Постанова № 33951142, 02.10.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суддП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2013 р. справа №820/6596/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г.,

суддів: Бідонько А.В., Бабаєва А.І. при секретарі судового засідання Звягіні Я.І.,

за участі сторін:

позивача - не з'явився,

представника відповідача та третьої особи - Борисенка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, у якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України №21-13 від 17.07.2013 року;

- зобов'язати Державну міграційну службу України задовольнити скаргу ОСОБА_1 на наказ №73-о від 19.03.2013 року Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

У обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона - ОСОБА_1, не може повернутись на Батьківщину (Гінея - Біссау) через переслідування, яких може там зазнати з релігійних та політичних підстав. Головним управлінням Державної міграційної служби України у Харківській області їй було відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення ДМСУ у Харківській області позивачка оскаржила до Державної міграційної служби України. Скаргу позивачки було відхилено. Відхилення скарги позивачка вважає протиправним і посилається на те, що висновок уповноваженої особи міграційної служби, надання якого передбачається при розгляді заяв та скарг, не мітить посилання на інформацію про країну походження заявниці.

До судового засідання позивачка не з'явилась, через канцелярію суду надала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач проти позову заперечував, надав до суду письмові заперечення, у яких зазначив, що позивачкою не надано доказів неправомірності рішення відповідача про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідач зазначив, що у ході розгляду матеріалів особової справи позивачки встановлено відсутність загрози життю та свободі позивачки у разі повернення її до країни громадянської належності, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованим та безпідставними.

Представник відповідача позицію відповідача підтримав та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (далі позивач), громадянка Гвінеї-Бісау, 1968 року народження, 27.02.2013 р. звернулась до Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області №73 від 19.03.2013 року позивачці було відмовлено у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки її заява є очевидно необґрунтованою та не містить умов, передбачених пунктами 1 , 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

На рішення ДМСУ у Харківській області позивачка 08.04.2013 р. подала скаргу до Державної міграційної служби України.

Рішенням від 17.07.2013 р. № 21-13 Державної міграційної служби України скаргу було відхилено.

У Висновку від 11.07.2013 р. ОС № 2013 КН 0021 за результатами розгляду скарги відповідачем з посиланням на вимоги ст. ст. 3,14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року; ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року, ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 19 Закону України « Про міжнародні договори України»; п.1, 13 частини першої ст. 1; ч.5 ст. 12 Закону України « Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» надане правове обґрунтування відхилення скарги позивача.

Щодо порядку розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту суд зазначає наступне.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту визначено «Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ від 07.09.2011р. № 649 ( далі - Правила № 649). Відповідно до п. 1.2. вказаних Правил № 649 - інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Відповідно до п. 4.1. Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби проводить із заявником співбесіду, результати якої оформлюються протоколом, розглядає відомості, наведені у заяві, інші документи, , вимагає додаткових відомостей, що можуть вплинути на прийняття рішення; готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів або про відмову в оформленні документів щодо визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Відповідно до п. 4.6. Правил № 649 У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття орган міграційної служби надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень.

Відповідно до п. 81 Правил № 649 ДМС України відповідно до статті 12 Закону № за результатами розгляду скарги на рішення органів міграційної служби може бути прийняте рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо порядку розгляду скарг на рішення органу міграційної служби суд зазначає наступне.

Відповідно по п. 8.2. Правил № 649 У разі надходження до ДМС України скарги на рішення органу міграційної служби структурний підрозділ з питань біженців ДМС України: готує висновок за результатами розгляду скарги, в якому обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Відповідно до 8.3. Правил № 649 За результатами розгляду скарги ДМС України в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону, може бути прийняте рішення , у т.ч., про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Надаючи правову оцінку обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Заяву - анкету позивачки від 27.02.20913 р. № 21 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також скаргу позивачки від 08.04.2013 р. М-3973 розглянуто третьою особою та відповідачем, відповідно, з дотриманням вимог вищевказаного Порядку № 649.

Висновок від 18.03.2013 р. третьої особи за результатами розгляду заяви та Висновок від11.07.2013р. відповідача про результати розгляду скарги позивача надані третьою особою та відповідачем у відповідності до вимог вищенаведеного Порядку № 649, у тому числі з посиланням на використану ними інформацію про країну походження із зазначенням наступного :

Конституція і інші закони і норми у Бісау-Гвінеї захищають релігійну свободу. Інформація щодо соціальної дискримінації за релігійних підстав не надходила. Конституція передбачає право людини на вибір та зміну релігії.

З врахуванням викладеного у висновках зазначається про невідповідність інформації заявниці стосовно того, що вона сповідує християнство і це може стати підставою для її переслідування.

Ситуація щодо безпеки у країні у цілому протягом року залишається стабільною. З метою призупинення росту злочинності здійснюються перевірки транспорту у нічний час. Для негайного зв'язку громадян з поліцією в усіх відділеннях поліції встановлено нові телефонні лінії.

