Постанова № 33972310, 30.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року Справа № 923/138/13-г

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівАкулової Н.В., Алєєвої І.В.,розглянувши касаційні скаргиДочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р. (головуючий суддя Головей В.М., судді Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.)на рішенняГосподарського суду Херсонської області від 18.04.2013р. (суддя Гридасова Ю.В.)у справі№ 923/138/13-г Господарського суду Херсонської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Зерновик"доДочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлон"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"провизнання недійсним пункту 3 угоди від 02.04.2008 р. про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103 від 22.11.2003 р.,за участю представників:позивача:Брагіна О.В.,відповідача:Корнелюк В.В.,третіх осіб:не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Херсонської області у справі № 923/138/13-г від 18.04.2013 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р., позов ТОВ "ТПК Зерновик" задоволено: визнано недійсним пункт 3 угоди від 02.04.2008 р. про розірвання договору інвестування будівництва № 02-25/103 від 22.11.2003 р., укладеної між ТОВ "ТПК Зерновик" та ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот".

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 12, 43 ГПК України, ст.ст. 627, 203, 215, 653 ЦК України, ст.ст. 7, 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що: спірний договір укладений у відповідності до вимог законодавства, даний спір підлягав розгляду в межах провадженні у справі про банкрутство позивача, у судів попередніх інстанцій не було підстав для поновлення строку позовної давності.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Акціонерною судноплавною компанією "Укррічфлот", яка перейменована в Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот", ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" та ТОВ "ТПК Зерновик" укладено генеральну угоду про співробітництво. Сторонами досягнуто згоди щодо будівництва відповідачем (забудовник) на його території зернового елеватору місткістю 35 тисяч тонн за рахунок інвестицій позивача з наступною передачею зернового елеватору у власність позивача та користування позивачем земельною ділянкою відповідача під об'єктом з метою виконання вантажно-розвантажувальних робіт на причалах відповідача та подальшого транспортування зернових вантажів.

На підставі цієї угоди 22.11.2003 р. між позивачем як інвестором та відповідачем як забудовником укладено Договір інвестування будівництва № 02-25/103 (далі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1 Договору інвестор передає, а забудовник приймає цільовий внесок у вигляді грошових коштів, матеріалів та права користування обладнанням та зобов'язується вчинити всі необхідні дії щодо розміщення інвестиції для будівництва зернового елеватора місткістю 35 тисяч тонн та передати готовий до експлуатації об'єкт у власність інвестора.

Додатковою угодою № 1 від 09.12.2005 р. до Договору сторони внесли зміни до пункту 2.1 Договору, встановивши, що станом на 01.11.2005 р. інвестором внесено інвестиції на суму 11.615.000,00 грн., що становить 2,3 млн. доларів США. Розмір внесених інвестицій у вказаній сумі визнається відповідачем також в листі 01-8/897 від 08.06.2006 р.

Додатковою угодою б/н від 15.11.2007 р. до Договору сторони внесли зміни до пункту 5.4 Договору, виклавши його в новій редакції, відповідно до якої у випадку розірвання договору об'єкт та результати будівельних робіт (об'єкт незавершеного будівництва) передаються у власність забудовника, а забудовник в цьому разі зобов'язаний не пізніше ніж через шість місяців з моменту розірвання договору компенсувати інвестору суму коштів, які фактично були направлені на будівництво об'єкта.

Угодою від 02.04.2008 р. про розірвання Договору (далі - спірна Угода) сторони розірвали зазначений договір, встановивши у п. 3 угоди в якості наслідків розірвання договору обов'язок забудовника до 30.04.2008 р. компенсувати інвестору грошові кошти у розмірі 3.263.208,09 грн., які були фактично внесені інвестором в інвестування будівництва елеватора.

Право вимоги компенсації у сумі 3.263.208,09 грн., що виникло у інвестора на підставі п. 3 Угоди від 02.04.2008 р. про розірвання Договору, було відступлено ТОВ "Металлон" на підставі Договору № 4-У про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні) від 03.04.2008 р.

З урахуванням викладеного обмеження права позивача на отримання компенсації вартості фактично внесених інвестицій на суму 11.615.000,00 грн. лише сумою 3.263.208,09 грн., згідно з умовами п. 3 спірної Угоди від 02.04.2008 р., стало підставою для звернення позивача суду з позовом.

Приписами п. 8.4 Договору передбачено можливість розірвання договору за взаємною згодою сторін, а також на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною договірних обов'язків.

Судами встановлено, що оспорюванні умови п. 3 спірної Угоди від 02.04.2008 р. фактично змінюють положення п. 5.4 Договору та одночасно встановлюють інші правові насідки розірвання договору: розмір компенсації зменшено з 11.615.000,00 грн. до 3.263.208,09 грн., строк сплати компенсації зменшено з шестимісячного строку до 30.04.2008 р.

Суди дійшли висновку, що недійсність п. 3 спірної Угоди від 02.04.2008 р. обумовлена відсутністю спрямованості на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим пунктом, через юридичну неможливість внесення змін до Договору одночасно з його розірванням, що є підставою недійсності правочину згідно з ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Згідно зі ст. 653 ЦК України одночасне (шляхом підписання єдиного документу) вчинення правоприпиняючого та правозмінюючого правочинів відносно одного і того ж договору є неможливим, оскільки наслідком розірвання договору є припинення зобов'язань, тоді як зміна договору обов'язково передбачає їх подальше існування на змінених умовах.

Отже, суди дійшли підставного висновку, що зазначена Угода в оспорюваній частині суперечить ч. 1 cт. 212, ч. 4 cт. 653 ЦК України, а отже порушує ч. 1 cт. 203 ЦК України, що є підставою для визнання п. 3 спірної Угоди недійсним відповідно до ч. 5 cт. 203 ЦК України.

Згідно з положеннями ст. 217 ЦК України за загальним правилом недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірними висновки судів з приводу того, що недійсність п. 3 спірної Угоди від 02.04.2008 р. не призводить до недійсності всієї угоди в цілому з огляду на відповідність всіх інших її умов вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів враховує, що позивачем при зверненні до суду було пропущено строк позовної давності. Однак, встановивши об'єктивну неможливість дотримання трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, з огляду на поважність причин пропущення вказаних строків місцевий суд підставно визнав їх такими в порядку ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Окремо колегія суддів відзначає, що згідно зі ст. 20 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України в рамках справи про банкрутство можуть бути розглянуті вимоги про недійсність лише тих договорів, що були укладені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, тоді як спірна Угода від 02.04.2008 р. була укладена більше ніж за два роки до порушення провадження у справі № 5/107-Б-10 про банкрутство позивача згідно з ухвалою від 13.10.2010 р. Крім цього, зазначений позов не стосується майнових вимог до боржника, його предметом є недійсність правочину, а відсутність будь-яких майнових дій на виконання цього правочину виключає застосування реституційних наслідків у випадку задоволення позову.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 18.04.2013 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р. у справі № 923/138/13-г - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіН.В. Акулова І.В. Алєєва