Рішення № 34018875, 19.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.09.2013 Справа № 913/1841/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Сич Ю.В.

при секретарі судового засідання Толкунової Л.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Антрацит», м.Антрацит (ідентифікаційний код 32226065)

до відповідача Державного підприємства «Шахтарськантрацит», м.Шахтарськ (ідентифікаційний код 32299510)

про стягнення основного боргу в сумі 280000,00грн., 3% річних у розмірі 32335,62грн., інфляції в сумі 50876,00грн.

за участю представників:

від позивача: Рибалкіна О.О. за довіреністю №15 від 02.01.2013р.,

від відповідача: не з'явився.

Позивач, Державне підприємство «Антрацит», м.Антрацит звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Шахтарськантрацит», м.Шахтарськ про стягнення основного боргу в сумі 280000,00грн., 3% річних у розмірі 32335,62грн., інфляції в сумі 50876,00грн.

Ухвалою від 05.07.2013р. господарський суд Луганської області передав справу №913/1841/13 за підсудністю до господарського суду Донецької області.

15.07.2013р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла справа №913/1841/13.

Ухвалою від 18.07.2013р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №913/1841/13.

Ухвалою від 04.09.2013р. господарський суд Донецької області продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів за клопотанням представника відповідача на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати виконаних робіт за договором №236 від 03.08.2009р., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 280000,00грн. та підстави для нарахування 3% річних у розмірі 32335,62грн., інфляційних втрат у розмірі 50876,00грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору №236 від 03.08.2009р., специфікації №1, актів виконаних робіт від 04.08.2009р., від 07.08.2009р., рахунків-фактури №59 від 04.08.2009р., №61 від 07.08.2009р., накладних №277 від 03.08.2009р., №280 від 03.08.2009р., товарно-транспортної накладної від 04.08.2009р., від 07.08.2009р., довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №377 від 03.08.2009р., листа №482-4 від 25.08.2011р., претензії, актів звіряння взаємних розрахунків, банківських виписок, договору №16/09/09 від 16.03.2009р., актів виконаних робіт.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 12, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач, який належним чином був повідомлений ухвалами господарського суду, про час і місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, в судові засідання не з'явився, тому згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Під час судового розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням та заслухавши представників сторін, суд встановив:

03.08.2009р. між ДП «Свердловський ремонтно-механічний завод» (виконавець) та ДП «Шахтарськантрацит» (замовник) укладено договір №236 (далі - Договір), за умовами якого замовник передає ремонтний фонд гірничошахтного обладнання та оплачує його ремонт, а виконавець приймає ремонтний фонд гірничошахтного обладнання, здійснює його ремонт згідно специфікацій та калькуляцій, які є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1. Договору).

На момент розгляду справи до матеріалів справи не надано ані змін, ані доповнень щодо виконання умов Договору, крім тих, що додані до Договору.

Доказів визнання в судовому порядку вказаного Договору недійсним сторонами суду не представлено.

Відповідно до п.1.2. Договору сума договору орієнтовно складає 280000,00грн.

За п.8.1. Договору цей договір вступає в силу з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2009р., проте в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що форма розрахунків шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту прийому-здачі, у вигляді передплати у розмірі 50% від вартості кожної партії обладнання, залишкові 50% після підписання виконаних робіт протягом 5 банківських днів.

Так, сторонами 04.08.2009р. складено акт виконаних робіт на суму 120000,00грн., та 07.08.2009р. складено акт виконаних робіт на суму 160000,00грн., які підписані з обох сторін та підписи скріплені відбитками печаток підприємств. Отже, суд робить висновок, що виконані роботи прийняті замовником без заперечень.

У відповідності з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, замовником своєчасно не було здійснено розрахунків за виконані роботи, внаслідок чого з 12.08.2009р. виникла заборгованість у розмірі 120000,00грн., а з 18.08.2009р. виникла заборгованість у розмірі 160000,00грн.

Також в матеріалах справи міститься претензія №482-4 від 25.08.2011р. з вимогою оплатити спірну заборгованість, отримання відповідачем якої підтверджується листом-відповідю на вказану претензію.

Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором підряду та підпадає під регулювання статей 837-864 Цивільного кодексу України.

За статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Доказів погашення вищезазначеної заборгованості відповідачем суду не представлено.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 280000,00грн. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Також відповідно до позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 32335,62грн., нарахованих за період з 12.08.2009р. по 19.06.2013р. на суму 120000,00грн., за період з 20.08.2009р. по 19.06.2013р. на суму 160000,00грн., інфляційні втрати у розмірі 50876,00грн. за період серпень 2009р. - червень 2013р. на суму 280000,00грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних за період визначений позивачем, який не суперечить приписам чинного законодавства, суд зазначає, що у вказаному розрахунку позивачем невірно визначено суму вищевказаного нарахування. Здійснивши перерахунок 3% річних самостійно за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» судом встановлено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню становить 32275,07грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» за період визначений позивачем, який не суперечить приписам чинного законодавства, судом встановлено, що сума вищевказаного нарахування є вірною, у зв'язку із чим, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 50876,00грн. підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, ч.1 ст. 530, ст.ст. 625, 837 Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства «Антрацит», м.Антрацит до відповідача, Державного підприємства «Шахтарськантрацит», м.Шахтарськ про стягнення основного боргу в сумі 280000,00грн., 3% річних у розмірі 32335,62грн., інфляції в сумі 50876,00грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Шахтарськантрацит» (86211, Донецька область, м.Шахтарськ, вул..Крупської, 20, ідентифікаційний код 32299510) на користь Державного підприємства «Антрацит» (94613, Луганської області, м.Антрацит, вул..Ростовського, буд.38, ідентифікаційний код 32226065) суму заборгованості у розмірі 280000,00грн., 3% річних у розмірі 32275,07грн., інфляційні втрати у розмірі 50876,00грн., судовий збір у розмірі 7263,02грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 19.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 24.09.2013р.

Суддя Ю.В. Сич