Ухвала суду № 33993320, 11.09.2013, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/5145/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2013 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Болдирєвої У.М.

при секретарі Гармаш Ю.В.

з участю позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

15 травня 2013 року позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 30 вересня 2011 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, згідно якого він передав відповідачу 14 000 грн, а останній зобов'язався в строк до 30 вересня 2012 року повернути названу суму. Даний договір був оформлений розпискою відповідача.

До цього часу відповідач борг не повернув, тому позивач просить стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 14 000 грн, проценти за договором позики відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України за період з 21 березня 2012 року по 14 травня 2013 року в сумі 650 грн 13 коп, три відсотки річних від простроченої суми за період з 01 жовтня 2012 року по 14 травня 2013 року у розмірі 260 грн 05 коп, а також витрати на сплату судового збору.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, пояснив, що 30 вересня 2011 року він надав у борг відповідачу 14 000 грн на розвиток бізнесу, для того, щоб відповідач мав можливість отримати дохід та повернути борг його дружині ОСОБА_4 Гроші передавались без розписки. На той час відповідач переконав його, що його бізнес має перспективу і обіцяв повернути борг, коли отримає прибуток від бізнесу. Згодом відповідач визначив дату повернення боргу 30 вересня 2012 року, про що власноручно написав розписку. У розписці зазначена дата 29 червня - це дата народження відповідача, а рік зазначений помилково. Ця розписка була написана влітку 2012 року і її зміст відповідає тим фактичним обставинам, які склалися на той момент.

Відповідач та його представник позов не визнали, посилаючись на те, що особисто у позивача відповідач грошей не брав, насправді вони спільно займались бізнесом з дружиною позивача ОСОБА_4 і вклали у розвиток бізнесу 14 000 грн. У серпні 2011 року вони припинили сумісну діяльність і домовилися про повернення відповідачем 14 000 грн у термін до 30 вересня 2012 року. Ці гроші відповідач повертав частинами, передаючи їх без розписки ОСОБА_5, який за домовленістю повинен був передавати гроші дружині позивача. Коли і в яких сумах він передавав ОСОБА_5 гроші відповідач не пам'ятає, але борг дружині позивача він повернув у повному обсязі.

Крім того представник відповідача зазначив, що розписка не містить суттєвих умов, які мають бути передбачені договором позики і фактично є безгрошовою, оскільки у момент написання цієї розписки гроші відповідачу не передавалися. Таким чином на думку представника відповідача договір позики не є укладеним і не породжує цивільних прав та обов'язків.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

23 червня 2012 року ОСОБА_2 була написана розписка про те, що він зобов'язується повернути ОСОБА_1 борг в сумі 14 000 грн до 30 вересня 2012 року (а.с.5).

Оригінал цієї розписки був оглянутий у судовому засіданні. Відповідач підтвердив, що він дійсно писав таку розписку.

З тексту розписки видно, що відповідач визнає свій борг у сумі 14 000 грн і зобов'язується повернути названу суму позивачу.

Будь-яких письмових доказів того, що цей борг був ним повернутий відповідач у судове засідання не надав.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що відповідач передавав йому гроші для ОСОБА_4, останній раз гроші передавалися приблизно у січні 2013 року. Він точно не пам'ятає скільки разів передавалися гроші, він не вів ніяких записів, це було більше трьох разів, нерегулярно. Суми були кожного разу різні, які саме він не пам'ятає. Він брав ці гроші у ОСОБА_2 і передавав ОСОБА_4 на її прохання, тому що вона не могла чи не хотіла зустрічатися з ОСОБА_2. Грошової суми у 14 000 грн особисто для позивача ОСОБА_1 відповідач йому не передавав.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що вона є приватним підприємцем, працювала спільно з відповідачем, для потреб спільного бізнесу брала на своє ім'я кілька кредитів, тому що відповідачу кредити не видавали через погану кредитну історію. У серпні 2011 року вони вирішили припинити спільну діяльність, а борги по кредитам поділили між собою. Борг в сумі 45 474 грн взяв на себе відповідач, повертав гроші частинами спочатку особисто їй, потім віддавав гроші ОСОБА_5 Загалом відповідач повернув їй 17 196 грн. З лютого 2013 року відповідач перестав повертати гроші. У серпні 2012 року вона дізналася, що її чоловік ОСОБА_1 позичив відповідачу гроші для розвитку бізнесу та виконання кредитних обов'язків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тому пояснення свідка ОСОБА_5, допитаного у судовому засіданні, не є належним доказом повернення відповідачем визначеної в розписці суми боргу.

Таким чином в частині стягнення боргу в сумі 14 000 грн позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. ст. 625, 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики лише протягом строку дії договору, а після закінчення строку дії договору у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, застосовуються положення ст. 625 ЦК України.

Як вбачається із змісту розписки, сторони визначили строк дії договору позики - до 30 вересня 2012 року, тому право на одержання процентів за договором у кредитора існує до закінчення цього строку.

Розписка не містить дати її надання, зі слів позивача дата 29 червня - це дата народження відповідача, 2012 рік зазначений відповідачем помилково.

Таким чином період дії договору позики визначити неможливо, тому в частині стягнення процентів за договором позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три відсотки річних від суми боргу підлягають стягненню з період з 01 жовтня 2012 року по 14 травня 2013 року (226 днів).

Розмір 3% річних складає: 14000 грн х 3 : 100 : 365 днів х 226 днів = 260 грн 05 коп.

Судові витрати, понесені позивачем при подачі позовної заяви в сумі 229 грн 40 коп підтверджуються квитанціями (а.с.1,2) і підлягають стягненню з відповідача як це передбачено ч.1 ст.88 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд.

В И Р І Ш И В

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики - 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн, три відсотки річних від простроченої суми - 260 (двісті шістдесят) грн 05 коп, судові витрати в сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн 40 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в апеляційний суд Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення

Суддя: У. М. Болдирєва