Постанова № 33972151, 07.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2013 року Справа № 907/426/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. (доповідач у справі)суддів:Кролевець О.А. Саранюка В.І. за участю представників: від прокуратури:Баклан Н.Ю. - за посв. від 11.10.2012р. № 008813від позивача:Мазуренко А.Є. - за дов. від 11.02.2013р. № 572/05від відповідача:Никитюк Н.О. - за дов. від 29.07.2013р.від третьої особи-1:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від третьої особи-2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від третьої особи-3:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від третьої особи-4:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Закарпатської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р.та на додаткову постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 09.08.2013р.у справі№ 907/426/13 господарського суду Закарпатської областіза позовомЗакарпатського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Закарпатській областідоДержавного підприємства "Берегівське лісове господарство"треті особи без самостійних вимог на предмет спору:1. Кідьошська сільська рада Берегівського району Закарпатської області 2. Великоберезька сільська рада Берегівського району Закарпатської області3. Гутівська сільська рада Берегівського району Закарпатської області

4. Яношівська сільська рада Берегівського району Закарпатської області

про стягнення збитків.

ВСТАНОВИВ:

Закарпатський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Закарпатській області до господарського суду Закарпатської області з позовом до Державного підприємства "Берегівське лісове господарство" про стягнення 97 567,32 грн. збитків, завданих порушенням вимог лісового законодавства, шляхом зарахування вказаної суми до спеціальних фондів місцевих бюджетів сільських рад Берегівського району наступним чином: 4 200,16 грн. - Кідьошської сільради, 83 174,94 грн. - Великоберезької сільради, 1 106,53 грн. - Гутівської сільради, 4 613,19 грн. - Яношівської сільради, 4 458,48 грн. - Бенівської сільради.

У заяві від 06.06.2013р. № 51-15-13вих13 прокурор зменшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 75 279,20 грн. шкоди, завданої порушенням вимог лісового законодавства, шляхом зарахування вказаної суми до спеціальних фондів місцевих бюджетів сільських рад Берегівського району наступним чином: 1 362,02 грн. - Кідьошської сільради, 72 183,72 грн. - Великоберезької сільради, 1 106,53 грн. - Гутівської сільради, 626,93 грн. - Яношівської сільради.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.06.2013р. (суддя Кривка В.П.) позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано приписами статей 86, 89, 90, 105, 107 Лісового кодексу України, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем вимог лісового законодавства щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а саме: виявлення факту незаконної рубки, пошкодження дерев до ступеня припинення та неприпинення росту.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. (головуючий суддя Малех І.Б., судді Костів Т.С., Кузь В.Л.) рішення господарського суду Закарпатської області від 06.06.2013р. скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурором та позивачем не доведено протиправної поведінки та вини відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками. Крім того апеляційний суд зазначив, що чинне законодавство не покладає на постійних лісокористувачів солідарного обов'язку стосовно відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій невстановлених осіб з вирубки лісів.

Додатковою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2013р. (головуючий суддя Малех І.Б., судді Костів Т.С., Кузь В.Л.) резолютивну частину постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. доповнено новим абзацом, згідно з яким присуджено до стягнення з Державної екологічної інспекції в Закарпатській області на користь Державного підприємства "Берегівське лісове господарство" 860,25 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погодившись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. та додатковою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2013р., заступник прокурора Закарпатської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 19, 64, 65, 67, 69, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 43 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт здійснення відповідачем, як постійним лісокористувачем, незаконної рубки дерев, пошкодження дерев до ступеня припинення та неприпинення росту при проведення рубок головного користування на території лісового фонду на підставі виданих лісорубних квитків.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, з 15.01.2013р. по 25.01.2013р. Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області було проведено перевірку дотримання Державним підприємством "Берегівське лісове господарство" вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, у результаті якої встановлено факт незаконної вирубки дерев на лісосіці, пошкодження дерев до ступеня припинення та неприпинення росту на лісосіці.

За наслідками перевірки Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, а також відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008р. № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995р. № 555 "Про затвердження Санітарних правил в лісах України" розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісовому фонду, який становить 99 921,86 грн.

Враховуючи часткову сплату відповідачем нарахованої шкоди та наявність у відповідача дозволу на відстрочення термінів заготівлі деревини, прокурор в позовній заяві з урахуванням заяви від 06.06.2013р. № 51-15-13вих13 просив стягнути з відповідача 75 279,20 грн. шкоди, завданої порушенням вимог лісового законодавства, шляхом зарахування вказаної суми до спеціальних фондів місцевих бюджетів сільських рад Берегівського району наступним чином: 1 362,02 грн. - Кідьошської сільради, 72 183,72 грн. - Великоберезької сільради, 1 106,53 грн. - Гутівської сільради, 626,93 грн. - Яношівської сільради.

Згідно статті 105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 107 цього Кодексу підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

У вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів (пункт 6.1.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001р. № 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.

За приписами статей 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту незаконного вирубування дерев, вчиненого невстановленими особами, відповідальними особами за заподіянні державі збитки є постійні лісокористувачі, які в порушення лісового та природоохоронного законодавства не забезпечили охорону і збереження лісів від незаконних рубок.

На вказане суд апеляційної інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про те, що відповідача не може бути притягнено до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної лісу внаслідок незабезпечення ним та його службовими особами заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень дерев.

Окрім цього касаційна інстанція визнає безпідставним твердження апеляційної інстанції про покладення на прокурора та позивача обов'язку доведення вини відповідача у заподіянні шкоди, оскільки в деліктних правовідносинах саме відповідач повинен довести відсутність в своїх діях або бездіяльності вини.

При цьому апеляційним судом безпідставно не були прийнято до уваги акт перевірки, складений Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області за результатами перевірки відповідача, проведеної з 15.01.2013р. по 25.01.2013р., який відповідно до пункту 1.4. Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. № 464, є документом, який фіксує факт проведення перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Крім того суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області у вказаному акті було виявлено факт порушення саме відповідачем, як постійним лісокористувачем, вимог природоохоронного та лісового законодавства у вигляді вчинення дій з незаконної вирубки та пошкодження дерев до ступеня припинення і неприпинення росту на лісосіці під час проведення ним рубок лісосік на підставі лісорубних квитків.

Також касаційна інстанція вважає, що місцевий та апеляційний суди під час розгляду справи не надали належної правової оцінки та не перевірили відомості, які містяться в наявних в матеріалах справи додаткових письмових поясненнях позивача від 03.06.2013р., стосовно того, що за фактом скоєних лісових правопорушень відносно відповідальних посадових осіб Державного підприємства "Берегівське лісове господарство" державними інспекторами Державної екологічної інспекції в Закарпатській області були складені протоколи про адміністративні правопорушення та винесені постанови про накладення адміністративних стягнень, які були сплачені правопорушниками.

У свою чергу якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд в силу приписів статті 65 Господарського процесуального кодексу України може за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали, не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Крім того судами попередніх інстанцій не було перевірено розрахунок заявленої до стягнення суми збитків з урахуванням здійсненої відповідачем часткової сплати цієї суми та наявності дозволу на відстрочення термінів заготівлі та вивезення деревини, а також не з'ясовано, чи відповідає цей розрахунок приписам постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008р. № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Також слід зазначити, що суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги та здійснивши розподіл заявленої до стягнення суми збитків на користь спеціальних фондів місцевих бюджетів Кідьошської, Великоберезької, Гутівської та Яношівської сільських рад Берегівського району Закарпатської області не врахував те, що розподіл грошових коштів від стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, повинен здійснюватись з урахуванням приписів статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та вимог пункту 7 частини 3 статті 29, пункту 7 частини 2 статті 69 Бюджетного кодексу України, які визначають, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що рішення господарського суду Закарпатської області від 06.06.2013р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Зважаючи на скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р., винесена Львівським апеляційним господарським судом додаткова постанова від 09.08.2013р. про розподіл судових витрат у справі також підлягає скасуванню як невід'ємна частина постанови від 06.08.2013р.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Закарпатської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 06.06.2013р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. та додаткову постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2013р. у справі № 907/426/13 скасувати.

Справу № 907/426/13 передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.А. Кролевець

В.І. Саранюк