Постанова № 33988781, 30.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року Справа № 903/481/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Миханюк М.В. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" на рішення господарського суду Волинської області від11 липня 2013 року в справі №903/481/13 (суддя Бондарєв Сергій Васильович)

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта"

до відповідача Управління культури Волинської обласної державної дміністрації

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Волинська обласна державна адміністрація;

третя особа 2: Управління Волинської єпархії Української православної церкви Київського патріархату, м. Луцьк;

третя особа 3: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області

про зобов'язання укласти охоронний договір

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Домінанта»» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Волинської області з позовом (том 1, а.с. 2-4) до Управління культури Волинської обласної державної адміністрації (надалі - Відповідач) з позовом про зобов'язання укласти договір пам'ятки культурної спадщини - частини приміщень келії монастиря Бернардинів площею 105, 3 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по пр. Воля, 2 в редакції, доданій до позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 12 червня 2013 року (том 1, а.с. 41-42) з підстав, висвітлених у даній ухвалі, було залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Волинську обласну державну адміністрацію (надалі - Третя особа 1) та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області (надалі - Третя особа 2).

Рішенням господарського суду Волинської області від 11 липня 2013 року (том 1, а.с. 125-131), з підстав зазначених в даному рішенні, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 136-140) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 11 липня 2013 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що охоронний договір та орендний договір є абсолютно різними за своєю правовою природою так і за їх наслідками, що підтверджується цілком різними підставами для їх укладення.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 1 серпня 2013 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18 вересня 2013 року на 15 годину 50 хвилин (том 1, а.с. 135).

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2013 року Третя особа 1 подала письмові пояснення (том 2, а.с. 6-7) з приводу апеляційної скарги.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 9-10) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2013року (з підстав зазначених в даній ухвалі) було відкладено розгляд справи на 30 вересня 2013 року на 14 год. 30 хв..

В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду своїм розпорядженням від 30 вересня 2013 року (том 2, а.с. 40) внесла зміни до складу колегії суддів (окрім заміни головуючого судді) за наслідком котрого у справі № 903/481/13 визначено колегію суддів у складі суддя Василишина А.Р., суддя Юрчука М.І., суддя Миханюк М.В..

27 вересня 2013 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло письмове клопотання Відповідача (том 2, а.с. 42-43) в якому з підстав, висвітлених в даному клопотанні, Відповідач просив суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату.

Розглянувши подане клопотання суд прийшов до висновку про те, що воно не підлягає до задоволення з огляду на те, що: Господарським процесуальним кодексом України необмежено кількість представників, котрі можуть представляти учасників судового процесу; стороною до клопотання не додано жодного доказу котрий би підтверджував не можливість явки представника Відповідача.

Відповідно, колегія суду відхилила дане клопотання (необґрунтованість даного клопотання, на переконання суду, свідчить про бажання Відповідача затягнути вирішення спору, а не про бажання скористатись процесуальним правом). Крім того, суд бере до уваги і той факт, що в матеріалах справи наявний відзив Відповідача, в якому останній вже висвітлив свої доводи та міркування щодо апеляційної скарги Позивача.

Водночас, 30 вересня 2013 року представником Позивача була подана заява (том 2, а.с. 45), в котрій з підстав висвітлених у даній заяві, Позивач просить здійснити розгляду апеляційної скарги без участі його представника.

Представники Третьої особи 1 та Третьої особи 2 в судове засідання від 30 вересня 2013 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Третя особа 1 та Третя особа 2 належним чином повідомлена, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (том 2, а.с. 51-52). Причини неявки своїх повноважних представників Третя особа 1 та Третя особа 2 не повідомили. Водночас, апеляційний господарський суд в своїй ухвалі від 18 вересня 2013 року не визнавав явку представників обов'язковою.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників Позивача, Відповідача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, письмові пояснення, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким задоволити позовні вимоги, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 5 січня 1998 року між Відділом охорони і реставрації пам'яток містобудування та архітектури Волинської облдержадміністрації та Позивачем був укладений охоронно-орендний договір на використання пам'ятки архітектури (надалі - Договір; том 1, а.с. 9-10).

Відповідно до пунктів 1, 3 Договору: в оренду передано пам'ятник архітектури-келії монастиря бернардинів загальною площею 105,3 кв.м., що знаходяться в м. Луцьку по пр. Волі, 2; строк оренди визначено з 5 січня 1998 року по 1 січня 2013 року.

14 травня 2009 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та Позивачем укладено додатковий договір оренди державного нерухомого майна №14 ДУ (надалі - Додатковий договір; том 1, а.с. 84-87), яким охоронно-орендний договір викладено в новій редакції.

Згідно пунктів 10.1, 10.4 Додаткового договору: строк оренди встановлено - до 30 квітня 2012 року; у разі відсутності протягом місяця після закінчення терміну дії заяви однієї з сторін про його припинення або зміну він вважається продовженим на аналогічний термін.

Водночас, 24 вересня 2009 року між Позивачем та Відповідачем було укладено охоронний договір № 72/2-арх на частину приміщення келій монастиря Бернардинів по проспекту Волі, 2 у м. Луцьку, пунктом 2 котрого визначено термін його дії по 30 квітня 2012 року.

Позивачем до матеріалів справи додано лист від 14 березня 2013 року за № 3/03 (том 1, а.с. 11) адресований Відповідачу з проханням переукладення Договору в зв'язку із закінченням строку його дії.

Водночас, листом від 19 березня 2013 року № 11-12 (том 1, а.с. 12) Відповідач повідомив Позивача, що не має підстав переукладати чи продовжувати дію Договору, так як він не укладало його з Позивачем спочатку.

27 березня 2013 року Позивач звернувся до Відповідача з повторним клопотанням № 12/03 (том 1, а.с. 13) про підписання запропонованого ним охоронного Договору.

Однак, 22 квітня 2013 року Відповідач листом № 71-12/1 повідомив Позивача про те, що управління не має правових підстав для укладання охоронного Договору.

Проаналізувавши дані відносини в сукупності з умовами Договору, колегія суду зазначає, що укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини" та Порядком укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 28 грудня 2001 року (надалі - Порядок).

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини": об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини; пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини": усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Колегія суду звертає увагу на те, що частиною 2 «Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини» власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Таким чином, з аналізу диспозиції даної норми слідує, що особами, які мають право і обов'язок укладати охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини, є: власник, користувач або уповноважений орган (особа) та орган охорони культурної спадщини.

Поряд з тим, колегія суддів зауважує, що 9 вересня 2013 року в справі № 5004/1344/13 за позовом Заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області до Позивача (за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Волинська обласна державна адміністрація; Третьої особи 2) про зобов'язання звільнити орендоване державне майно та стягнення 152 430 грн. 48 коп. неустойки Рівненським апеляційним господарським судом було розглянуто апеляційну скаргу Позивача та прийнято постанову, котрою встановлені наступні факти:

« 5 січня 1998 року між відділом охорони і реставрації пам'яток містобудування та архітектури Волинської облдержадміністрації та Позивачем був укладений охоронно-орендний договір на використання пам'ятники архітектури.

14 травня 2009 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та ПП "ВКФ "Домінанта" було укладено додатковий договір оренди державного нерухомого майна № 14 ДУ, яким охоронно-орендний договір викладено в новій редакції (Т.1, а.с. 10-13).

Згідно з п. 10.1 додаткового договору строк оренди встановлено до 30.04.2012 р.

Пунктом 10.4 додаткового договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Пунктом 10.6 додаткового договору встановлено, що чинність цього Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який було його укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін, або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря - юридичної особи; несплати орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Листами від 04.05.2012 р. за № 11-04-721 та від 21.05.2012р. за №11-04-816 регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області повідомлено відповідача про закінчення дії договору та відсутності наміру про його продовження, необхідність звільнення орендованого приміщення (Т.1. а.с. 17-18).

ПП "ВКФ "Домінанта" у відповіді № 05/05 від 19.05.2012 р. на лист-повідомлення від 04.05.2012 р. вказувало на згоду Волинської обласної державної адміністрації, звернення до Міністерства культури України, понесення значних витрат на ремонт приміщення та просило укласти додаткову угоду, продовживши дію угоди (Т.1, а.с. 20-22).

06.07.2012 р. відповідач - ПП "ВКФ "Домінанта" звернувся до регіонального відділення з листом № 02/07, в якому, підтверджуючи факт закінчення 30.04.2012р. строку дії договору, просив розглянути та підписати проект договору оренди державного нерухомого майна на тих самих умовах, які були визначені в додатковому договорі оренди державного нерухомого майна № 14ДУ від 14.05.2009 до охоронно - орендного договору на використання пам'ятника архітектури від 05.01.1998р. (Т.1, а.с. 48).

13.07.2012 р. регіональне відділення з листом № 11-04-1180 повернуло ПП "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" проект договору оренди без підписання та вимагало негайного повернення орендованого майна, оформивши акт приймання-передавання (Т.1. а.с. 52-53).

Оскільки, правовідносини, які склалися між сторонами за охоронно-орендним договором та додатковим договором оренди державного нерухомого майна, виникли, починаючи з 05.01.1998 р. та з 14.05.2009 р., то відповідно останні регулюються Законами України "Про оренду державного та комунального майна", "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", "Про державну підтримку малого підприємництва", а також відповідними нормами ГК України та ЦК України.

За приписами статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

За умовами ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 3 статті 763 ЦК України встановлено, що законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 р. № 1759-VI цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім підпункту 2 пункту 4 розділу І цього Закону, який набирає чинності через два місяці з дня опублікування цього Закону. Вказаний Закон набрав чинності з 30.12.2009р.

Пунктом 2 частини 3 розділу І вказаного Закону частину першу статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" доповнено реченням такого змісту: "Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін".

Частинами 1, 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 р. № 1759-VI встановлено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладання, якщо орендар не пропонує менший термін.

Таким чином, Законом в імперативному порядку продовжено строк дії договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва до п'яти років.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що орендар виявив бажання зменшити строк дії додаткового договору оренди від 14.05.2009 р. № 14 ДУ, тоді як наявні матеріалах справи докази свідчать про те, що відповідач наполягав на продовженні його дії, відтак, з урахуванням вказівок законодавця, строк дії останнього закінчується 14.05.2014 року.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 р., у редакції діючій на момент виникнення договірних правовідносин, визначено, що суб'єктами малого підприємництва є фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн гривень.

Згідно із ч. 3 ст. 55 ГК України з у рахуванням змін, внесених Законом України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" від 22.03.2012 р. N 4618-VI, визначено, що суб'єктами малого підприємництва є: юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Таким чином, враховуючи вимоги наведених вище законів України, очевидним є те, що відповідач, як на момент укладання додаткового договору оренди так і на даний момент, виступає суб'єктом малого підприємництва, що підтверджується поданими перед початком судового засідання 09.09.2013 р. документами (звітами суб'єкта малого підприємництва за 2009-2012 роки та довідкою про кількість працюючих у 2013 році Т.2 а.с.61-68). Отже, дія положень пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 р. № 1759-VI поширюється на відповідача як на суб'єкта малого підприємництва.

За наведених обставин, враховуючи встановлені законом правила щодо визначення термінів укладення договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, то судова колегія виходить з того, що спірні правовідносини у даному випадку виникли безпосередньо з актів законодавства, а тому врегулювання останніх повинно здійснюватися в імперативному порядку з урахуванням вимог відповідного закону.

З урахуванням наведених вище обставин справи та вимог закону, судова колегія дійшла висновку, що додатковий договір оренди державного нерухомого майна № 14ДУ від 14.05.2009р. вважається продовженим до 14.05.2014 року на основі прямих норм Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 р. № 1759-VI, а тому позовні вимоги прокурора та позивача є необгрунтованими та безпідставними».

Отже, виходячи з усого вищезазначеного колегія суду зауважує, що Позивач є користувачем, тобто особою котра має право і обов'язок на укладення охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини національного значення - приміщення келій монастиря бернардинів по проспекту Волі, 2 у м. Луцьку, а тому у власника майна наявні всі правові підстави для укладення охоронного договору з Позивачем саме до закінчення строку дії договору оренди, а саме до 14 травня 2014 року.

Колегія суду вважає безсумнівними встановлені постановою суду у справі № 5004/1344/12 факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин.

З огляду на це, суд апеляційної інстанції зауважує, що неприпустимим є існування судового рішення та встановлення фактів, які б суперечили фактам, встановленим судом у вищезазначеній справі.

Дана правова позиція (щодо застосування статті 35 Господарського процесуального кодексу України шляхом визнання фактів, встановлених судовими інстанціями у інших справах такими, що не потребують доказування) висвітлена і в постанові Вищого господарського суду України від 21 листопада 2012 року по справі № 10/28/2011/5003.

Поряд з тим, колегія суду наголошує на тому, що згідно приписів частини 3 статті 84 Господарського процесуального колексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Відповідно, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку щодо необхідності укладання даного охоронного договору в редакції доданій до позовної заяви.

