Постанова № 33975760, 03.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2013 р. Справа№ 910/13471/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

за участю представників

від позивача: Просалова О.Є. - дов. б/н від 12.10.2011

від відповідача: Зарубайко П.І. - дов. №1037 від 03.10.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа"

на рішення господарського суду м. Києва

від 15.08.2013 (суддя Сівакова В.В.)

у справі №910/13471/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа"

про стягнення 160179,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг" (надалі - позивач, лізингодавець) про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа" (надалі - відповідач, лізингоодержувач) 160179,06 грн. заборгованості, з яких : 140089,57 грн. основного боргу за договору фінансового лізингу № 369-LD від 28.01.2008, 72,86 грн. пені, 20000,00 грн. штрафу, 3% річних в сумі 16,63 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.08.2013 у справі №910/13471/13 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2013 у справі №910/13471/13, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд неправомірно відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглянув справу без участі його представника, чим обмежив права відповідача, не надавши йому можливості захистити свою позицію та подати відповідні докази.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

28.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг", як лізингодавецем, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Основа", як лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу №369-LD (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до визначень договору, предмет лізингу означає обладнання, зазначене в додатку № 1 специфікація до договору.

Згідно додатку №1 (специфікація) предметом лізингу є: гусеничний гідравлічний екскаватор Hitachi, модель Zaxis 160 LC. Ціна предмету лізингу становить гривневий еквівалент 147000,00 доларів США.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначав, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено лізингові платежі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 140089,57 грн., у зв'язку із чим за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в сумі 72,86 грн., штраф в розмірі 20000,00 грн. та 3% річних у розмірі 16,63 грн.

Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України „Про фінансовий лізинг" та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі акту приймання-передачі від 13.02.2008, підписаного та скріпленого печатками продавця, позивача та відповідача, останній прийняв предмет лізингу: гусеничний гідравлічний екскаватор Hitachi, модель Zaxis 160 LC, серійний номер № НСМ1F100Р00006960, номер двигуна 949178.

Відповідно до п. 1.3. договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується у відношенні кожного конкретного предмету лізингу в останню дату платежу, зазначену у додатку №2 до договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору.

Відповідно ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з п. 7.1. договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку №2 до договору.

Порядок розрахунку лізингових платежів та їх складові визначаються відповідно до розділу 7 договору.

Відповідно до п. 7.5. договору відповідач сплачує на користь позивача лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку №2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2012 між сторонами укладено додаткову угоду №1, відповідно до якої відповідач визнав борг перед позивачем по договору в сумі 147660,73 грн., в тому числі заборгованість з пені - 9823,26 грн.

Згідно з п. 2 додаткової угоди №1 від 20.09.2012 сторони домовились, що погашення боргу, який вказано в п. 1 цієї угоди відбуватиметься відповідно до графіку, який викладено в додатку № 1 до цієї та є її невід'ємною частиною.

Відповідно до додатку №1 до додаткової угоди №1 від 20.09.2012 суму боргу в розмірі 137837,47 грн. відповідач мав сплатити 30.06.2013 року.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань оплату визнаної суми боргу по лізинговим платежам в розмірі 137837,47 грн. повністю не виконав.

Пунктом 3 додаткової угоди №1 від 20.09.2012 встановлено, що сторони домовились викласти додаток №2 до договору в редакції додатка №2 до цієї додаткової угоди. При цьому сторони дійшли згоди, що зазначений додаток №2 застосовується до відносин між сторонами за договором фінансового лізингу з 15.02.2012 року.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання з оплати лізингових платежів, що визначені в додатку №2 повністю не виконав, в зв'язку з чим у відповідача за період з 15.10.2012 по 15.06.2013 виникла заборгованість перед позивача в розмірі 2252,10 грн. Таким чином, матеріали справи свідчать, що загальна заборгованість відповідача по лізинговим платежам становить 140089,57 грн.

Наявність вказаної заборгованості відповідачем не оспорюється та ним не спростована.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пункт 3 частини 2 статті 11 Закону України „Про фінансовий лізинг" визначає, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення боргу по сплаті лізингових платежів в розмірі 140089,57 грн. правомірно задоволенні судом першої інстанції.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно із п. 8.2. договору у випадку несплати відповідачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, відповідач сплачує позивачу неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нараховану на суму еквівалента ціни предмета лізингу за період такого прострочення.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 8.2. договору, розмір якої, за обґрунтованим розрахунками позивача становить 72,86 грн., та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги у цій частині.

Відповідно до п. 5 додаткової угоди №1 від 20.09.2012 у випадку порушення строків погашення заборгованості за договором, що викладені в додатку №1 до цієї угоди та додатку №2 до договору більш ніж на 10 календарних днів відповідач сплачує позивачу штраф в сумі 5000,00 грн. за кожний випадок порушення.

Враховуючи те, що прострочення оплати лізингових платежів згідно додатку №2 до договору мало місце понад 10 днів за платежами, які мали бути сплачені 15.03.2013, 15.04.2013, 15.05.2013 та 15.06.2013, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення вимог про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 16,63 грн., згідно розрахунку позивача, який колегія суддів вважає обґрунтованим.

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг" обґрунтовано задоволені у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправомірно було розглянуто справу без участі представника відповідача, колегією суддів відхиляються, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, місцевим господарським судом обґрунтовано було відмовлено відповідачеві у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, з тих підстав, що неявка представника відповідача не перешкоджала вирішенню спору, а відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні свого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, однак не навів жодної причини неможливості направити представника в судове засідання та виконати вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа" не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2013 у справі №910/13471/13 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2013 у справі №910/13471/13 залишити без змін.

Матеріали справи №910/13471/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя Новіков М.М.

Судді Зубець Л.П.

Мартюк А.І.