Рішення № 33988443, 30.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2013 Справа № 905/6166/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом >публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ – 20077720)

до комунального виробничого підприємства «Краматорська тепломережа» Краматорської міської ради (84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Орджонікідзе, будинок № 2-Б; код ЄДРПОУ – 00131133)

про стягнення 26 969,50 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з комунального виробничого підприємства «Краматорська тепломережа» Краматорської міської ради пеню у розмірі 13 932,44 гривень, штраф у розмірі 5 080,73 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 5 206,49 гривень, три відсотки річних у розмірі 2 749,84 гривень, а всього 26 969,50 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 5/12-БО про закупівлю природного газу від 20 лютого 2012 року та додаткових угод до зазначеного договору, що є невід’ємними його частинами.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги статтями 525, 526, 549-551, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України та статтями 193, 231 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02 вересня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 17 вересня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 30 вересня 2013 року у зв’язку з неявкою представників сторін, ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 02 вересня 2013 року документів.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, свідчать про своєчасне отримання та обізнаність відповідача про дату судового засідання (а.с. 46, 49).

Суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд –

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов’язань та є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

20 лютого 2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі по тексту – позивач або продавець) та комунальним виробничим підприємством «Краматорська тепломережа» Краматорської міської ради (далі по тексту – відповідач або покупець) укладено договір № 5/12-БО про закупівлю природного газу (далі по тексту – Договір), відповідно до умов якого продавець зобов’язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 цього Договору (пункт 1.1 Договору) (а.с. 12-16).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов’язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Сторонами у пункті 1.2 Договору узгоджено, що продавець продає покупцю в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року природний газ в обсязі до 4 700 (чотири мільйони сімсот тисяч) тис.куб.м., в щомісячних обсягах вказаних в цьому пункті.

Пунктом 1.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 27.06.2012 до Договору) передбачено, що продавець продає покупцю в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року природний газ в обсязі до 765,807 тис.куб.м.

Ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 3 509,00 гривень без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу – 2 %;

- податку на додану вартість за ставкою – 0 %.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами – 305,60 гривень, крім того ПДВ – 20 % - 61,12 гривень, всього з ПДВ – 366,72 гривень.

До сплати за 1 000 куб.м. природного газу – 3 884,78 гривень, крім того ПДВ – 20 % - 61,12 гривень, всього з ПДВ – 3 945,90 гривень.

Загальна вартість цього Договору на дату його укладання становить 18 258 466 гривень, крім того ПДВ – 287 264 гривень, разом з ПДВ – 18 545 730 гривень (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 27.06.2012 до Договору), з 01 липня 2012 року ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 3 509,00 гривень без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу – 2 %;

- податку на додану вартість за ставкою – 20 %.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами – 305,60 гривень, крім того ПДВ – 20 % - 61,12 гривень, всього з ПДВ – 366,72 гривень.

До сплати за 1 000 куб.м. природного газу – 3 884,78 гривень, крім того ПДВ – 20 % - 776,96 гривень, всього з ПДВ – 4 661,74 гривень.

Ціна договору (сума договору) складається із сум вартості місячних поставок газу за цим договором та на дату укладання цієї угоди становить 2 974 991,72 гривень, крім того ПДВ – 46 806,12 гривень, разом з ПДВ – 3 021 797,84 гривень (а.с. 20-21).

Постачальник має статус платника податку на прибуток на загальних умовах, передбачених Податковим кодексом України, а також є платником податку на додану вартість (пункт 11.1 Договору).

Цей Договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін та поширює дію на відносини, що склались між сторонами з 01 січня 2012 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2012 року включно, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (пункт 10.1 Договору).

Розділом ХІІ Договору передбачено, що невід’ємною частиною цього Договору є Додаток № 1 та інші додатки та додаткові угоди, які будуть укладені у майбутньому.

Договір купівлі-продажу природного газу разом з додатками до нього, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені печатками підприємств, а тому зазначені зобов’язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов’язковими до виконання.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (пункт 4.1 Договору).

За умовами Договору покупець зобов’язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ; підписувати акт приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актами приймання-передачі газу (пункти 6.1.1, 6.1.2 Договору).

В свою чергу продавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений газ (пункт 6.4.1 Договору).

Так, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за Договором, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв природній газ:

- у лютому 2012 року в обсязі 439,823 тис.куб.м. на загальну суму 1 735 497,58 гривень (акт від 29.02.2012) (а.с. 22);

- у березні 2012 року в обсязі 219,549 тис.куб.м. на загальну суму 866 318,39 гривень (акт від 31.03.2012) (а.с. 23);P>

- у квітні 2012 року в обсязі 106,435 тис.куб.м. на загальну суму 419 981,87 гривень (акт від 30.04.2012) (а.с. 24).

Отже, послуги з постачання газу підтверджуються підписаними сторонами двосторонніми актами приймання-передачі газу за період лютий-квітень 2012 року, в яких зазначаються фактичні обсяги спожитого газу.

Пунктом 2.2 Додатку № 1 від 20 лютого 2012 року до Договору передбачено, що обсяг газу, визначений згідно з пунктом 2.1 цього Додатку, є підставою для визначення обсягу газу, переданого у пунктах приймання-передачі. Прийняття-передача газу, поставленого продавцем покупцеві у відповідному місяці поставки газу, оформлюється актом приймання-передачі, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газорозподільним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого продавцем.

Водночас відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості природного газу та/або доказів його своєчасної оплати у спірний період.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин підлягає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередньої оплати), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк на встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Господарським судом встановлено, що позивач свої зобов’язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу природний газ, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними актами приймання-передачі, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну оплату вартості отриманого природного газу, допустивши порушення строків розрахунків, що й зумовило позивача звернутися до господарського суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо своєчасної оплати вартості поставленого природного газу, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 13 932,44 гривень, штраф у розмірі 5 080,73 гривень, три відсотки річних у розмірі 2 749,84 гривень та інфляційні нарахування у розмірі 5 206,49 гривень.