Усе вищевказане у даній судовій постанові, вказує на неповне з'ясування місцевим господарським судом всіх обставин справи, про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права - що в силу дії пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування оскарженого рішення господарського суду Волинської області.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що Позивач є користувачем зазначеного орендованого майна, на котре укладений договір оренди, який є чинним до 14 травня 2014 року, крім того проект Договору Позивачем розроблено та було надіслано Відповідачу і додано до позову, крім того, необхідно зазначити, що Позивачем у позовній заяві було викладено умови, на яких суд повинен зобов'язати Відповідача укласти зазначений Договір, що в свою чергу узгоджується з нормами чинного законодавства.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати. При цьому, апеляційний господарський суд приймає нове рішення, яким позов задовольняє повністю.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на Відповідача .

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" задоволити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 11 липня 2013 року в справі № 903/481/13 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

3. Управлінню культури Волинської обласної державної адміністрації (43027, м. Луцьк, Київський майдан, 9, код 02226984) укласти з Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" (43026, м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 1-а, код 13361656) охоронний договір пам'ятки культурної спадщини-частини приміщень келії монастиря Бернардинів площею 105,3 кв. м., що знаходяться в м. Луцьку, пр. Волі, 2, в наступній редакції:

"1. Користувач бере на себе зобов'язання щодо охорони та використання пам'ятника архітектури (національного значення?) - келії "в" костьолу монастиря "в" Бернардинів, що знаходяться в м. Луцьку по пр. Волі, 2, загальною площею 105,3 м. кв., занесених до списку пам'ятників архітектури Української РСР що перебувають під охороною держави, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 970 24 серпня 1963 року.

2. Термін дії цього договору по 14 травня 2014 року.

3. У разі зміни в установленому порядку користувача новий користувач зобов'язаний укласти з органом охорони новий охоронний договір.

4. Розпорядження органу охорони в межах його повноважень є обов'язковим для користувача (власника).

5. Користувач несе відповідальність за нерухоме майно, що належить до пам'ятки культурної спадщини.

6. Користувач зобов'язується:

Використовувати пам'ятку - келії костьолу монастиря Бернардинів виключно під магазин "Валентина".

Утримувати пам'ятку архітектури в належному санітарному, протипожежному і технічному стані. Мати у приміщеннях пам'ятки належне обладнання, згідно з вимогами органів протипожежної, санітарної, екологічної охорони та інших уповноважених органів.

Утримувати територію пам'ятки упорядженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам'ятці. Не робити будь-яких прибудов до пам'ятки, не переробляти її як ззовні, так і всередині, а також не вести будь-яких земляних робіт на території пам'ятки без спеціального письмового дозволу органу охорони.

7. Не використовувати пам'ятку як постійне або тимчасове житло, якщо таке використання не передбачено цим Договором.

8. Погоджувати в установленому порядку з органом охорони розміщення реклами, інших написів та позначок на пам'ятці, її частинах та елементах, на її території та в її охоронній зоні.

9. Безперешкодно допускати представників органу охорони чи уповноважених ним осіб для здійснення контролю за виконанням правил утримання зазначеної пам'ятки її території та зон охорони або для її наукового обстеження.

10. Негайно повідомляти орган охорони про будь-яке руйнування, пошкодження, аварію чи іншу обставину, що заподіяла шкоду пам'ятці і своєчасно вживати заходів для приведення пам'ятки в належний стан.

11. Своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам'ятки і роботи з упорядження території пам'ятки.

12. Проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково- проектної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом органу охорони. Копії матеріалів про проведення обміру та дослідження пам'ятки, а також науково-проектну документацію безоплатно передавати органу охорони в 10-денний термін після її затвердження.

13. У разі самовільного проведення користувачем робіт, пов'язаних перебудовою чи переробленням, які призвели до спотворення пам'ятки, її території, охоронних зон, їх наслідки повинні бути усунуті за рахунок користувача в термія визначені письмовим розпорядженням органу охорони.

14. У разі невиконання користувачем (власником) вимог законодавства та умов цього договору орган охорони накладає в установленому порядку на користувача штрафні санкції, а також зобов'язує користувача відшкодувати завдані ним збитки."

4. Стягнути з Управління культури Волинської обласної державної адміністрації (43027, м. Луцьк, Київський майдан, 9, код 02226984) на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта"" (43026, м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 1-а, код 13361656) 1147 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 573 грн. 50 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

8. Справу № 903/481/13 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Юрчук М.І.