Постанова № 3400884, 26.01.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2009 р. Справа № 01-16/8-21/189-08

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. , Плужник О.В.

при секретарі Черкашиній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2. (дов. № б/н від 20.05.2008р.)

відповідача - Кузьменка О.С. (дов. № б/н від 20.01.2008р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Золота нива 1", с. Забавне, Ізюмського району, Харківської області (вх. № 2725 Х/З) на рішення господарського суду Харківської області від 27.10.08 по справі № 01-16/8-21/189-08

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Ковель Волинська область

до  Приватного підприємства "Золота нива 1", с. Забавне, Ізюмського району, Харківської області

про стягнення 43809,10 грн., -

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.10.2008р. по справі № 01-16/8-21/189-08 (суддя Пелипенко Н.М.) позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з Приватного підприємства "Золота нива 1" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 37809,10 грн. основного боргу за надані послуги перевезення, 378,10 грн. витрат по держмиту та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позовних вимог на суму 6000,00 грн. відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині стягнення основного боргу в сумі 37809,10 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач у своїх запереченнях на апеляційну скаргу вважає рішення господарського суду Харківської області правильним та справедливим, оскільки судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, і у процесі розгляду справи повно з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а висновки суду, викладені у рішенні, повністю відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим позивач просить рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2008р. по справі № 01-16/8-21/189-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено господарським судом, 06 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем у справі укладено договір за № 06/02 про надання транспортних послуг (далі - Договір).

Відповідно до пунктів 4.1.-4.3. Договору вартість послуг визначається за узгодженням сторін по кожному конкретному випадку, згідно заявки шляхом перерахування грошових коштів на рахунок перевізника. Замовником сплачується перевізнику за перевезення передоплата в розмірі 50 % від вартості перевезення, решта 50 % - на момент перебування автомобіля на митниці призначення, згідно товаросупровідних документів (міжнародні перевезення), або розвантажені (внутрішні перевезення).

Пунктом 4.4. Договору за понаднормовий простій транспортного засобу з вини замовника, сплачується додатково 1200,00 грн. за кожну добу простою.

Сторони визначили в розділі 3 договору № 06/02 від 06.02.2007р., що перевізник зобов'язаний погодити заявку надану замовником та надати для її виконання вантажний автомобіль за характеристиками, придатний для перевезення вантажу зазначеного в заявці, враховуючи його специфіку. Крім того, згідно з вимогами договору, сторони в заявці узгоджують вартість послуг.

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд визначив, що позивач (перевізник) погодив заявку замовника (відповідача), але у матеріалах справи справі вона відсутня і сторонами не надана.

Перевезення вантажу було здійснено позивачем двома автомобілями: НОМЕР_1 та НОМЕР_2 водії ОСОБА_3. та ОСОБА_4 по маршруту Німеччина - с. Забавне, Ізюмського району, Харківської області (вантажоодержувач ПП "Золота Нива -1"), про що свідчать товарно - транспортні накладні А№ 0084279, А№ 0104380, подорожній лист №226325 від 13.03.2007р. серія 02ААВ, подорожній лист № 226333 від 20.03.2007р. серія 02ААВ.

Відповідач у відповідності з пунктом 4.3. Договору та згідно рахунків - фактур позивача № СФ - 0000066 від 12.03.2007р. на суму 18904,55 грн. та №СФ - 0000067 від 12.03.2007р. на суму 18904,55 грн. 19 березня 2007 року здійснив оплату вартості автопослуг в сумі 37809,10 грн.

Господарським судом також встановлено, що на оплату решти 50 % вартості перевезення, згідно з вимогами п. 4.3. Договору, позивачем (перевізником) виставлено рахунок - фактуру №СФ-0000089 від 04.04.2007р. на суму 37809,09 грн., який залишився відповідачем не сплаченим.

Оцінивши доводи сторін у справі та враховуючи те, що доказів оплати решти перевезення до справи не надано, а відмова замовником від оплати 50% вартості перевезення матеріалами справи не доведена, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 37809,10 грн. вартості послуг перевезення.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржене рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, оскільки суд при його прийнятті не взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому, не узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

За загальним правилом, господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні.

При вирішенні даного господарського спору суд першої інстанції не з'ясував та неправильно визначив підстави виникнення цивільних прав та обов'язків сторін, їх зміст відповідно до умов спірного Договору, ступінь та належність виконання договірних зобов'язань кожною із сторін, а також не проаналізував належним чином наявні у справі документальні докази в їх сукупності, що призвело до неправильного застосування судом положень чинного законодавства та винесення незаконного рішення у даній справі по суті.

За загальним правилом, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та правочинів.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, умов, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За статтями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна зі сторін зобов'язана довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами. З урахуванням вказаної норми позивач зобов'язаний довести суду, що ним надано послуг на суму, що відповідає ціні позову, виходячи з вартості послуги за угодою. Проте такі обставини позивачем документально не доведені.

Так, відповідно до пункту 3.1.1. Договору позивач зобов"язався погодити заявку надану відповідачем, а пунктом 4.1. Договору передбачено, що вартість послуг перевезення визначається узгодженням сторін по кожному конкретному випадку згідно заявки.

Тобто аналіз погоджених сторонами умов договору № 06/02 від 06.02.2007р. є підставою визнавати, що ними сторони визначили лише порядок розрахунків (розділ 4 Договору), а вартість послуг перевезення визначається саме заявкою по кожному конкретному випадку (пункт 4.1. Договору).

Відповідно до ст. 916 Цивільного кодексу України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Проте, доказів узгодження вартості послуг даного перевезення відповідно до умов Договору, зокрема відповідної заявки, позивачем як суду першої так і апеляційної інстанції не надано і у справі не міститься. Крім того, слід зазначити, що на вимогу суду апеляційної інстанції ні позивачем ні відповідачем заявку на перевезення не представлено.

Разом з цим, вважаючи заявлені позовні вимоги обґрунтованими в частині стягнення решти вартості послуг з перевезення в сумі 37809,10 грн., господарський суд не взяв до уваги, що рахунки-фактури № СФ-0000066 від 12.03.2007р. на суму 18904,55 грн. та № СФ-0000067 від 12.03.2007р. на суму 18904,55 грн., надані позивачем в підтвердження його вимог, не містять жодних посилань на ту обставину, що вказані грошові кошти є саме частковою передплатою у розмірі 50% від вартості перевезення по спірному Договору. З цих обставин, вказані документи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не є належними доказами в підтвердження проведення відповідачем лише частини оплати вартості послуг перевезення, а грошові кошти в сумі 37809,10 грн. згідно рахунку-фактури № СФ-0000089 від 04.04.2007р. не можуть вважатись іншою частиною їх вартості.

Із матеріалів справи вбачається, що рахунки-фактури № СФ-0000066 від 12.03.2007р. на суму 18904,55 грн. та № СФ-0000067 від 12.03.2007р. на суму 18904,55 грн., в яких була вказана вартість здійснених позивачем автоперевезень, сплачені відповідачем у повному обсязі платіжним дорученням № 117 від 19.03.2007р. на суму 37809,10 грн.

В судовому засіданні 20.01.2009р. уповноважений представник відповідача -Кузьменко О.С. пояснив, що на виконання умов спірного Договору позивачем надавались й інші послуги з автоперевезення вантажу, про що не заперечував і представник позивача -Демченко В.Г., а тому колегія суддів вважає, що вартість даної послуги складає саме оплачену відповідачем суму.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржене рішення у справі господарський суд в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу в розмірі 37809,10 грн. самостійно, без будь-яких правових підстав визначив розмір вартості наданих позивачем послуг перевезення та стягнув решту вартості цих послуг з перевезення, яка складає суму боргу у розмірі 50 % від вартості перевезення. При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що із матеріалів справи взагалі неможливо визначити який саме розмір вартості послуг узгодили сторони.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд безпідставно задовольнив позов в частині стягнення вартості транспортних послуг, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів узгодження сторонами вартості цих послуг. Позивачем на вимогу суду такі докази не представлені. Крім того, не надано позивачем доказів того, що сплачені відповідачем грошові кошти в сумі 37809,10 грн. є саме передплатою у розмірі 50 % від вартості перевезення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскарженого рішення від 27.10.2008р. по справі № 01-16/8-21/189-08 в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу в розмірі 37809,10 грн. було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а вказане рішення у вказаній частині - скасуванню. При цьому, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу слід відмовити.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача понаднормового простою автотранспорту в сумі 6000,00 грн. колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду в цій частині також вважає, що вони є необґрунтованими та не доведеними позивачем.

Як свідчать матеріли справи, акт в підтвердження наявності та причин понаднормативного простою автомобілів відповідно до вимог пунктів 15.1. та 15.2. «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Міністерством транспорту України, наказ №363 від 14.10.1997р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р.№128/2568, позивачем не наданий.

При цьому, згідно з вимогами пункту 4.4. Договору за понаднормативний простій транспортного засобу з вини замовника, сплачується додатково 1200,00 грн. за кожну добу простою. Однак позивачем не доведено, що простій автомобілів понад нормативно мав місце саме з вини замовника, а тому правові підстави для стягнення з відповідача понаднормового простою автотранспорту в сумі 6000,00 грн. відсутні.

20.01.2009р. позивач надав суду апеляційної інстанції клопотання, в якому просив приєднати до справи список рекомендованих листів від 27.04.2007р., котрий на його думку пов"язаний із виконанням Договору про надання послуг від 06.02.2007р. Однак вказаний документ не приймається колегія суддів до уваги, оскільки позивач не обгрунтував яким чином він стосується суті даного господарського спору і не підтверджує, який саме документ був направлений відповідачу.

Задовольняючи вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати з держмита, пов'язані з її розглядом.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Золота нива 1", с. Забавне, Ізюмського району, Харківської області задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2008р. по справі № 01-16/8-21/189-08 в частині стягнення 37809,10 грн. боргу скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_3, р/р НОМЕР_4 в АКІБ "Укрсиббанк", МФО 351005) на користь Приватного підприємства "Золота нива 1" (64333, Харківська область, Ізюмський район, с. Забавне, вул. Харківська, буд. 1 Б, код 33897138, р/р 26005296160000 в ХФ АКІБ "Укрсиббанк" "ХРУ", МФО 351641) 191,53 грн. державного мита по апеляційній скарзі.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Такмаков Ю.В.

Судді Барбашова С.В.

Плужник О.В.