Постанова № 33953780, 03.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2013 року Справа № 918/398/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 29.07.13 у справі№918/398/13за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"простягненняВ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Єгоров В.С. - за дов. від 30.01.13;

від відповідача: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у березні 2013 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 6 596 397,90 грн, з яких: 5 882 043,71 грн - основного боргу за поставлений природний газ у період з листопада 2011 року до серпня 2012 року, 21 281,60 грн - інфляційних втрат, 156 780,48 грн - 3% річних, 536 292,10 грн - пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості природного газу, отриманого за договором від 29.09.11 №22-БО/11, котрий укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" та Публічним акціонерним товариством "Рівнегаз". Позивач вказував на те, що право вимоги до відповідача виникло у нього на підставі договору про відступлення права вимоги №14/6086/12. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.05.13, ухваленим суддею Трускавецьким В.П., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 882 043, 71 грн - основного боргу, 245 428, 89 грн - пені, 21 281,60 грн - інфляційних втрат, 156 780, 48 грн - 3% річних. В частині вимог про стягнення 290 863, 21 грн - пені судом відмовлено. Суд першої інстанції вказав на те, що договір відступлення права вимоги відповідає вимогам чинного законодавства, відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 29.09.11 виконав частково і його заборгованість становить 5 882 043, 71 грн. Водночас, суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних та річних і визнав його обґрунтованим. Щодо вимог про стягнення пені, то суд першої інстанції, посилаючись на приписи пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України застосував строк позовної давності та визнав, що стягненню підлягає пеня за період з 21.03.12 до 21.03.13, розмір якої становить 490 857, 77 грн. Водночас місцевий суд, застосувавши приписи статті 83 Господарського процесуального кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України зменшив пеню у розмірі 490 857, 77 грн на 50 % до 245 428, 89 грн. При цьому суд першої інстанції врахував майновий стан сторін, які беруть участь у справі і те, що основною причиною невиконання зобов`язань відповідачем є невідшкодована різниця в тарифах, його важкий фінансовий стан, а також ступінь виконання боржником зобов`язань за договором, та зазначив, що відповідач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво та розподіл теплової енергії для потреб населення, і соціально значимих об'єктів міста і порушення їх діяльності призведе до соціальної напруги в місті. Судове рішення обґрунтовано також приписами статей 11, 202, 203, 509, 512-519, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193, 222, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, статей 1, 3 Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Круйбух О.Г. - головуючого, Юрчук М.І., Василишина А.Р., постановою від 29.07.13, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати в частині відмови у стягненні 245 428,88 грн - пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. В решті рішення та постанову у справі просить залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 233 Господарського кодексу України, статей 549-552 Цивільного кодексу України, статей 42, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України. На думку скаржника, суди не з'ясували усіх обставин, котрі є умовою для застосування судом права на зменшення розміру пені. Зауважує скаржник і на тому, що приписи статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України стосуються збитків, в той час, як в даному випадку підставою нарахування пені є прострочення грошового зобов'язання.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення. Водночас, відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 6 596 397,90 грн, з яких: 5 882 043,71 грн - основного боргу за поставлений природний газ, 21 281,60 грн - інфляційних втрат, 156 780,48 грн - 3% відсотків річних, 536 292,10 грн - пені. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, визнав доведеним факт порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості газу отриманого за договором від 29.09.11 №22-БО/11, у зв'язку з чим стягнули з відповідача на користь позивача 5 882 043, 71 грн - основного боргу, 245 428, 89 грн - пені, 21 281,60 грн - інфляційних втрат, 156 780, 48 грн - 3% річних та зменшили заявлену до стягнення суму пені до 245 428, 89 грн. Як убачається зі змісту касаційної скарги, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з судовими рішеннями у справі в частині зменшення судом розміру пені та відмови у стягненні пені в сумі 245 428,88 грн, тому рішення і постанова переглядаються судом касаційної інстанції в оскаржуваній частині. Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За приписами статті 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. За приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи. Як убачається зі змісту судових рішень у справі, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, зменшуючи розмір заявленої позивачем до стягнення пені з 490 857, 77 грн на 50 % до 245 428, 89 грн, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені. Судами установлено, що невиконання відповідачем зобов'язань за договором від 29.09.11 №22-БО/11 виникло з об'єктивних причин, зокрема через не відшкодування йому різниці в тарифах, важкий фінансовий стан, враховано судами і ступінь виконання боржником зобов`язань за договором, і те, що відповідач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво та розподіл теплової енергії для потреб населення, і соціально значимих об'єктів міста і порушення їх діяльності призведе до соціальної напруги в місті. Разом з цим, суди не установили і наявності у позивача збитків, які б були спричинені саме простроченням відповідачем грошового зобов'язання. Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру пені, так і визначення розміру, до якого вона підлягає зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, враховуючи установлені судами обставини, висновок судів обох інстанцій про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до 245 428,88 грн та відмови у стягненні її решти, визнається правомірним. Доводи, викладені в касаційній скарзі про порушення судами норм матеріального права, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки такі твердження ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.07.13 у справі № 918/398/13 залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець