо досліджені докази сторони обвинувачення, вважає належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.

Суд не бере до уваги та відкидає показання обвинуваченого з приводу того, що останній не мав умислу на постановлення завідомо неправосудних рішень, оскільки його показання спростовуються безпосередньо дослідженими доказами.

Крім того, суд не бере до уваги надані обвинуваченим як докази, які, як він вважає, його виправдовують, копії рішень місцевих судів за земельними спорами а також показання свідків сторони захисту, на допиті яких наполягав обвинувачений, а саме ОСОБА_20, та ОСОБА_21, оскільки вищезазначені докази, не мають безпосереднього відношення до постановлення обвинуваченим завідомо неправосудних рішень.

Аналіз доказів, безпосередньо досліджених, дає підстави суду вийти за межі висунутого ОСОБА_1 обвинувачення за ч.2 ст. 375 КК України, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення на ч.1 ст. 375 КК України, оскільки остання свого підтвердження в ході судового розгляду не знайшла.

Мотивуючи своє рішення суд бере до уваги наступні обставини.

Як зазначено у обвинуваченні і на чому наполягав прокурор в ході судового розгляду, в результаті постановлення ОСОБА_1 03.04.2009 року завідомо неправосудного рішення у цивільній справі № 2-516/09 за позовом ОСОБА_3 та інших до Київської ОДА та Обухівської РДА про визнання недійсним рішень та зобов»язання вчинити певні дії, спричинено тяжкі наслідки інтересам держави, які полягають у протиправному вилучені з державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення, незаконному переведені їх до категорії земель сільськогосподарського призначення та незаконній безоплатній передачі земель площею 8,91 га у власність фізичних осіб, тобто спричинення матеріальної шкоди в сумі 114667, 63 грн., що більше ніж у 379 разів перевищувало неоподаткований мінімум доходів громадян на час вчинення злочину.

Вище зазначена кваліфікуюча ознака, спричинення тяжких наслідків, що є оціночним поняттям, свого підтвердження не знайшла і підлягає виключенню, а дії обвинуваченого кваліфікації за ч.1 ст. 375 КК України.

В обвинувачені не зазначено і прокурором в судовому засіданні не уточнено, кому ж саме конкретно, в особі держави, спричинено тяжкі наслідки, враховуючи, що розпорядником земель є відповідні органи, визначені Земельним Кодексом України. Потерпілим по справі ніхто не визнавався.

Суд також визнає слушним і бере до уваги твердження обвинуваченого з приводу того, що збитки в грошовому вираженні в сумі 114667,63 грн., не доведені, експертне дослідження з цього приводу не проводилося, а вище зазначена сума знайшла своє відображення лише в довідці про нормативно-грошову оцінку вказаних земель.

Крім того, стороною обвинувачення не взято до уваги, що згідно ст. 121 Земельного Кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства. А тому, безоплатна передача земель громадянам із земель державної або комунальної власності, не може свідчити про спричинення матеріальної шкоди, тобто завдання тяжких наслідків, як зазначено в обвинуваченні.

При призначенні покарання, суд враховує тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, обставини, які пом»якшують та обтяжують покарання, особу обвинуваченого.

Так, ОСОБА_1 має постійне місце проживання та реєстрації, не судимий, виключно позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, одружений, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом»якшують покарання, суд визнає: наявність на утриманні неповнолітньої дитини, а також ту обставину, що обвинувачений є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується матеріалами особової справи.

Обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення злочину повторно.

З»ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі. Враховуючи особу обвинуваченого, пом»якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, та, згідно ст. 75 КК України, приймає рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, з покладенням обов»язку визначеного п.3 ч.1 ст. 76 КК України.

Запобіжний захід обвинуваченому, до вступу вироку в законну силу, залишити без змін, - особисте зобов»язання.

Питання щодо речових доказів вирішити згідно ст.100 КПК України (т. 6 а.с.275-276, т.5 а.с. 261-262).

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати за ч.1 ст. 375 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 75 КК України, ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік, та згідно ст. 76 КК України, покласти на нього обов»язок повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію (КВІ) про зміну місця проживання, роботи.

Запобіжний захід обвинуваченому, до вступу вироку в законну силу, залишити без змін, - особисте зобов»язання.

Речові докази: фотокопію листа Апеляційного суду Київської області від 11.11.2008 року; фотокопію листа Верховного Суду України; поштовий конверт,- зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду може бути оскаржений до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом 30 діб з дня проголошення.

Суддя Дідик М.В.