Рішення № 33958508, 02.10.2013, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-5110/13

В справі № 760/3477/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2013 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

при секретарі- Подолян О.С.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати відповідачів такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

Посилається в позові на те, що він є власником даної квартири на підставі Договору дарування від 14.01.2011 року.

В цей же день відповідачі забрали особисті речі та залишили спірну квартиру і їх місце проживання йому невідоме. З цього ж періоду часу відповідачі не несуть витрат по утриманню квартири та не сплачують за надані житлово-комунальні послуги і ці обов»язки з січня 2011 року лежать лише на ньому.

Виходячи з того, що відповідачі тривалий час не проживають в спірній квартирі, він, як її власник, несе витрати по її утриманню, в т.ч. і за них, т.я. вони зареєстровані в квартирі, просить задовольнити позов.

Відповідачі в судовому засіданні проти позову заперечували.

Не заперечуючи проти тривалого непроживання в спірній квартирі, посилаються на те, що залишили квартиру в зв»язку з перешкодами, які чинив їм позивач у проживанні в ній.

Відповідач ОСОБА_4 підтвердив, що він не проживає в спірній квартирі з січня 2011 року. Причиною його непроживання в квартирі стали перешкоди з боку позивача, який замінив вхідні двері в квартирі, ключів йому не надав і в квартиру більше не впустив.

Відповідач ОСОБА_6 пояснив, що він залишив спірну квартиру приблизно в 2008 році, т.я. у нього з»явилася жінка, в помешканні якої він з цього періоду часу і проживає.

Відповідачка ОСОБА_10 пояснила, що в квартирі не проживає з листопада 2011 року, т.я. відповідач чинив їй у цьому перешкоди, не впустивши в квартиру, в зв»язку з чим вона змушена були піти на проживання в квартиру матері.

Крім того, в той період часу вона навчалася, а в подальшому одружилася, завагітніла та народила дитину. Ці обставини перешкоджали їй вирішувати питання свого захисту в суді, т.я. вона спочатку не мала на це часу, а в подальшому їй не дозволив цього робити стан здоров»я та догляд за дитиною.

Не заперечуючи, що проживати в спірній квартирі наміру не мають, просять у позові відмовити та зберегти за ними реєстрацію в квартирі.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного.

Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло.

Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок(частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Аналогічне положення закону передбачено і ст. 383 ЦК України.

Встановлено, що позивач на підставі Договору дарування від 14.01.2011 року є власником квартири АДРЕСА_2.

Попереднім власником спірної квартири була ОСОБА_7, мати позивача та відповідача ОСОБА_6, та бабуся відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_10

/ а.с. 5 - 11; 42 /

Після переходу права власності на спірну квартиру до позивача в січні 2011 року, відповідач ОСОБА_4 залишив спірну квартиру в січні 2011 року, відповідачка ОСОБА_10 в листопаді 2011 року, а відповідач ОСОБА_6 уже на момент переходу права власності на квартиру до позивача не проживав у ній.

Згідно зі ст.ст. 15,16, 386, 391 ЦК України власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.405 ЦК України члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користуватися цим житлом відповідно до закону.

Член сім»ї власника втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Згідно з ч.4 ст. 156, ч.2 ст. 64 ЖК України до членів сім"ї власника будинку (квартири) належать дружина власника, їх діти і батьки.

Членами сім"ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із власником і ведуть з ним спільне господарство.

Сторони в судовому засіданні не заперечували, що після переходу права власності на квартиру до позивача, вони не були членами однієї сім»ї і спільного господарства не вели.

Дані обставини, окрім пояснень позивача, які не заперечували відповідачі, підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Ч. 2 ст. 405 ЦК України передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом власника: у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Тобто, у разі виникнення спору між власником та особами, які вселялися в житло у якості членів сім'ї, суд повинен врахувати, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема: сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Право користування житловим приміщенням, в силу ст.405 ЦК України, зберігається не тільки за членами сім'ї (в тому числі колишніми) власника жилого приміщення, а й за членом його сім'ї, у разі зміни самого власника.

При цьому припинення цього права можливо лише у випадках, передбачених ст. 406 ЦК України.

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що після отримання позивачем спірної квартири у власність, будь-які угоди між ними з приводу користування житлом не укладалися.

Відповідачі поважності причин непроживання в спірній квартирі після переходу права власності на квартиру до позивача не довели.

Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.

Відповідно до п.п.2 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року « Прос удове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Звертаючись до суду, позивач посилається як на норми ст.ст.71, 72 ЖК України, так і норми ЦК України, який регулює захист права власності, та обґрунтовує свої вимоги моментом набуття ним права власності на спірну квартиру та непроживанням відповідачів у ній з цього періоду часу.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що умови визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ( за виключенням строків зберігання за членом сім'я житлового приміщення), передбачені ст.71,72 ЖК України, відтворюють ці ж умови, передбачені ст.405 ЦК України, а з огляду на те, що свої позовні вимоги позивач обґрунтовував, у тому числі і нормами ЦК України, саме ці норми підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідачів у судовому засіданні з приводу пред»явленого позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов»язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Відповідачі в судовому засіданні не заперечували, що за захистом своїх порушених прав на проживання в спірній квартирі вони в уповноважені на це органи не зверталися.

Будь-яких доказів перешкод у їх проживанні в спірній квартирі з боку позивача відповідачі не надали.

Не заперечуючи свого небажання вселитися та проживати в спірній квартирі, відповідачі посилалися при цьому лише на своє бажання зберегти реєстрацію в спірній квартирі.

На виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України судом надавалися роз»яснення відповідачам про порядок доказування та надання доказів та заперечень у справі, а також порядку їх витребування при наявності складнощів у їх поданні, як це передбачено ч.1 ст.133 ЦПК України.

З будь-якими клопотаннями про витребування доказів та їх наявність взагалі, які могли б підтвердити заперечення відповідачів на позов у судовому засіданні, відповідачі до суду не зверталися.

Виходячи з викладеного вище, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.15,16, 386, 391, 405 ч.ч.1,2 ЦК України, 386, 391 ст.ст.3,4,10,11,57-60,212-214,224 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6 такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6 в рівних частках на користь ОСОБА_4 114, 70 гр. судового збору / по 38, 23 гр./.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя