Постанова № 33964742, 26.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3893/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Матриця» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Матриця» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Матриця» (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 року №0002982201 та №0002972201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що Позивачем не доведено факту укладання договору за волевиявленням посадових осіб контрагента, не доведено реальності господарських операцій, здійснених з ПП «Корн-С».

Відповідач, в свою чергу, на думку суду першої інстанції, довів фіктивний характер здійсненої між Позивачем та вказаним контрагентом господарської операції, та відсутність волевиявлення посадових осіб контрагента на здійснення господарської діяльності.

Проте, колегія суддів вважає таке рішення суду першої інстанції помилковим з наступних підстав.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період - жовтень 2011 року та податку на прибуток за період - четвертий квартал 2011 року по взаємовідносинах з ПП «Корн-С», за результатами якої 14.02.2013 року складено акт №410/22-01/34881532.

Так, 14.10.2011 року між Позивачем (Покупець) та ПП «Корн-С» (Постачальник) укладено договір поставки №15ПС/М, згідно умов якого Постачальник зобов»язався поставити та передати у власність Покупцю сою урожаю 2011 року.

В ході перевірки контролюючим органом виявлено порушення Позивачем п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), що спричинило заниження Позивачем податку на додану вартість на суму 143 670,00 грн; п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Кодексу, що призвело до заниження Позивачем податку на прибуток на суму 250 300,00 грн.

06.03.2013 року Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0002972201, яким Позивачу визначено грошове зобов»язання з податку на прибуток у розмірі 250 300,00 грн, у тому числі 250 300,00 грн за основним платежем та 0,00 грн - штрафні (фінансові) санкції, та №0002982201, яким Позивачу визначено грошове зобов»язання з податку на додану вартість у розмірі 179 587,50 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 143 670,00 грн та 35 917,50 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Згідно ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно п.44.1 ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно п.138.2 ст.138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Пунктом 138.4 статті 138 Кодексу встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, Кодекс передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно п.198.6 ст.198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п.200.1 ст.200 Кодексу визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну (п.201.1 ст.201 Кодексу).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства.

Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно визначення ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В матеріалах справи на підтвердження виконання умов договору поставки, укладеного між Позивачем та ПП «Корн-С» маються копії специфікацій до договору, копії видаткових накладних, копії податкових накладних, копії товарно-транспортних накладних, які є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також банківські виписки про рух коштів на рахунку Позивача, що підтверджують факт оплати поставленого товару та зміну майнового стану.

Вказані документи оформлені відповідно вимог чинного законодавства України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Отже, підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами контролюючих органів, незважаючи на те, які факти в цих актах відображені. Висновки ж вказані в актах є суб»єктивною думкою посадової особи контролюючого органу, оскільки зроблені за відсутності належних доказів.

В матеріалах справи відсутні докази у підтвердження нікчемності укладених між Позивачем та його контрагентом правочинів.

За приписами ст.228 Цивільного кодексу України дане цивільне правопорушення повинно мати специфічну мету - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність такої мети підлягає обов»язковому доведенню.

Мета юридичної особи підлягає доведенню через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання відповідного правочину виконувала представницькі функції за статутом чи за довіреністю та при доведенні тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України.

Вищевказані обставини можуть бути встановлені лише обвинувальним вироком суду.

Однак, Відповідачем такий доказ суду не надано.

Колегія суддів не приймає до уваги акт від 08.12.2011 року №3799/23-100/35176300 про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Корн-С», оскільки його висновки ґрунтуються на припущеннях посадової особи контролюючого органу та з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Тобто, якщо контрагентом допущено порушення податкового законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Недотримання контрагентом податкової дисципліни не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідно ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент укладення правочину та на даний час ПП «КОРН-С» зареєстровано юридичною особою та є платником податку на додану вартість та, відповідно, має право видавати податкові накладні на виконання умов укладених правочинів.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 року №0002982201 та №0002972201 є необґрунтованим.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду, суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

За ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Матриця» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Матриця» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 року №0002982201 на суму 179 587,50 грн та №0002972201 на суму 250 000,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Матриця» судовий збір в розмірі 2 294,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Бужак Н.П.

Костюк Л.О.

Постанова складена в повному обсязі 02 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Костюк Л.О.