З огляду на те, що належних доказів на підтвердження здійснення своєчасної оплати поставленого природного газу, відповідачем не надано, то господарський суд приходить до висновку, що відповідачем порушено строки проведення розрахунків при виконанні Договору, що підтверджується матеріалами справи, а тому у відповідача в періодах, за які здійснено нарахування пені, штрафу, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань була наявна заборгованість перед позивачем.

Щодо позовних вимоги про стягнення відсотків річних у розмірі 2 749,84 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов’язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов’язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов’язання виникають нові додаткові зобов’язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов’язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов’язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов’язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних – є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов’язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов’язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов’язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов’язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

На підставі вищезазначених норм права, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 2 749,84 гривень.

Перевіривши розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розрахунку інфляційних нарахувань, заявлених позивачем до стягнення у розмірі 5 206,49 гривень, господарський суд відзначає наступне.

Згідно пункту 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України від 27.07.2007 № 265 індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов’язання, а в інших випадках врахування індексу інфляції при обрахуванні заборгованості здійснюється при її наявності та згоди на це боржника.

З наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань вбачається, що позивач нараховував вказану суму за період з 16.02.2012 по 15.03.2012 відносно заборгованості у розмірі 1 735 497,58 гривень, тобто на заборгованість за поставлений природний газ за актом приймання-передачі природного газу від 29 лютого 2012 року.

Відповідач за поставлений природний газ у лютому 2012 року повинен був розрахуватися до 14 березня 2012 року. Як вбачається з виписки розрахункових операцій заборгованість за газ, отриманий у лютому, виникла 15 березня 2012 року, а повністю погашена 30 березня 2012 року.

За таких обставин заборгованість відповідача перед позивачем, яка виникла внаслідок несвоєчасної оплати отриманого природного газу у лютому 2012 року, існувала 15 календарних днів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у наведеній частині, господарський суд виходить з того, що позивачем розрахунок обчислювався за період менший календарного місяця, та у відповідача станом на 01 квітня 2012 року був відсутній борг, тому до цих платежів не може бути застосована індексація, оскільки прострочка за ним мала місце за період менший, ніж місяць.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.08.2012 у справі № 15/021-12, від 13.12.2012 у справі № 5002-13/561-2012, від 20.02.2013 у справі № 16/5025/1011/12, від 10.07.2013 у справі № 5002-33/4081-2012.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимоги про стягнення пені у розмірі 13 932,44 гривень та штрафу у розмірі 5 080,73 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов’язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов’язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України./P>

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг) за прострочення понад тридцяти днів виконання зобов’язання, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Сторонами в пункті 7.3 Договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 4.1 цього Договору, покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачити в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію зі спірних правовідносин викладено в постановах Верхового Суду України № 20/246-08 (№ 3-88гс11) від 09.04.2012; № 06/5026/1052/2011 (№ 3-24гс12) від 27.04.2012.

Відповідно до частини першої статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірним правовідносин, господарський суд зобов’язаний враховувати висновки Верхового Суду України, викладені у рішеннях, які за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов’язковими у правозастосовчій діяльності судів.

Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення його умов у вигляді сплати неустойки – пені та штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати за договором № 5/12-БО про закупівлю природного газу від 20 лютого 2012 року.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Таким чином, строк позовної давності в один рік для стягнення пені встановлений статтею 258 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою, а не строком протягом якого здійснюється нарахування пені до звернення з позовом до суду.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Зазначений висновок вміщений у постанові Верховного Суду України у справі 17/034-11 (3-56гс12), яка розглянута 04 грудня 2012 року щодо 58">неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини шостої статті 232 ГК України та частини другої статті 260 ЦК України.

У пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» касаційним судом викладено позицію, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позовну заяву або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Суддя не повинен з власної ініціативи зазначити про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється за кожним днем, за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або мав дізнатись про порушення свого права.

Дана правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 17.02.2010.

З наданого розрахунку пені вбачається, що позивач здійснював нарахування з 15.03.2012 по 30.03.2012 відносно заборгованості за поставлений природний газ за актом приймання-передачі природного газу від 29 лютого 2012 року, з 15.05.2012 по 13.09.2012 відносно заборгованості за поставлений природний газ за актом приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2012 року. Нарахування штрафу здійснено відносно заборгованості за поставлений природний газ за актом приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2012 року

Позовна заява за вихідним б/н від 13 липня 2013 року направлена на адресу господарського суду Донецької області >27 серпня 2013 року, про що свідчить штемпель органу поштового зв’язку на конверті.

При зверненні з позовними вимогами щодо стягнення пені позивачем за період нарахування з 15.03.2012 по 27.08.2012 пропущено строк позовної давності.

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач не звертався до суду ані з усною, ані з письмовою заявою про застосування строків позовної давності в порядку статті 267 ЦК України, тому спеціальний строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу господарським судом не застосовується.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального виробничого підприємства «Краматорська тепломережа» Краматорської міської ради (84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Орджонікідзе, будинок № 2-Б; код ЄДРПОУ – 00131133, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ – 20077720, відомості про рахунки в установах банків відсутні) пеню у розмірі 13 932,44 гривень, штраф у розмірі 5 080,73 гривень, три відсотки річних у розмірі 2 749,84 гривень, судовий збір у розмірі 1 388,27 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 30.09.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.10.2013.

Суддя С.М. Фурсова