Постанова № 33984397, 09.09.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 806/5076/13-a

категорія 8.2.1

09 вересня 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Чернової Г.В. ,

при секретарі - Лукач В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Коростенського учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення від 04.07.2013 року № 0004111502,-

встановив:

Коростенське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих ( далі - Коростенське УВП УТОС) завернулося до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Коростенської ОДПІ від 04.07.2013 року № 0004111502, якими підприємству було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 1528729 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 764364,5 грн. Посилається на те, що підставою для нарахування зазначених сум слугував висновок податкового органу, який викладений в акті невиїзної документальної позапланової перевірки від 11.06.2013 року, про непідтвердження реальності здійснення господарських відносин із ФОП ОСОБА_1 Зазначає, що Коростенське УВП УТОС в спірний період часу мало взаємовідносини з ПП ОСОБА_1, за результатами яких суми ПДВ були включені до податкового кредиту підприємства та в повному обсязі відображені в складі податкових зобов'язань ПП ОСОБА_1 Вважає, що Коростенським УВП УТОС при формуванні податкового кредиту відповідного податкового періоду дотримано вимоги Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, а висновки перевірки відповідача спрямовані на застосування негативних наслідків до підприємства лише на підставі того, що постачальники товару по ланцюгу поставок до виробника не виконали своїх зобов'язань зі сплати податку до бюджету, що не може бути підставою для позбавлення підприємства права на відшкодування ПДВ, сплаченого в ціні придбаних у ФОП ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей.

Представники позивача позовні вимоги підтримали і просили його задовольнити, з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. Зокрема, вказував на непідтвердження реальності здійснення господарських відносин ФОП ОСОБА_1 із контрагентами, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення господарських операцій контрагентом позивача по ланцюгу постачання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріли справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Коростенською об'єднаною державною податковою інспекцією Житомирської області проведено документальну невиїзну позапланову виїзну перевірку позивача по питанню дотримання вимог податкового законодавства щодо правових взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р., 01.01.2011 р. по 28.02.2011 р., 01.11.2011 р. по 31.12.2011 р., 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., про що складено акт № 636/15-4/03967636 від 11 червня 2013 року (а.с. 8-45).

У висновку акту перевірки зазначено, що перевіркою Коростенського УВП УТОС не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ФОП ОСОБА_1 , їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено порушення пп.7.3.1 п. 7.3, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Коростенським УВП УТОС занижено суму ПДВ всього в сумі 1528729 грн.

04.07.2013 року, на підставі вказаного акту, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0004111502, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 1528729 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 764364,5 грн. ( а.с.7).

Висновок відповідача про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за відсутності підтвердження факту сплати сум податку на додану вартість до Державного бюджету постачальником контрагента позивача, суд визнає таким, що суперечить вимогам законодавства, яким визначається порядок та умови формування податкового кредиту платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

З висновками Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області суд не погоджується, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються вимогами Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту в період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 рік, далі - Закон), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право платника податку - покупця на податковий кредит узгоджується з податковими зобов'язанням іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг).

Зазначені норми законодавства кореспондується з положеннями розділу V Податкового кодексу України (далі - ПК України), який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, порядок формування податкового кредиту в спірний період часу, починаючи з 01.01.2011 року, тобто із вступом норм ПК України в законну силу.

Так, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198 ПК України).

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

За таких обставин суд вважає, що відсутність підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від неналежного виконання постачальником своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум до державного бюджету. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до п.201.1. ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Водночас положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Коростенським учбово-виробничим підприємством Українського товариства сліпих укладено договори купівлі-продажу контактів КМК, у тому числі: № 18/10-10 від 18 жовтня 2010 року (а.с. 54-55), № 12/01-11 від 12 січня 2011 року ( а.с. 60), № 02/02-11 від 02 лютого 2011 року, № 16/02-11 від 16 лютого 2011 року ( а.с. 61-62), № 51211 від 05 грудня 2011 року (а.с. 67-68), №№ 180112, 180112-1 від 18 січня 2012 року ( а.с. 70-71), № 020212 від 02 лютого 2012 року ( а.с. 72) .

На виконання умов зазначених договорів, позивач отримав від ОСОБА_1 та включив до реєстрів отримані податкові накладні на загальну суму ПДВ 1528729 грн. Всі податкові накладні відповідають вимогам ст.201 ПК України і вході проведення перевірки та в судовому засіданні даний факт відповідач не спростував.

Факт отримання товаро - матеріальних цінностей за вказаними податковими накладними підтверджується відповідними видатковими накладними на таку ж суму ПДВ.

Отримані позивачем товаро - матеріальні цінності, що відображені в податкових та видаткових накладних, оплачені позивачем відповідно до платіжних доручень. Транспортування зазначених товарно-матеріальних цінностей на адресу позивача підтверджується товарно-транспортними накладними.

Всі первинні підтверджуючі документи містяться в матеріалах справи та відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно із частиною другою статті 3 зазначеного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що реальне здійснення господарських операцій, наявність первинних документів, в тому числі виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість податкових накладних, надавало позивачу право на формування податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано беззаперечних і достатніх доказів вини позивача щодо порушення ним податкового зобов'язання, не доведено правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для визнання його недійсним та скасування.

Відповідач не спростував доводи позивача про те, що останній правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ, не надав доказів порушень чинного законодавства при взаємовідносинах між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_1 А відтак позивач як покупець товару не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та постачальниками продавця.

За таких обставин рішення податкового органу, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставним і підлягає скасуванню.

Керуючись Податковим кодексом України, ст.ст. 71, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов задовільнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції від 04.07.2013 року № 0004111502.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Г.В. Чернова

Повний текст постанови виготовлено: 12 вересня 2013 р.