Постанова № 33971121, 02.10.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

02 жовтня 2013 року 12 год. 30 хв. Справа № 0870/3673/12 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Шмаріна І.О., прокурора - Попович А.О. (посвідчення від 03 грудня 2012 року №013454), представника відповідача - Сарабєєвої Н.О. (довіреність від 08 січня 2013 року №01-0107/40), третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_1 від 09 жовтня 2009 року), представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (довіреності від 05 серпня 2013 року № 1627 та №1628), представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 (довіреність від 28 серпня 2013 року), представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - ОСОБА_9 (договори про надання юридичних послуг адвоката від 02 вересня 2013 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Бердянського міжрайонного прокурора до Бердянської міської ради Запорізької області про скасування рішення.

23 квітня 2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Бердянського міжрайонного прокурора (далі іменується - позивач) до Бердянської міської ради Запорізької області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати рішення сесії Бердянської міської ради від 16.03.2012 №9.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення Бердянської міської ради Запорізької області «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» від 16 березня 2012 року №9 суперечить приписам частини 3 статті 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав фізичним особам - підприємцям та юридичним особам встановлено право сервітуту на земельні ділянки всупереч нормам статей 93, 98, 99 Земельного кодексу України. Позивач зазначає, що особи, які зазначені у спірному рішенні, не являються землекористувачами земельних ділянок та не можуть вимагати встановлення сервітуту, а строкове платне користування земельними ділянками, необхідними для провадження підприємницької діяльності, можливе лише на підставі договору оренди. Також позивач зазначає, що відповідачем порушено Порядок №244 в частині надання особистих сервітутів без паспортів прив'язки, та не дотримано вимог статей 100, 79 Земельного кодексу України щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

02.10.2013 в судове засідання прибув прокурор, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, з урахуванням поданих уточнень (а.с. 131, том 1).

В судове засідання також прибув представник відповідача, підтримав, викладену в письмових запереченнях на адміністративний позов, правову позицію щодо предмета спору, та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Представник відповідача вказав, що спірне рішення повністю відповідає вимогам законодавства та не порушує ані суспільних, ані державних інтересів.

Також до суду прибули треті особи та їх представники, надали письмові та усні пояснення по суті спору та повністю підтримали позицію відповідача.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 02.10.2013.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням двадцять другої (позачергової) сесії VI скликання Бердянської міської ради Запорізької області «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» від 16 березня 2012 року №9, Бердянська міська рада Запорізької області затвердила технічну документацію та надала дозвіл на встановлення особистого платного земельного сервітуту щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради, для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, строком до 01.03.2019 (а.с. 12, том 1). Перелік осіб, яким встановлено право земельного сервітуту, зазначений у спірному рішенні з пункту 1.1 по пункт 1.105.

За результатами прокурорської перевірки, позивачем принесено протест від 30.03.2012 №082806002302769 на рішення «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» від 16 березня 2012 року №9, яким вимагалось скасування спірного рішення (а.с. 17, том 1).

Листом від 03.04.2012 №05-1893/37 «Про розгляд протесту» позивача повідомлено про можливість розгляду питання щодо принесеного протесту лише при проведенні чергової сесії Бердянської міської ради (а.с. 20, том 1). За результатами подальшого розгляду принесеного протесту, відповідачем останній відхилено, що стало підставою для звернення органів прокуратури до суду.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.

За приписами статті 19 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції, чинній на момент проведення перевірки та принесення протесту) (далі іменується - Закон України №1789-XII), предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: 1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; 2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; 3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до статті 20 Закону України №1789-XII при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право: 1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»; 2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення; 3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз; 4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право: 1) опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб; 2) вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень; 3) порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; 4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону; 5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; 6) звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 21 Закону України №1789-XII встановлено, що протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Зі змісту наведених норм вбачається, що перевірка виконання законів може проводитись або за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, або ж за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Суд зазначає, що протест прокурора на спірне рішення являється похідним актом реагування після проведення прокурорської перевірки.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що прокуратурою була проведена перевірка, за результатами якої встановлено порушення відповідачем норм закону при винесенні спірного рішення. Під час розгляду справи судом встановлено, що перевірка щодо законності спірного рішення була проведена з власної ініціативи прокуратури, оскільки заяв та інших повідомлень про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, не було. Проте, позивачем не надано суду матеріалів прокурорської перевірки, на результати якої посилається останній, а щодо обставин їх фактичної наявності прокурором не надано обґрунтованих пояснень.

Задовольняючи позовну вимогу в частині скасування пунктів 1.39, 1.53.1 та 1.57.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» від 16 березня 2012 року №9, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України від 06.06.1995 №213/95-ВР (в редакція, чинній на момент прийняття спірного рішення) (далі іменується - ВК України), пляжна зона - прилегла до урізу води частина прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів з режимом обмеженої господарської діяльності. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони;

За приписами статті 88 ВК України, у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Згідно зі статтею 85 ВК України, порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 59 Земельного кодексу України встановлено від 25.10.2001 №2768-III (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) (далі іменується - ЗК України), що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Судом встановлено, що земельні ділянки надані в особистий сервітут згідно пунктів 1.39, 1.53.1 та 1.57.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» від 16 березня 2012 року №9, перебувають у зоні прибережної смуги.

В матеріалах справи наявний лист Державної Азовської морської екологічної інспекції від 27.03.2012 №03/05-7651/12 (а.с. 24, том 1), адресований на ім'я голови Бердянської міської ради Запорізької області, яким приписано скасувати пункти 1.39, 1.53.1 та 1.57.2 спірного рішення, як такі, що суперечать нормам Земельного кодексу України та Водного кодексу України. Суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів виконання припису Державної Азовської морської екологічної інспекції або ж доказів надання будь-якої відповіді на даний лист.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надання права користування земельними ділянками, визначеними пунктами 1.39, 1.53.1 та 1.57.2 спірного рішення, порушує норми вказаних вище статей, а відтак спірне рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо підстав для відмови в задоволенні решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

За приписами статті 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 100 ЗК України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

За приписами статті 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) (далі іменується - ЦК України), сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 403 ЦК України визначено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що встановлення сервітуту можливе двома способами: сервітут, за яким власник або землекористувач земельної ділянки претендує на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); та особистий сервітут, який може належати іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Судом встановлено, що спірне рішення було прийняте відповідачем на підставі заяв фізичних та юридичних осіб (а.с. 156-208, том 1), які подані до органу місцевого самоврядування разом свідоцтвами про реєстрацію суб'єктами підприємницької діяльності, схемами розташування, паспортами прив'язки тимчасових споруд та іншими документами.

Зі змісту спірного рішення вбачається, що земельні ділянки були надані для встановлення особистого платного земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності строком до 01.03.2019.

Позивач в судовому засіданні вказав, що частина заяв про встановлення платного сервітуту містить інформацію про додаткові документи, які додавались до них: копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців; копія паспорта громадянина; довідка про присвоєння ідентифікаційного номера; схема прив'язки тимчасової споруди, натомість частина таких заяв взагалі не містить інформації про надання додаткових документів, які необхідні для перевірки при встановленні права земельного сервітуту. З даного приводу представник відповідача зазначив, що деякі заяви дійсно не містять посилання та додаткові документи, які надавались особами, проте фактично такі документи були надані.

На підтвердження наявності всіх необхідних для оформлення особистих земельних сервітутів документів та виконання норм закону при їх наданні, відповідачем надано суду: договори про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться у розпорядженні Бердянської міської ради; витяги з технічних документацій щодо нормативної грошової оцінки земель; плани зі встановлення сервітутів на земельних ділянках; паспорти прив'язок; плани зовнішніх меж землекористування; кадастрові плани земельних ділянок; технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (договір сервітуту) (а.с. 4 - 246, том 3; а.с. 4 - 141, том 5; а.с. 31 - 250, том 7; а.с. 1 - 250, том 8; а.с. 1 - 250, том 9; а.с. 1 - 250, том 10; а.с. 1 - 66, том 11).

