Ухвала суду № 33969815, 07.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/66584/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуКоростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової службина постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 28.08.2012та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012у справі №0640/488/12за позовомДержавного підприємства «Коростишівський спиртовий комбінат»доКоростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Коростишівський спиртовий комбінат» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби №№0000282340, 0000292340 від 04.07.2011.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.08.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012, вказаний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби №№0000282340, 0000292340 від 04.07.2011.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- Коростишівською міжрайонною державною податковою інспекцією Житомирської області Державної податкової служби проведена позапланова виїзна перевірка державного підприємства «Коростишівський спиртовий комбінат» з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ПП «Опт Торг» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.ст.216, 228, 626, 650, 655, 658, 662 ЦК України в частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з чим угоди є нікчемними; пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» через безпідставне включення до складу валових витрат вартості придбаних ТМЦ по нікчемному правочину; п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого завищено суми податкового кредиту; а також порушення ч.1 ст.203, ст.ст.215, 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених у березні 2011 року по ланцюгу з постачальником ПП «Опт Торг»;

- відповідачем на підставі акта, складеного за результатами проведеної перевірки, винесені податкові повідомлення-рішення: №0000292340 від 04.07.2011, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 256668 грн. (в тому числі 256667 грн. за основним платежем та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій), №0000282340 від 04.07.2011, яким визначено податок на прибуток у сумі 320835 грн. (в тому числі 320834 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування позивачу податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У періоді, що перевірявся відповідачем (березень 2011р.), порядок формування платниками податку валових витрат був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а порядок формування податкового кредиту з ПДВ - Податковим кодексом України.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст.5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 15.1 ст. 15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 ст.36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до п. 200.1 ст.200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту та валових витрат платником податку є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, та яка, в свою чергу, підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до валових витрат та податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що керуючись положенням п. 187.1 ст. 187, ст. 198 ПК України, позивачем було сплачено вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих ПП «Опт Торг» податкових накладних, який на час здійснення господарських операцій був зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Крім того, судами встановлено, що товар, отриманий від вказаного постачальника, використаний позивачем у господарській діяльності.

Суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи акти перевірки контрагентів позивача з висновками про порушення останнім ст.228 Цивільного кодексу України, дійшли вірних висновків про те, що чинне законодавство не наділяє податкові органи повноваженнями на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі, вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Чинна на момент здійснення зазначених господарських операцій редакція ст.228 Цивільного кодексу України регламентувала правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, та вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому, до правочинів, які порушують публічний порядок, законодавець відносив правочини, які спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України). В силу приписів частини 2 цієї ж статті такі правочини є нікчемними.

Разом з тим, частиною 3 цієї ж статті передбачалося, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Отже, правочини, які порушують інтереси держави в сфері оподаткування, можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.

Проте, в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання недійсними правочинів позивача із зазначеним в акті перевірки контрагентом.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ст.71 КАС України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.08.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний