Постанова № 33953549, 30.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року Справа № 913/1083/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. (доповідач у справі)суддів:Кролевець О.А. Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:Деряга О.М. - за дов. від 20.09.2013р.від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Дослідне господарство "Агроспілка" Луганської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України"на рішеннягосподарського суду Луганської області від 20.05.2013р.та на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 24.07.2013р.у справі№ 913/1083/13 господарського суду Луганської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-впроваджувальна фірма "Еліта"доДержавного підприємства "Дослідне господарство "Агроспілка" Луганської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України"простягнення 115 114,81 грн. боргу.

У відповідності до розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 30.09.2013р. № 02-05/779 для розгляду справи № 913/1083/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Попікова О.В., судді Кролевець О.А., Саранюк В.І.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-впроваджувальна фірма "Еліта" (далі - позивач, ТОВ "НВФ "Еліта") звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Агроспілка" Луганської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України" (далі - відповідач, ДП "ДГ "Агроспілка") про стягнення 115 114,81 грн., з яких: 102 825,00 грн. основного боргу, 12 289,81 грн. пені.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.05.2013р. (суддя Смола С.В.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 102 825,00 грн. основного боргу. В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого суду обґрунтовано приписами статей 11, 256, 258, 267, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 627, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання з оплати товару, отриманого від позивача на підставі видаткової накладної від 16.04.2010р. № РН-0000059 та договору поставки від 31.05.2011р. № 31/05. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд виходив з того, що пеня повинна бути нарахована протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання за договором поставки від 31.05.2011р. № 31/05 мало бути виконано, та у даному випадку позивач звернувся з позовом з пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.2013р. (головуючий суддя Скакун О.А., судді Колядко Т.М., Ушенко Л.В.) рішення господарського суду Луганської області від 20.05.2013р. скасовано частково з викладенням його резолютивної частини в новій редакції, згідно з якою позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 102 825,00 грн. основного боргу, 7 884,15 грн. пені, в решті позову відмовлено.

Скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 7 884,15 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що пункт 6.4. договору від 31.05.2011р. № 31/05 не встановлює обмежень стосовно можливості нарахування пені за порушення покупцем строків оплати отриманого товару за весь період такого прострочення, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в межах позовної давності.

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 34 Господарського процесуального кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", статей 611, 253, 256, 258, 260, 549 Цивільного кодексу України, статей 223, 230, 232 Господарського кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що спір між сторонами виник на підставі позадоговірних поставок, що виключає можливість задоволення позовних вимог, заявлених на підставі договору від 31.05.2011р. № 31/05. Крім того скаржник зазначає, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні не можуть вважатися належними та допустимими доказами передання йому товару, з огляду на їх невідповідність вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні". Окрім цього скаржник посилається на те, що апеляційний суд в порушення статті 232 Господарського кодексу України та статті 260 Цивільного кодексу України фактично змінив строк і порядок обчислення штрафних санкцій та строк позовної давності. Також скаржник вказує на те, що повний текст оскаржуваного рішення місцевого суду було підписано суддею в період його перебування на лікарняному.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16.04.2010р. відповідач отримав від позивача товар - соняшник гібрид "Кий" у кількості 1,750 т на загальну суму 48 825,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 16.04.2010р. № РН-0000059, підписаною сторонами без будь-яких заперечень та зауважень, податковою накладною від 16.04.2010р. № 46, а також довіреністю ДП "ДГ "Агроспілка" від 16.04.2010р. № 8, виданою на отримання вказаного товару.

31.05.2011р. між сторонами укладено договір поставки № 31/05 (далі - договір), у відповідності до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується передати покупцеві (відповідач) товар - гібрид соняшника "Боєць" в кількості 2 т на загальну суму 54 000,00 грн., а покупець - прийняти та оплатити його умовах цього договору.

Відповідно до пунктів 3.5., 3.6. договору приймання-передача товару оформлюється накладною, яка підписується повноважними представниками сторін; датою поставки товару вважається дата, указана в накладній.

Оплата за товар здійснюється покупцем в розмірі 100 відсотків від суми договору до 30.09.2011р. (пункт 4.2. договору).

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що 01.06.2011р. позивач на виконання умов договору від 31.05.2011р. № 31/05 передав відповідачеві товар - соняшник гібрид "Боєць" в кількості 2 т на загальну суму 54 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 01.06.2011р. № РН-0089, підписаною сторонами без будь-яких заперечень та зауважень, податковою накладною від 01.06.2011р. № 1/2, а також довіреністю ДП "ДГ "Агроспілка" від 01.06.2011р. № 205, виданою на отримання вказаного товару.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань вартість поставленого позивачем товару за видатковою накладною від 16.04.2010р. № РН-0000059 та договором від 31.05.2011р. № 31/05 не сплатив в повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 102 825,00 грн., що відповідачем не спростовано належним чином.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 102 825,00 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином положення частини 6 статті 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Тобто сторони в договорі можуть самостійно встановити порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

У пункті 6.4. договору від 31.05.2011р. № 31/05 сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого товару постачальник вправі нарахувати покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент нарахування пені, за весь період прострочення оплати.

Отже, як вірно встановлено апеляційною інстанцією, сторони з урахуванням статей 6, 627 Цивільного кодексу України самостійно визначили, що пеня за прострочення відповідачем оплати отриманого товару нараховується без будь-яких обмежень за весь час такого прострочення.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини стосовно порушення відповідачем умов договору від 31.05.2011р. № 31/05 в частині оплати вартості товару в розмірі 54 000,00 грн., судова колегія вважає правильним висновок апеляційного суду щодо законності нарахування позивачем на підставі пункту 6.4. цього договору пені за період з 01.10.2011р. по 31.03.2013р.

У письмових запереченнях на позовну заяву від 30.04.2013р. та від 20.05.2013р. відповідач просив застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення пені.

Позовна давність, згідно статті 256 Цивільного кодексу України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

За приписами статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

У відповідності до статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення пені в розмірі 7 884,15 грн., а також відмови в іншій частині цих вимог у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення 102 825,00 грн. основного боргу і 7 884,15 грн. пені та відмови в решті позовних вимог, і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

Доводи скаржника стосовно підписання повного тексту рішення суду першої інстанції в період перебування судді на лікарняному були предметом дослідження апеляційного суду та обґрунтовано ним відхилені, як належним чином непідтверджені.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Агроспілка" Луганської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.2013р. у справі № 913/1083/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.А. Кролевець

В.І. Саранюк