Постанова № 34010093, 17.09.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2013 р. Справа № 805/12317/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ткаченко Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Селидіввугілля» до Управління Пенсійного фонду України в м. Новогродівці Донецької області про скасування рішення № 7 від 18.07.2013 р., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Селидіввугілля» звернулися до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Новогродівці Донецької області про скасування рішення № 7 від 18.07.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Рішенням відповідача № 7 від 18.07.2013 року до нього було застосовані фінансові санкції за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованому обліку на ОСОБА_1 (НОМЕР_1) за 2004 рік та ОСОБА_2 (НОМЕР_2) за 2006, 2009 роки. Зазначене рішення позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню тому, що воно прийнято на підставі норми, яка на момент винесення цього рішення втратила чинність.

Згідно ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, в порушення зазначеної норми, відповідачем застосована фінансова санкція після спливу встановленого річного строку для застосування фінансових санкцій з дня порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Крім цього, актом перевірки № 18 від 04.07.2013 року про результати позапланової перевірки щодо достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за періоди з 31.07.2006 по 31.12.2006 та з 01.01.2009 року по 31.12.2009 рік встановлені порушення, а саме:

- по застрахованій особі ОСОБА_1 в звіті за 2004 рік невірно відображено період трудових відносин і суми заробітної плати та страхових внесків по місяцях. Звіт надано за період з 01.01.2004 по 31.08.2004. Фактично в 2004 році ОСОБА_1 працював з 01.01.2004 по 17.05.2004 та з 27.09.2004 по 31.12.2004.

- по застрахованій особі ОСОБА_2 не подано початковий звіт за 2006 рік (працював з 31.07.2006 р. по 31.12.2006 р.) та за 2009 рік подано тільки за період з 21.12.2009 по 31.12.2009, а фактично в 2009 році ОСОБА_2 працював з 01.01.2009 по 06.05.2009 та з 21.12.2009 по 31.12.2009, а спірним рішенням до позивача застосовані фінансові санкції за подання до відповідача недостовірних відомостей.

Таким чином, у даному випадку, відповідач мав прийняти рішення про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.

У судове засідання сторони не з'явились з невідомих суду причин, подавши, при цьому, 17.09.2013 р. через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Крім того, разом із заявою про розгляд справи в порядку письмового провадження до відділу діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду від відповідача надійшли заперечення на адміністративний позов, в яких останній посилається на наступне.

За результатами проведеної перевірки позивача щодо достовірності формування та подання відомостей на застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року, були виявлені порушення ч. 6 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058). За дані порушення п. 5 ст. 106 Закону № 1058 передбачена відповідальність шляхом застосування фінансових санкцій. Прикінцеві та Перехідні положення закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464) передбачають стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків та фінансових санкцій, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав.

Порушення вимог законодавства було допущено позивачем у 2004, 2006 та у 2009 році. На той час були дійсними норми Закону № 1058. Таким чином, на думку відповідача, фінансова санкція правомірно була застосована за нормами законодавства, яке діяло на час скоєння порушення вимог Закону № 1058.

Приймаючи до уваги положення ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, та ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, а також ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних в ній доказів.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач - Державне підприємство "Селидіввугілля" - зареєстроване у якості юридичної особи Селидівською міською радою 06.06.2005 року за номером 12761070049000226, ідентифікаційний код 33426253, про що свідчить довідка АБ № 214729 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

04.07.2013 року відповідачем було складено акт № 18 про результати позапланової перевірки щодо достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за періоди з 31.07.2006 по 31.12.2006 та з 01.01.2009 року по 31.12.2009 рік.

На підставі вказаного акту відповідачем було винесено рішення № 7 про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку від 18.07.2013 року на суму 160871,71 грн.

Матеріали справи не містять доказів щодо оскарження даного рішення в адміністративному порядку.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

У відповідності з п.п.1, 7 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 4 вказаного Положення визначені основні завдання територіальних органів Пенсійного фонду України, до яких, зокрема, належать забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами актів законодавства про пенсійне забезпечення; забезпечення надходжень від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ведення обліку цих надходжень, інших коштів відповідно до законодавства, забезпечення ведення реєстру застрахованих осіб; здійснення контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, при оцінюванні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд дотримується вимог частини третьої статті 2 КАС України відповідно до якої, у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою прийняття спірного рішення відповідачем зазначений п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058, який виключений Законом № 2464 з 01.01.2011 року.

Отже, відповідачем на момент застосування фінансових санкцій було застосовано неіснуючу норму Закону.

Виходячи з позиції Конституційного Суду України, наведеної у п. 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року № 1-7/99, дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Виходячи з аналізу норми, покладеної в основу застосування фінансової санкції, вона діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме цей період часу норма визначала склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення та відповідальності за нього.

Аналіз наведеного рішення доводить, що відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу з боку уповноваженого державного органу.

Згідно з п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння та відповідальність за них. Офіційне тлумачення цієї норми дано у Рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 року № 7-рп/2001 по справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб). У мотивувальній частині цього рішення зазначено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом вказана норма спрямована не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, нею визначено, що виключно закони України мають врегульовувати засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад) та відповідальність за них.

Таким чином, на момент прийняття спірного рішення норми, яка встановлює відповідальність за подання недостовірних відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку не існувало.

З огляду на викладене, відповідач невірно застосував норму матеріального закону, що була чинною на момент вчинення позивачем правопорушення, без врахування того, що ця норма передбачає не тільки засади юридичної відповідальності, а й саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення позивача до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність спірних рішень.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч. 7 Розділу VІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 з огляду на наступне.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону № 1058-ІV та абз. 5, 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону 2464.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 20 листопада 2012 року, від 04 червня 2013 року.

Згідно ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАСУ України) при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 244-2. Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Крім цього, актом перевірки № 18 від 04.07.2013 року визначено порушення вимог ч. 6 ст. 21 Закону № 1058 та п. 8.3 розділу 8 вказаного Порядку № 7-6, а саме:

- по застрахованій особі ОСОБА_1 в звіті за 2004 рік невірно відображено період трудових відносин і суми заробітної плати та страхових внесків по місяцях. Звіт надано за період з 01.01.2004 по 31.08.2004. Фактично в 2004 році ОСОБА_1 працював з 01.01.2004 по 17.05.2004 та з 27.09.2004 по 31.12.2004.

- по застрахованій особі ОСОБА_2 не подано початковий звіт за 2006 рік (працював з 31.07.2006 р. по 31.12.2006 р.) та за 2009 рік подано тільки за період з 21.12.2009 по 31.12.2009, а фактично в 2009 році ОСОБА_2 працював з 01.01.2009 по 06.05.2009 та з 21.12.2009 по 31.12.2009, а спірним рішенням до позивача застосовані фінансові санкції за порушення, а саме: подання до відповідача недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.

Таким чином, з урахуванням позиції Верховного суду України, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1608,71 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 2-11, 69-71, 94, 98, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Донецький окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Селидіввугілля» до Управління Пенсійного фонду України в м. Новогродівці Донецької області про скасування рішення № 7 від 18.07.2013 р.- задовольнити.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Новогродівці Донецької області № 7 від 18.07.2013 р. про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у розмірі 160 871,71 грн.

Присудити до стягнення з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Селидіввугілля" (код ЄДРПОУ 33426253) понесені ними судові витрати у розмірі 1608,71 грн.

Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті 17 вереcня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ткаченко Т.С.