Ухвала суду № 33992807, 21.08.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2013 р.Справа № 820/385/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Курило Л.В.

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Мурга С.С.,

представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства " Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. по справі № 820/385/13-а

за позовом Комунального підприємства " Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області

до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2013 року позивач - Комунальне підприємство "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області - звернулось до суду з позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення - рішення від 05.03.2012 року № 0000022220 та від 26.06.2012 року № 00000132310.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 року адміністративний позов Комунального підприємства "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця Лозівської міської Ради Харківської області" залишено без задоволення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

До суду апеляційної інстанції відповідачем надані заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просила постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Комунальне підприємство "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області пройшло визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації та набуло статус суб'єкта господарювання - юридичної особи, про що видано відповідне свідоцтво серії А00 № 494081, на податковому обліку підприємство перебуває в Лозівській ОДПІ ( т.1 а.с.8,10)

Згідно довідки статистики АБ № 632660 основними видами діяльності Комунального підприємства " Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області, зокрема, є будівництво доріг і автострад (42.11) (Т.1 а.с.9)

В період з 30.01.2012 року по 03.02.2012 року податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового кредиту по податку на додану вартість та правомірності віднесення до складу валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ "Байкара" за серпень - вересень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 10.02.2012 року № 176/23-304/03332731, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.186.3 ст.186, п.193.1 ст.193, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по сплаті до бюджету податку на додану вартість по декларації з ПДВ за вересень 2011 року на суму 53097 грн., а саме: за рахунок завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 29029 грн. та за рахунок заниження позитивного значення по податку на додану вартість за вересень 2011 року на 24068,00 грн.; п.44.1 ст.44, п.п.138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження по сплаті до бюджету сум податку на прибуток по декларації за 2-3 квартал 2011 року в сумі 28733 грн. ( т.1 а.с.11-30).

На підставі акту перевірки від 10.02.2012 року № 176/23-304/03332731 податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення від 05.03.2012 року № 0000022220, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 66371,25 грн., в тому числі: за основним платежем - 53097 грн. та за штрафними санкціями - 13274,25 грн. та податкове повідомлення - рішення № 0000032220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 35916,25 грн., в тому числі: за основним платежем - 28733,00 грн. та штрафні санкції - 7183,25 грн. ( т.1 а.с. 31-32).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідач скористався правом адміністративного оскарження, відповідно до приписів ст. 56 ПК України, за результатами якого податкове повідомлення рішення від 05.03.2012 року № 0000032220, скасовано податковим органом в частині визначення штрафних санкцій та прийнято рішення від 26.06.12 року № 0000132310. ( т.1 а.с.33-40, 168).

Не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями відповідача від 05.03.2012 року № 0000022220 та від 26.06.2012 року № 00000132310, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав до суду документів, по яких відбувався рух товару від продавця (постачальника) до перевізника, а також документів, що підтверджують прийняття товарів, а отже, не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю довіреностей, документів, що засвідчують транспортування. Враховуючи, що внаслідок неналежного оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо реальності проведених операцій, позивач не підтвердив реальність господарської операції, яка може бути об'єктом оподаткування. Враховуючи вищезазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав доказів, що спростовують твердження відповідача, а відповідач під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Підставою винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є висновки податкового органу про те, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту з ПДВ у серпні 2011 року в розмірі 29029,17 грн., в вересні 2011 року -24068,00 грн., що призвело до заниження від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за серпень 2011 року на 29029,00 грн. та заниження податку на додану вартість за вересень 2011 року- на 53097 грн. по фінансово - господарським взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Байкара"( код за ЄДРПОУ 37154069), оскільки перевірками ТОВ "Байкара" не підтверджено здійснення господарської діяльності підприємства, руху активів у процесі господарських операцій та реальності змін майнового стану платника податків за серпень, вересень 2011 року. Підтвердженням цього, на думку відповідача, є відповідні акти невиїзних документальних перевірок ТОВ "Байкара" ( код за ЄДРПОУ 37154069), що складені Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області, згідно яких не підтверджено формування підприємством податкового кредиту від його постачальників.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4, п.138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 цього Кодексу собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно п.198.1 -198.3. ст..198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як убачається із матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю "Байкара" (Постачальник) та Комунальним підприємством "Лозівська шляхова ремонтно - будівельна дільниця" Лозівської міської ради (Покупець) укладено договір поставки від 10.01.2011 року № ДГ-10/01-11, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити у власність Покупця, а покупець - прийняти і оплатити Товар: бітум усіх марок, сировину для виробництва нафтобітумів, мазут. (Т.1 а.с. 43)

Пунктами 2.1., 3.1. Договору передбачено, що ціна Товару вказується у накладних, попередньо узгоджується обома Сторонами. Покупець проводить попередню оплату за Товар згідно рахунку або договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, або протягом трьох банківських днів після завершення постачання.

Відповідно до п.4.1 вказаного Договору по факту кожного відвантаження оформлюються наступні документи : рахунок - фактура, накладна, податкова накладна, сертифікат якості ( за необхідністю).

Згідно п.6.1 Договору прийняття поставленого Товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкції №П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" та № П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання по якості".

На підтвердження виконання сторонами умов договору позивачем надано до суду виписані ТОВ "Байкара" податкові накладні від 19.08.2011 року № 123 на загальну суму 174175,00 грн.; від 23.09.2011 року № 133 на загальну суму 144408,00 грн. платіжні доручення №653 від 23.08.2011 року; № 794 від 06.10.11 року; № 833 від 18.10.2011 року, видаткові накладні № РН-000756 від 19.08.2011 року, № РН-000933 від 23.09.2011 року, рахунки - фактури № СФ-000756 від 18.08.2011 р., №СФ-000933 від 23.09.2011 р., специфікацію, оборотно-сальдову відомість по рахункам 631, 201 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29. ( т.1 а.с. 41-48,189-190,174).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, довіреність на отримання мазуту у ТОВ "Байкар" позивачем не виписувалась.

Умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей регламентовано Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99), дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, що згідно матеріальних звітів та виписок по рахунку 201 ціни на мазут у серпні - вересні 2011 року не відповідають цінам, визначеним у податкових накладних: ціна за мазут у податковій накладній № 123 від 19.08.2011 року становить 4970,94 грн., тоді як відповідно до матеріального звіту цей показник складає 5278,03 грн.; ціна за мазут у податковій накладній № 133 від 23.09.2011 року складає 5041,66 грн., тоді як згідно матеріального звіту цей показник дорівнює 5250,00 грн. Доказів укладання додаткових угод з ТОВ "Байкара" в частині зміни вартості придбаного товару суду не надано.

На підтвердження факту перевезення товару, тобто, реальності господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару позивачем не надано доказів транспортування придбаного товару, ані до перевірки ані до суду.

Відповідно ч. 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз. 27 п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом Правила № 363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил № 363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Товарно-транспортна накладна є документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування товару, а відтак, має зберігатись разом з видатковими накладними.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено.

Пунктом 9 наказу Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. До суду не подано доказів відображення в бухгалтерському обліку транспортно - заготівельних витрат у зв'язку з придбанням товару у ТОВ "Байкара".

Як правомірно враховано судом першої інстанції, позивач не надав документів, по яких відбувався рух товару від продавця (постачальника) до перевізника, а також документів, що підтверджують прийняття товарів, а отже судом не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, тому вимоги позивача є необґрунтованими.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які, відповідно до Податкового Кодексу України, необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування валових витрат обігу та виробництва і податкового кредиту з ПДВ, так як факт реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Байкара", а також факт наявності ділової мети при укладанні спірного правочину, не знайшов підтвердження добутими доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що податкові повідомлення - рішення від 05.03.2012 року № 0000022220 та від 26.06.2012 року № 00000132310 прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства " Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. по справі № 820/385/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Курило Л.В.Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Присяжнюк О.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 27.08.2013 р.