Ухвала суду № 33972138, 07.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07 жовтня 2013 року Справа № 5017/1021/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Красносілка, Одеська обл.на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 31.07.2012 рокуу справі господарського суду Одеської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Красносілка, Одеська обл.до Комунальної установи "Одеський міський центр соціальної реабілітації та адаптації осіб без визначеного місця проживання", м. Одесапростягнення 5230,97 грн.

В С Т А Н О В И В:

Касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, до скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

01.11.2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI, відповідно до якого ставка судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги, встановлена підпунктом "5" пункту 2 частини 2 статті 4 Закон України "Про судовий збір" і становить 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

При цьому, за приписами статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" мінімальна заробітна плата встановлюється у місячному розмірі і на 01.01.2013 року становить 1147,00 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Як роз'яснено в п. 2.21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 року № 7, платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором. Відповідні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

Натомість до касаційної скарги заявником додано лише незасвідчену копію квитанції замість її оригіналу.

Крім того, з наявної копії квитанції не вбачається, що судовий збір сплачено саме за подання касаційної скарги у Вищий господарський суд України.

Відтак, заявником не дотримано вказаних вимог, у зв'язку з чим зазначена копія квитанції не може вважатися належним доказом на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

За таких обставин, Вищий господарський суд України не може прийняти вказану касаційну скаргу до провадження і вона підлягає поверненню скаржнику на підставі пункту 4 частини 1 статті 1113 ГПК України.

Крім того, за змістом статті 110 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Дотримання цього строку є обов'язковим для всіх учасників судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 вже звертався до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, однак, у зв'язку з тим, що скаржником не було дотримано змісту та форми касаційної скарги, ухвалою Вищого господарського суду України від 26.09.2012 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі п. 6 ч. 1 ст. 1113 ГПК України.

Колегією суддів Вищого господарського суду України встановлено, що у відповідності до вимог статті 110 Господарського процесуального кодексу України строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року закінчився 20.08.2012 року.

Вдруге касаційну скаргу скаржником було подано лише 31.08.2013 року, тобто через рік після прийняття оскаржуваної постанови, що підтверджується штампом поштового відділення зв'язку на конверті, а тому встановлений для оскарження судових актів строк було пропущено.

Загальний порядок відновлення пропущених процесуальних строків врегульований статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Клопотання про поновлення процесуального строку повинно містити роз'яснення причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.

Всупереч наведеному, в тексті касаційної скарги фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просить поновити строк і мотивує це усуненням недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Вищого господарського суду України від 26.09.2012 року і тим, що про існування даної ухвали скаржнику стало відомо лише 10.08.2013 року.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що матеріали справи свідчать про надсилання ухвали Вищого господарського суду України від 26.09.2012 року у відповідності до вимог процесуального закону вчасно, саме 26.09.2012 року, що підтверджується відміткою про відправку на звороті останньої сторінки даної ухвали (а. с. 130), а доказів неотримання даного судового акту скаржником до матеріалів касаційної скарги додано не було.

Також слід зазначити, що на час винесення ухвали Вищого господарського суду України діяли Закон України "Про доступ до судових рішень" від 22.12.2005 року та Постанова Кабінету міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень" від 23.09.2006 року № 740, з огляду на що фізична особа-підприємець ОСОБА_4, будучи стороною у господарському спорі, не був позбавлений можливості вчасного моніторингу судових рішень для отримання потрібної інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що скаржник не довів господарському суду поважність причини пропуску строку на касаційне оскарження, оскільки не дотримання змісту та форми касаційної скарги і повернення її скаржнику на підставі ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України не перериває перебіг цього строку та не є поважною причиною для відновлення строку, передбаченого ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що лише факт подання стороною клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду відновити цей строк, оскільки клопотання про поновлення строку для подання касаційної скарги з огляду на приписи частини першої статті 53 Господарського процесуального кодексу України повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку, які в даному випадку не вбачаються за відсутності обставин, які об'єктивно перешкоджали скаржнику реалізувати своє право на подання касаційної скарги протягом законодавчо встановленого терміну.

Отже, можливість вчасного подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер, а тому підстав для відновлення пропущеного процесуального строку у даному випадку колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

Відповідно до пункту 5 частини 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Таким чином, виходячи з приписів процесуального закону касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року не може бути прийнята до розгляду Вищим господарським судом України і підлягає поверненню скаржнику на підставі п. 5 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 53, 86, 110, п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

У Х В А Л И В:

1. Клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року у справі № 5017/1021/2012 - відхилити.

2. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року у справі № 5017/1021/2012 повернути скаржнику.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга