Рішення № 33966209, 01.10.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2013 р. Справа № 917/873/13

за позовом Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" (вул. Жовтнева, буд. 98, смт. Нова Галещина, Козельщинський р-н, Полтавська обл., 39140)

до Селянського (фермерського) господарства "Ярмо" (с. Булахи, Козельщинський р-н, Полтавська обл., 39143

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Державна ветеринарна фітосанітарна служба України (вул. Бориса Грінченка, буд. 1, м. Київ, 01001)

Державна Галещинська біологічна фабрика (вул. Жовтнева, буд. 98, смт. Нова Галещина, Козельщанський район, Полтавська обл., 39140; вул. Фрунзе, буд. 113-Б, кв. 1, м. Полтава, 36002).

про стягнення 90116,00 грн.

та зустрічним позовом Селянського (фермерського) господарства "Ярмо"

до Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика"

про визнання недійсним договору

Суддя Безрук Т. М.

Представники:

від позивача : Желанова О.Б.;

від відповідача: не з'явився;

від третіх осіб не з'явилися.

Розглядається позовна заява про стягнення 90116,00 грн. заборгованості за врожай соняшнику, що не був переданий згідно договору про вирощування сільськогосподарської продукції від 25.05.2012р. та зустрічна позовна заява про визнання недійсним з моменту укладення договору від 25.05.2012р. про вирощування сільськогосподарської продукції.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, посилаючись на те, що договір є недійсним, так як підписаний неуповноваженою на його укладання особою, без дозволу належного користувача земельної ділянки на передачу її у користування відповідачу; вважає, що предметом договору був врожай соняшнику, а не кошти, які визначають його вартість; позивач не має законного права на спірну земельну ділянку.

Первісний позивач - ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" у відзиві проти зустрічного позову заперечує, посилаючись на те, що сторони при укладенні договору досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір укладений в письмовій формі з дозволу Державної ветеринарної фітосанітарна служба України; ДП "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" є належним користувачем земельної ділянки, оскільки в зв'язку з проведенням реорганізації Державної Галещинської біологічної фабрики Полтавської області було розподілено земельні ділянки між Галещинською і Новогалещинською біологічними фабриками.

Третя особа - Державна ветеринарна фітосанітарна служба України в письмових поясненнях позовні вимоги по первісному позову підтримує в повному обсязі, оскільки укладений між сторонам договір повинен виконуватися в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечує, посилаючись на його необґрунтованість.

Про час та місце розгляду даної справи позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями від 18.09.2013р. про вручення судової ухвали (т.2 а.с.64-68).

В судовому засіданні 01.10.2013р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

25 травня 2012 року між Державним підприємством "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" (позивачем) та Сільськогосподарським фермерським господарством "Ярмо" (відповідачем) було укладено договір про вирощування сільськогосподарської продукції (т.1, а.с.9-12).

За умовами даного Договору позивач (сторона-1) з метою проведення сівозмін використовує земельну ділянку площею 204 га для вирощування сільськогосподарської продукції, а відповідач (сторона-2) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, провести обробку земельної ділянки, посів, збирання врожаю сільськогосподарської продукції тощо.

В до п.1.2. Договору визначено, що земельна ділянка належить позивачу на праві постійного користування, що підтверджується документами відповідно до Додатку №1-6 до цього Договору.

Згідно з п.2.1.1 Договору сторона-1 (позивач) зобов'язана обробляти земельну ділянку силою та технікою сільськогосподарського призначення, які належать стороні-2; за власні кошти проводити сплату земельного податку; прийняти переданий стороною-2 врожай сільськогосподарської продукції.

За п. 3.1 Договору сторона-2 (відповідач) зобов'язана здійснювати підготовку земельної ділянки для посіву (посадки) сільськогосподарської продукції, вирощування та збирання врожаю за власні кошти та власними силами; забезпечити збирання врожаю необхідною сільськогосподарською технікою; виростити та зібрати врожай.

Пунктом 3.1.5. Договору визначено, що право власності на врожай сільськогосподарської продукції виникає у сторін з моменту посіву сільськогосподарської продукції, її безпосередньої стиглості та готовності до збирання тощо, в порядку, визначеному Договором чи Додатковими угодами до нього.

Право власності на врожай соняшника 2012 року на площі земельної ділянки в розмірі 204 га переходить сторонам в такому порядку:

- право власності на 65 % від готового до збирання врожаю соняшника виникає у сторони-2 (відповідача);

- право власності на 35 % від готового до збирання врожаю соняшника виникає у сторони-1 (позивача).

Відповідач у зустрічному позові прохає визнати вказаний договір недійсним, оскільки він підписаний неуповноваженою на його укладання особою, без дозволу належного користувача земельної ділянки на передачу її у користування відповідачу; позивач не має законного права на спірну земельну ділянку (т.1 а.с.72-77).

Відповідно до ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Спірний Договір про вирощування сільськогосподарської продукції від 25.05.2012р. фактично є договором про спільну діяльність, в якому сторони зобов'язалися спірно діяти для досягнення мети - вирощування сільськогосподарської продукції, збирання та набуття у власність врожаю соняшника.

За статтею 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

За спірним договором сторони визначили вклад позивача - земельна ділянка площею 204 га, а вклад відповідача - роботи з підготовки земельної ділянки для посіву (посадки) сільськогосподарської продукції, вирощування та збирання врожаю за власні кошти та власними силами.

Відповідач наполягає на тому, що позивач не набув права на земельну ділянку, яка є предметом Договору.

Державний акт на право постійного користування землею площею 331,2 га було видано Державній Галещинській біологічній фабриці на підставі Рішення Солоницької сільської ради Козельщинського району Полтавської області від 25.12.1998р. № 9 (т.1, а.с.194-196).

Позивач посилається на те, що право на спірну земельну ділянку було ним набуто на підставі наступних документів:

- наказу Агентства з питань банкрутства №4 від 22.01.1999 року про реорганізацію Галещинської біофабрики шляхом розподілу на два самостійні підприємства з метою збереження виробничих потужностей та кадрового потенціалу зі створенням нової юридичної особи - Новогалещинської біологічної фабрики (т.1, а.с.122);

- рішення Солоницької сільської ради від 25.03.1999 року IV сесії 23-го скликання "про розподіл землі між Галещинською і Новогалещинською біофабриками" вирішено закріпити землі між Галещинською і Новогалещинською біофібриками в кількості 32 га і 300,5 га з оформлення відповідної документації, після затвердження розподільчого балансу з 1 вересня 1999року (т.1, а.с.112);

- наказу Міністерства аграрної політики України за № 344 від 27 листопада 2001р. "Про передачу основних засобі виробництва з балансу державної Галещинської біологічної фабрики на баланс державної Новогалещинської біологічної фабрики" (т.1, а.с.118);

- розпорядження голови Козельщанської районної державної адміністрації Полтавської області від 24.07.2002р. № 265 про припинення права користування земельними ділянками Галещинською Державною біологічною фабрикою (т.1 а.с.123);

- листа Новогалещинська біофабрика за № 394 від 01.10.2002р. про уточнення закріплення земель між Галещинською Новогалещинською біофабриками по факту (т.2, а.с.114);

- рішення Солоницької сільської ради від 18 листопада 2003 року про передачу земельної ділянки площею 300,5 га із земель державної Галещинської біологічної фабрики на баланс державної Новогалещинської біологічної фабрики (т.1, а.с.121);

- розпорядження Козельщинської районної державної адміністрації від 02 грудня 2003р. про затвердження технічної документації та видачу державній Новогалещинській біологічній фабриці державні акти на право постійного користування землею площею 300,5 га на території Солоницької сільської ради і площею 15,82 га - на території Новогалещинської селищної ради (т.1, а.с.126);

- рішення Солоницької сільської ради від 29.08.2005 року про внесення змін до рішення Солоницької сільської ради 8 сесії 4 скликання від 18.11.2003року та погодження передачі земельної ділянки площею 300,5 га із земель державної Галещинської біологічної фабрики до земель державної Новогалещинської біологічної фабрики (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва); (т.1, а.с.125);

- довідки Козелещинського районного відділу земельних ресурсів №1328 від 19.10.2005р. про кадастрові номера на земельні ділянки Новогалещинської державної біофабрики (т.1, а.с.124);

- листа Міністерства аграрної політики України за №37-11-4-15/19013 від 10.11.2008р. про користування Новогалещинською біофабрикою земельної ділянки площею 300,5 га. (т.1, а.с.117);

- листа Державного комітету України із земельних ресурсів від 30.12.2011 року про виготовлення технічної документації щодо користування земельними ділянками позивача (т.1, а.с.119);

- листа Державної ветеринарної та фіто-санітарної служби України за № 15-7-6/13171 від 22.04.2013р. про усунення перешкод в роботі Державної Новогалещинської біофабрики та не втручання в посівні роботи які здійснюються на земельній ділянці площею 300,5 гектарів (т.1 а.с.115);

- виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку (т.1, а.с.127);

- сплатою земельного податку (т.1, а.с.129).

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції 25.05.2012р. - станом на дату укладення спірного договору) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції 25.05.2012р. - станом на дату укладення спірного договору) визначені документи, що посвідчують право на земельну ділянку, а саме:

- право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті (ч.1 ст. 126 ЗК);

- право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину (ч.2 ст. 126 ЗК);

- право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (ч.3 ст. 126 ЗК);

- право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ч.5 ст. 126 ЗК);

- при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

- на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід;

- у разі набуття права власності на земельну ділянку кількома набувачами або у разі відсутності на відповідному державному акті місця для проставлення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку набувачеві або відчужувачеві земельної ділянки протягом 30 календарних днів з дня подання ним до органу, який здійснює видачу зазначеного акта, документів, передбачених законодавством, видається державний акт на право власності на земельну ділянку.

- орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.

- у разі зміни співвласника або набуття права спільної власності на земельну ділянку орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, також вносить зміни до державного акта на право власності на землю щодо співвласників земельної ділянки (ч.6 ст. 126 ЗК).

Надані позивачем докази не є достатніми документами, що підтверджують право Новогалещинськіої біологічної фабри на земельну ділянку надану в користування відповідачу згідно договору від 25.05.2012р., оскільки відповідно до ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Жодних документів, що посвідчують право на спірну земельну ділянку, перелік яких наведено в ст. 126 Земельного кодексу, позивач суду не надав.

Доказів державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку позивач суду не надав.

Отже, позивач не набув в уставленому законодавством порядку права на спірну земельну ділянку, і як наслідок не мав права розпоряджатися даною земельною ділянкою, вчиняти щодо цієї земельної ділянки цивільно-правові угоди, зокрема передавати її як вклад за договором про спільну діяльність з іншою особою.

Посилання позивача на те, що неоформлення прав на землю відбулося з вини інших осіб судом не може бути визнано як доказ правомірність володіння даною земельною ділянкою, оскільки в ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України імперативно визначено момент переходу прав на землю, законодавство не містить виключень з вказаних положень.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має вчинятися у формі встановленим законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимог закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.2009 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угод; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорювальний правочин).

Договір від 25 травня 2012 року, укладений між Державним підприємством "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" та Сільськогосподарським фермерським господарством "Ярмо" про вирощування сільськогосподарської продукції, не відповідає вимогам закону - ст. 125, ст.126 Земельного кодексу України, ч.1 ст.203 ЦК України, оскільки позивач не мав права розпоряджатися земельною ділянкою до набуття прав на неї в установленому законодавством порядку.

Отже, зустрічний позов Селянського (фермерського) господарства "Ярмо" підлягає задоволенню. Договір від 25.05.2012р. про вирощування сільськогосподарської продукції слід визнати недійним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, ч. 1 та 203 ЦК України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.

Судові витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом слід покласти на позивача на підставі ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, первісний позов про стягнення 90116,00 грн. заборгованості задоволенню не підлягає, оскільки підставою вимог був заявлений договір, який визнано судом недійним.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №6 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними" за змістом ст. 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.

Як свідчать матеріали справи, за спірним договором відповідач зібрав урожай соняшника, що підтверджується звітом по збиранню та відвантаженні з поля та з току СФГ "Ярмо" врожаю соняшника, реєстром про надходження з полів посівів було зібрано 368,6 тон соняшника, з якого 239,59 тон (65% ) належить СФГ "Ярмо", 129,01 тон (35,0%) належить Державній Ловогалещинській біофабриці (т.1, а.с.162). Факт збирання врожаю соняшника та його переробка підтверджується також накладними переміщення давальної сировини від 13.11.2012р. (т.1, а.с.160-161). Наявність реалізації зібраного урожаю соняшника СФГ "Ярмо" підтверджується також прибутковими касовими ордерами №№ 22-25 на суму 91000,00грн. з зазначенням оплати за соняшник урожая 2012р. з поля 300,5га. (т.1, а.с.158-159). Актом звірки взаєморозрахунків сторони визначили вартість одержаного відповідачем за угодою в розмірі 90116,00 грн. (т.1, а.с.13).

Відповідно до ст. 216 ЦК України все одержане на виконання правочину підлягає поверненню сторонам.

Таким чином, в порядку реституції слід стягнути з відповідача на користь позивача 90116,00 грн. вартості одержаного врожаю за угодою.

Вимог про повернення одержаного позивачем за угодою відповідач не заявляв, жодних доказів в підтвердження таких обставин відповідач суду не надав. За наявності таких доказів відповідач не позбавлений права звернутися до позивача з вимогою про повернення одержаного за спірною угодою в загальному порядку.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У позові Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" до Селянського (фермерського) господарства "Ярмо" про стягнення заборгованості відмовити повністю.

2. Зустрічний позов Селянського фермерського господарства "Ярмо" до Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" про визнання недійсним договору задовольнити.

3. Визнати недійсним договір від 25.05.2012р. про вирощування сільськогосподарської продукції, укладений між Державним підприємством "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" та Селянським фермерським господарством "Ярмо".

4. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Ярмо" (с.Булахи, Козельщинський район, Полтавська область, 39143, ідентифікаційний код 31461338) на користь Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" (вул. Жовтнева, буд. 98, смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область, 39140, ідентифікаційний код 30031326) 90116грн. 00 коп. вартості врожаю одержаного за угодою.

Видати наказ.

5. Стягнути з Державного підприємства "Державна Новогалещинська біологічна фабрика" (вул. Жовтнева, буд. 98, смт.Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область, 39140, ідентифікаційний код 30031326) на користь Селянського (фермерського) господарства "Ярмо" (с.Булахи, Козельщинський район, Полтавська область, 39143, ідентифікаційний код 31461338) 1147грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Повне рішення складено та підписано: 07.10.2013 р.

Суддя Безрук Т. М.