Рішення № 34002261, 09.10.2013, Калинівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Калінінський районний суд м. Донецька)

Справа № 256/1775/13-ц

2/256/746/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 жовтня 2013 року

Калінінській районний суд м. Донецька в Донецькій області в складі:

головуючої судді - Токарєвої Н.М.,

при секретарі - Даткової К.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» про стягнення суми за договором навчання, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Калінінського районного суду м. Донецька з позовом до Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» про стягнення грошових коштів за оплату послуг за договором та процентів за користування коштами, стягнення моральної шкоди.

Позивач у позовній заяві посилався на те, що 1 вересня 2009 року між позивачем і відповідачем був укладений договір про підготовку бакалавра. Згідно з пунктом 2.1 цього договору виконавець ПВНЗ «ДІСО» надає освітню послугу. Відповідно до пункту 3.1,4.2,4.3 договору замовник послуги щокварталу повинен вносити оплату згідно з договором. На підставі пункту 4.2 договору замовник здійснив попередню оплату послуги в розмірі 2600 гривень, що підтверджується квитанцією банку. Згідно з пунктом 2.6 договору попередньо оплачена сума в розмірі 2600 гривень повинна була бути повернута відповідачем незалежно від причини призупинення дії договору. В 2011 році позивач не здав літню сесію й з даної причини не був переведений на 3 курс. Освітньої послуги не отримав, але за навчання на третьому курсі за перший семестр відповідно до пунктів 3.1,4.2,4.3 договору оплатив у сумі 2600 гривень. Дія договору вважається зупиненою через відрахування (наказ № 343/З від 16.11.2011 року). На підставі не надання послуг навчання за третій курс позивач звернувся із заявою до ректора інституту Романенко Ю.А. про повернення грошей за навчання на підставі п. 2.6. договору Заява зареєстрована секретарем ректора № 102 від 28.03.2012 року. 20.17.05.2012 року позивачем повторно був спрямований рекомендований лист до ректора ПВНЗ «ДІСО». Відповідь позивач одержав 04.07.2012 року. ПВНЗ «ДІСО» не заперечує проти повернення попередньо сплачених коштів, але з тяжким фінансовим становищем не може повернути кошти. Позивач вважає, що на підставі договору позивач вчасно повинен оплачувати послуги, а відповідач у свою чергу неправомірно використовує його гроші (Стаття 21. Порушення прав споживачів п. 4 порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач) і при цьому наносить позивачеві не тільки матеріальні збитки, але й моральну шкоду. За законом претензії розглядаються в 10-денний строк і в цей же строк виконавець зобов'язаний повернути гроші (сплачену суму) споживачеві. Після отриманої відповіді позивач двічі письмово звертався до товариства по захисту прав споживачів 20.07.2012 року, 12.11.2012 року і до прокуратури Донецької області (02.10.2012 року). Усі передбачені даним договором зобов'язання були здійснені позивачем належним чином відповідно до вимог статті 3.1,4.2,4.3 договору. Однак відповідач порушив статтю 625 Цивільного кодексу України на підставі даної статті боржник не звільняється від 1 відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов'язання. Таким чином, відповідач не виконав прийняті на себе зобов'язання за договором. Відповідач відмовився в одноособовому порядку від виконання свого зобов'язання перед позивачем, що полягає в оплаті суми за договором у розмірі 2600 гривень, тому відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачеві збитки, заподіяні невиконанням свого зобов'язання. В цьому випадку до відповідача повинні бути застосовані заходи відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 ЦК України. Оскільки, 28 березня 2012 року (у день написання заяви про повернення коштів за навчання) відповідач був зобов'язаний сплатити позивачеві кошти в розмірі 2600 гривень, але не виконав свого зобов'язання згідно пункту договору 2.6 від 1.09.2009 року, то відсотки за користування чужими коштами повинні бути стягнені з ПВНЗ «ДІСО» з 5 вересня 2011 року. Сума відсотків становить 108 гривень 66 копійок. Крім майнової шкоди позивачеві була заподіяна також і моральна шкода, яку він оцінює в 1000 гривень. Моральна шкода полягає в тому, що порушені не тільки права позивача як споживача, але і як громадянина, які закріплені в Конституції України, зокрема, у ст. 47. Позивач зазнав душевні страждання у зв'язку із протиправною поведінкою відповідача щодо позивача самого й членів його родини.

Просив суд стягнути з ПВНЗ «ДІСО» на його користь 2600 гривень за договором від 1 вересня 2009 року; 3% річних за користування чужими коштами за період з 5 вересня 2011 року по 13 березня 2013 року у сумі 108,66 гривень; моральну шкоду у сумі 1000 гривень.

15.07.2013 року позивач надав до суду заяву з уточненями та доповненями, посилаючись на те, що у квітні 2013 року він звернувся до студентського відділу із заявою про видачу академічної довідки, заява була підписана в бухгалтерії й бібліотеці (на відсутність заборгованості), секретар сказала з'явитися за довідкою протягом двох тижнів. 20.06.2013 року позивач прийшов до відповідача за довідкою, але бухгалтер даного вузу в зневажливій формі відмовив в її отриманні. Просив суд з урахуванням уточнень стягнути з ПВНЗ «ДІСО» на його користь 2600 гривень за договором від 1 вересня 2009 року; 3% річних за користування чужими коштами за період з 5 вересня 2011 року по 13 березня 2013 року у сумі 108,66 гривень; моральну шкоду у сумі 1000 гривень; зобов'язати ПВНЗ «ДІСО» видати позивачу академічну довідку на підставі його залікової книжки; виписку з наказу про відрахування позивача з ПВНЗ «ДІСО».

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги з урахуванням уточнень підтримав у повному обсязі, дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача ПВНЗ «ДІСО» у судові засідання не з'явився. Про день, час і місце розгляду справи був сповіщений у порядку ст. 74 ЦПК України, що підтверджується представленими в матеріалах справи документами. У справі мається достатньо матеріалів про права і взаємини сторін, суд приходить до висновку про можливість розглянути дану справу у відсутність зазначеної особи на підставі наявних досліджених у судовому засіданні доказів.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи і представлені в суд докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов частково обґрунтований і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ст. 3 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Згідно до вимог ст. 60 ч.ч. 1, 4 ЦПК України, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 1 вересня 2009 року між Приватним вищим навчальним закладом «Донецький інститут соціальної освіти» та ОСОБА_1 був укладений договір про підготовку бакалавра Донецьким інститутом соціальної освіти. Відповідно до предмету договору виконавець бере на себе зобов'язання за рахунок коштів замовника здійснити навчання (підготовку) - освітня послуга.

Відповідно до п. 2.1 договору виконавець зобов'язується надати замовнику освітню послугу на рівні державних стандартів освіти.

Відповідно до п. 2.6 договору виконавець зобов'язується у разі дострокового припинення дії договору (незалежно від причин для такого припинення) повернути частину коштів, що були внесені замовником як попередня плата за надання освітньої послуги.

Відповідно до п. 3.1 договору замовник зобов'язується своєчасно вносити плату за отриману освітню послугу в розмірах та у термін, що встановлені договором.

Відповідно до п. 4.1 договору розмір плати встановлюється за весь термін надання освітньої послуги.

Відповідно до п. 4.2 договору загальна вартість освітньої послуги складає 23200 гривень. Розмір плати за надання освітньої послуги з 1 вересня 2009 року по 28 лютого 2014 року за кожний навчальний рік складає, зокрема 2011-2012 - 5200 гривень: оплата до 5 вересня 2011 року складає 1300 гривень, оплата до 5 грудня 2011 року складає 1300 гривень.

Відповідно до п. 4.3 договору замовник вносить плату за навчання згідно п. 4.2. договору за квитанціями, виданими банком до любого з відділень Приватбанку в Донецькій області відповідно до розділу 3 «Положення про оплату навчання».

Відповідно до п. 6.2 договору дія договору припиняється в тому числі і у разі відрахування замовника (студента) з ПВНЗ «ДІСО» згідно із законодавством, діючим в ПВНЗ «ДІСО» «Положенням про оплату за навчання» та «Положенням про організацію навчального процесу в ПВНЗ «ДІСО».

На підставі пункту 4.2 договору позивач здійснив попередню оплату освітньої послуги 5 вересня 2011 року 1300 гривень, 5 грудня 2011 року 1300 гривень, а всього в розмірі 2600 гривень, що підтверджується квитанціями Приватбанку.

В 2011 році позивач не здав літню сесію й з даної причини не був переведений на третій курс. Відповідно до наказу № 343/3 від 16.11.2011 року позивач був відрахований з ПВНЗ «ДІСО». Дія договору вважається зупиненою через відрахування позивача. Освітньої послуги позивач не отримав, але за навчання на третьому курсі за перший семестр відповідно до пунктів 3.1,4.2,4.3 договору оплатив у сумі 2600 гривень.

Згідно з пунктом 2.6 договору попередньо оплачені суми в розмірі 2600 гривень повинна була бути повернута відповідачем незалежно від причини призупинення дії договору.

На підставі не надання послуг навчання за третій курс позивач звернувся із заявою до ректора інституту Романенко Ю.А. про повернення грошей за навчання на підставі п. 2.6. договору. Заява зареєстрована за № 102 від 28.03.2012 року. 17.05.2012 року позивачем повторно був спрямований рекомендований лист до ректора ПВНЗ «ДІСО». Відповідь позивач одержав 04.07.2012 року.

У листі за № 228 від 2.07.2012 року ПВНЗ «ДІСО» не заперечує проти повернення поперед сплачених коштів згідно п. 2.6 договору про підготовку бакалавра, укладеного між ОСОБА_1 та Донецьким інститутом соціальної освіти від 1 вересня 2009 року.

Таким чином, з огляду наведеного через неналежне виконання відповідачем умов договору від 1.09.2009 року, щодо зобов'язань відповідача повернути частину коштів, що були внесені позивачем як попередня плата за надання освітньої послуги, у разі дострокового припинення дії договору (незалежно від причин для такого припинення), були порушені права позивача, тому суд стягує з відповідача на користь позивача 2600 гривень.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк,

встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з огляду наведеного суд вважає за необхідним відмовити в задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних за користування чужими коштами за період з 5 вересня 2011 року по 13 березня 2013 року у сумі 108,66 гривень, оскільки статею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а між тим відповідач, як виконавець брав на себе зобов'язання здійснити навчання (підготовку) бакалавра, тобто надати освітню послугу.

Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача ПВНЗ «ДІСО» видати позивачу академічну довідку на підставі його залікової книжки; виписку з наказу про відрахування позивача з ПВНЗ «ДІСО» підлягають задоволенню на підставі вимог Закону України «Про освіту», Закону України «Про звернення громадян».

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За умовами ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає щодо фізичної особи: у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, або у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, ділової репутації.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Хоча вказана норма інших умов для можливості такого відшкодування не визначає, проте судова практика по цивільним справам зводиться до того, що, крім наявності факту порушення відповідних прав, право особи на відшкодування моральної шкоди, зокрема, має бути передбачено спеціальною нормою законодавства, що регулює певні відносини.

Стаття 23 ЦК України закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних цивільних прав. Спори про відшкодування заподіяної моральної (немайнової шкоди) розглядаються судами, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Проте законодавець також передбачив, що відшкодування завданої моральної шкоди може бути закріплено умовами відповідного договору, навіть якщо таке право не передбачено спеціальними нормами, що регулюють конкретні відносини.

Так, в межах заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог до Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» про стягнення суми за договором навчання, стягнення моральної шкоди між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуги.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ по позовах про захист прав споживачів», розглядаючи питання про характер правовідносин між споживачем і виробником (виконавцем), про наявність основ і умов їхнього виникнення, про права й обов'язки сторін, суд може виходити як з норм Закону України від 12.05.1991 року «Про захист прав споживачів» і прийнятих відповідно до нього нормативних актів, так і з відповідних норм ЦК України й іншого законодавства, що регулює ті ж самі питання і не суперечать Закону.

Як убачається з матеріалів справи ПВНЗ «ДІСО» є виконавцем послуг, а позивач ОСОБА_1 - споживачем послуг, правовідносини яких, у тому числі права й обов'язки, підстави і розмір відповідальності регулюються Законом України "Про захист прав споживачів", главами 47,48,51 ЦК України.

Згідно п.10 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством.

Таким чином, оскільки відшкодування моральної шкоди не було закріплено умовами договору, укладеного сторонами 1.09.2009 року про підготовку бакалавра, і таке право не передбачено спеціальними нормами, що регулюють конкретні відносини, то підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у суда не має.

Згідно положень ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, відповідно до Закону України «Про судовий збір», який набрав законної сили 1.11.2011 року, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави за позовні вимоги матеріального характеру у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3-х розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 1 січня календарного року.

Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за позовні вимоги матеріального характеру у розмірі 229,40 гривень.

Керуючись ст. ст. 3,10, 11, 15,16,57, 58,59,60,61,79,84,88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України , суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» про стягнення суми за договором навчання, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» (ОКПО 24153961, МФО 335496) на користь ОСОБА_1 2600 гривень за договором, укладеним між Приватним вищим навчальним закладом «Донецький інститут соціальної освіти» та ОСОБА_1 про підготовку бакалавра Донецьким інститутом соціальної освіти від 1 вересня 2009 року.

Зобов'язати Приватний вищий навчальний заклад «Донецький інститут соціальної освіти» (ОКПО 24153961, МФО 335496) видати ОСОБА_1 академічну довідку на підставі його залікової книжки; виписку з наказу про відрахування ОСОБА_1 з Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти»

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Донецький інститут соціальної освіти» (ОКПО 24153961, МФО 335496) в дохід держави судовий збір у сумі 229 гривень 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Токарєва Н.М.

09.10.2013