На підставі вказаної інформації у висновках з посиланням на п. 165, А, гл.V Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців ( відповідно до Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р.) зазначено, що Конвенція 1951 р. та Протокол 1967 р. не застосовуються до конфліктів між групами, що змагаються чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини.

Щодо партійної приналежності позивачка стверджує, що вона є членом соціалістичної партії, яка знаходиться у владі і є лідируючою у країні. ( а.с. 75). При цьому, ОСОБА_2, якого заявниця при співбесіді назвала як лідера соціалістичної партії Гвінеї-Бісау, за інформацією з відкритих джерел у 1981 р. був лідером ЦК Африканської партії незалежності, а 29.09.1994 р. обраний демократичним президентом країни. (Інформацію надано відповідачем із зазначенням електронної адреси її отримання). а.с. 129,130.

На підставі зазначеного у висновках вказано про те, що відомості щодо членства заявниці у Соціалістичній партії Гвінеї-Бісау мають дуже низький ступінь достовірності.

Cуд зазначає, що суперечливість заяв позивачки щодо її партійної приналежності підтверджується даними протоколу співбесіди та у позовної заяви. Так, всупереч зазначеному у протоколі співбесіди, у позові позивачка зазначила, що вона не може повернутись до Сенегалу ( країною походження у позові позивачка називає то Гвінею-Бісау, то Сенегал), оскільки може постраждати від нової влади, оскільки її сім'я підтримувала їх політичних супротивників.

Щодо іншої інформації позивачки стосовно себе у висновках третьої особи і відповідача зазначено, що відомості, які наводить заявниця, мають суперечливий характер, логічно між собою не пов'язані та неправдоподібні.

Так, відповідно до протоколу співбесіди 2004 року позивачка вказала, що батько помер у 1988 р., а мати померла раніше батька; вона має брата та молодшу сестру - ОСОБА_3. У протоколі співбесіди 2013 р. зазначено, що заявниця має старшу сестру - ОСОБА_4. Батьки загинули при військових діях.( ва.с. 73,92).

Позивачка зазначає, що вона у 1990 р. прибула до України, до Батьківщини повертатись не збирається, оскільки там немає стабільності та спокою. У неї в Україні народилась дочка і вона не хоче, щоб дочка жила у Гвінеї-Бісау.

Щодо правомірності Наказу № 73 від 19.03.2013 р. Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, та Рішення від 17.07.2013 р. № 21-13 Державної міграційної служби України про відхилення скарги позивачки суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання - «жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

Для визначення наявності таких підстав компетентні власті беруть до уваги всі обставини, що стосуються справи, включаючи, у відповідних випадках, існування в даній державі постійної практики брутальних і масових порушень прав людини.»

Відповідно до ч. 2 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» -«Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».

Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні є Закон України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту" (далі - Закон N 3671-VI).

Пунктом 1 ст. 1 Закону N 3671-VI визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI - особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до положень Закону України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" з метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Таким чином, суд погоджується з посиланнями відповідача і третьої особи у висновках на положення Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р.), яким встановлено критерії визначення статусу біженця та передбачається, що особа, яка звернулась з клопотанням про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. (п. 45).

Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, до яких Україна приєдналась відповідно до Закону України від 10.01.2002 року, статус біженця може бути надано виключно за умов, якщо побоювання стати жертвою переслідування пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції, а саме : а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутня інформація, яка б свідчила про обґрунтованість побоювань позивачки стати жертвою переслідувань за ознаками, визначеними Конвенцією.

Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що розгляд заяви позивачки про оформлення документів для вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснено Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області у відповідності до Порядку № 649 та з дотриманням вимог законодавства України та норм міжнародного права. Відповідно, рішення Державної міграційної служби України від 17.07.2013 р. № 21-13 про відхилення скарги є таким, що прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства України та вищенаведених норм міжнародного права.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до матеріалів особової справи позивачки, вона втретє звертається із заявою про надання їй статуту біженця. Вказані заяви були розглянуті третьою особою, відповідачем та оскаржені позивачкою до суду першої, апеляційної і касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 24.01.2013 року по справі № К-31760/10 залишено буз змін постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р., якою ОСОБА_1, громадянці Гвінеїї-Бісау було відмовлено у наданні статусу біженця.

Як вбачається з матеріалів особової справи позивачки, наданої відповідачем, та змісту Ухвали від 24.01.2013 р. Вищого адміністративного суду України по справі К-31760/10, при зверненні із заявою від 27.02.2013 р. № 21 до Головного управління ДМС Харківської області позивачкою не було надано до органу міграційної служби будь-яких нових доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання її біженцем.

Отже, рішеннями судів, які набули законної сили на час розгляду цієї справи, вже було надано оцінку усім обставинам, на які посилається позивачка - ОСОБА_1 - при зверненні до органу міграційної служби із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України « Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.»

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі виготовлено 07 жовтня 2013 року.

Головуючий Суддя Котеньов О.Г.

Судді Бабаєв А.І.

Бідонько А.В.