При цьому, виходячи із суті визначення сервітуту, обсяг користування чужим майном повинен бути чітко окреслений, оскільки обмеження права власності особи на майно, щодо якого встановлено сервітут, не позбавляє власника права продовжувати використовувати свою земельну ділянку за цільовим призначенням, тобто можливості здійснення правомочностей володіння, користування, розпорядження майном у межах, не обтяжених сервітутом (частина 3 статті 98 ЗК України, частина п'ята статті 403 ЦК України). Крім того, суд зазначає, що поняття особистого сервітуту за своєю суттю є відмінним від поняття звичайного сервітуту, оскільки не передбачає умови обов'язкової належності особи до володіння чи користування суміжною (сусідньою) земельною ділянкою.

Судом встановлено, що особи, визначені у спірному рішенні, уклали договори особистого сервітуту на строковій та платній основі, що у свою чергу відповідає вимогам доцільного використання землі та сприяє отриманню доходів до бюджету. Так, в розділі 4 договорів міститься посилання про те, що річна плата вноситься Сервітуарієм у грошовій формі у розмірі, аналогічному розміру орендної плати, згідно переліку розмірів орендної плати на земельні ділянки в м. Бердянську, який затверджений рішенням 56 сесії V скликання Бердянської міської ради від 11.12.2008 №9.

Таким чином, користування особами на праві особистого сервітуту земельними ділянками не суперечить нормам чинного законодавства та жодним чином не завдає державі, територіальній громаді чи відповідному бюджету збитків або ж недоотримання коштів. Більше того, сервітут є менш обтяжливим способом надання у користування землі, оскільки не позбавляє власника права продовжувати використовувати землю за цільовим призначенням, тобто можливості здійснення правомочностей володіння, користування, розпорядження майном у межах, не обтяжених сервітутом.

Суд не погоджується з посиланням позивача на те, що строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідні для провадження підприємницької діяльності, можливе лише на праві оренди земельної ділянки, відповідно до статті 93 ЗК України, оскільки дана стаття в загальному регулює питання оренди земельної ділянки для осіб, які виявили бажання укладати договір оренди, та не містить жодної імперативної норми щодо можливості користування земельною ділянкою для провадження підприємницької діяльності виключно шляхом оренди. Дана норма закону є загальною та ніяким чином не встановлює обмеження на отримання земельної ділянки шляхом оформлення особистого сервітуту.

Частиною 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI визначено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Нормативно-правовим актом, який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, є Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» від 21.10.2011 №244 (далі іменується - Порядок №244).

Згідно пункту 2.1 Порядку №244 підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС.

За приписами пункту 2.7 Порядку №244 паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Відповідно до пункту 2.16 Порядку №244 паспорт прив'язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру.

В матеріалах справи містяться копії паспортів прив'язки, надані заявниками відповідачу, які оформлені у встановленому законом порядку, а тому суд критично оцінює посилання позивача на їх відсутність, яка встановлена прокурорською перевіркою.

Згідно розробленої технічної документації із землеустрою на встановлення особистих сервітутів щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради, для розміщення та обслуговування тимчасових споруд, цільове призначення земельних ділянок, зазначених у спірному рішенні, відповідно до класифікатора (КВЦПЗ) віднесено до земель житлової та громадської забудови - код цільового призначення 03.07. - для розміщення та обслуговування тимчасових споруд. Межі земельних ділянок, зазначених в оскаржуваному рішенні, були встановлені.

Згідно зі статтею 13 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 1 ЗК України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За приписами статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі іменується - Закон України №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

З аналізу даних норм вбачається, що органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями місцевих громад, зокрема, встановлювати земельні сервітути. Водночас, при встановленні земельних сервітутів орган місцевого самоврядування зобов'язаний імперативно та неухильно дотримуватись визначеного законом порядку встановлення таких сервітутів та діяти виключно в межах закону, який тлумачить визначення поняття «особистий сервітут», та умов його встановлення.

Суд зазначає, що при винесенні спірного рішення, за винятком пунктів 1.39, 1.53.1 та 1.57.2, відповідач діяв в межах повноважень, у спосіб та порядку, визначених законом, оскільки останній не містить жодних заборон на встановлення особистих сервітутів на земельні ділянки для провадження підприємницької діяльності та розміщення тимчасових споруд.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 1.39, 1.53.1 та 1.57.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» від 16 березня 2012 року №9.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська