Постанова № 33949790, 01.10.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2013 р. Справа № 914/1216/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Краєвської М.В.,

суддів Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу Прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері №05/2-300вих-13 від 05.07.2013р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р.

у справі №914/1216/13

за позовом Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі уповноваженого органу - Міністерства оборони України, м.Київ

до відповідача-1 Приватного підприємства "Паритет КС", м.Львів

до відповідача-2 Державного підприємства "Львівське", с.Висіч, Яворівський р-н, Львівська обл.

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, м.Львів;

2) Фонду державного майна України, м. Київ;

та третьої особи-3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек", м.Львів

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.03.2005р., укладеного між відповідачами,

за участю представників сторін:

прокурора - Покора К.В. (старший прокурор відділу, службове посвідчення №012188);

від позивача - Куцак В.П. (представник, довіреність №220/701/д від 28.11.2012р.);

від відповідачів - не з'явились;

від третьої особи-1 - Комар М.Р. (представник, довіреність №11 від 03.01.2013р.);

від третьої особи-2 - Жуган І.О. (представник, довіреність №75 від 24.01.2013р.);

від третьої особи-3 - Потинський А.М. (представник, довіреність б/н від 22.05.2013р.); Кравчук О.А. (представник, довіреність б/н від 22.05.2013р.).

Прокуророві, представникам позивача та третіх осіб роз'яснено їх права й обов'язки, передбачені ст.ст. 22, 27, 28, 29 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.

За відсутності клопотання прокурора, представників позивача та третіх осіб про здійснення технічної фіксації судового процесу, в судовому засіданні не забезпечується повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у справі №914/1216/13 (суддя Сухович Ю.О.) у задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відмовлено повністю за безпідставністю (Т. 1, а.с. 207-215).

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Прокуратура Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі скасувати у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права і прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги ґрунтуються на тому, зокрема, що належним позивачем у справі є Міністерство оборони України, а не Міністерство аграрної політики та продовольства України, як зазначено в оскаржуваному рішенні; висновок суду першої інстанції про те, що відчужене за оскаржуваним договором майно є військовим не відповідає дійсності, оскільки Військовий радгосп "Львівський" за організаційно-правовою формою господарювання був державним підприємством, а, відтак, прокурор обґрунтовано посилався в своїй позовній заяві на Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю; місцевим господарським судом не надано належної правової оцінки тому факту, що нерухоме майно було відчужене Військовим радгоспом "Львівський" за оспорюваним договором без будь-яких погоджень з органом управління майном - Міністерством оборони України. Крім того, скаржник зазначає, що хоча строк позовної давності сплив, він підлягає поновленню, як такий, що пропущений з поважних причин.

Міністерство оборони України та Академія Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у своєму відзиві на апеляційну скаргу №2624 від 14.08.2013р., який поступив до Львівського апеляційного господарського суду 15.08.2013р., підтримали доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, просили апеляційну скаргу Прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задоволити, а рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі скасувати.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" у своєму відзиві на апеляційну скаргу №02/09-13 від 02.09.2013р., який поступив до Львівського апеляційного господарського суду 03.09.2013р., заперечило доводи апеляційної скарги, просило рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав законності та обґрунтованості оспорюваного судового акту.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. (колегією суддів у складі головуючого судді Краєвської М.В., суддів Галушко Н.А. та Орищин Г.В.) апеляційну скаргу Прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.08.2013р.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2013р. у склад колегії суддів для розгляду справи №914/1216/13 замість суддів Галушко Н.А. та Орищин Г.В. введено суддів Дубник О.П. та Кордюк Г.Т. з підстав, зазначених у розпорядженні.

Заяв про відвід суддів не поступало.

Відповідно до п. 9-1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку розгляду апеляційної скарги, що визначений статтею 102 ГПК України.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2013р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 03.09.2013р. з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 03.09.2013р. у склад колегії суддів для розгляду справи №914/1216/13 замість суддів Дубник О.П. та Кордюк Г.Т. введено суддів Галушко Н.А. та Орищин Г.В. з підстав, зазначених у розпорядженні.

Заяв про відвід суддів не поступало.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи положення ст.27 ГПК України та зважаючи на те, що Військовий радгосп "Львівський" за організаційно-правовою формою господарювання був державним підприємством з огляду на що спірне нерухоме майно, за твердженням прокурора, перебувало у державній, а не військовій власності, а, відтак, рішення зі спору може вплинути на права та обов'язки Фонду державного майна України, суд вирішив залучити останнього до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

З метою повного, об'єктивного і всебічного дослідження всіх обставин справи та зважаючи на необхідність залучення до участі в справі третьої особи, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.09.2013р. розгляд апеляційної скарги відкладено до 01.10.2013р. та залучено до участі у справі Фонд державного майна України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

В судове засідання 01.10.2013р. з'явились прокурор, представники позивача та третіх осіб.

Відповідачі явки уповноважених представників в судовому засіданні повторно не забезпечили, вимог ухвал Львівського апеляційного господарського суду не виконали, причин неявки суду не повідомили, хоча відповідач-2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Від відповідача-1 на адресу суду повернулися поштові конверти з рекомендованими відправленнями ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження та ухвали про відкладення розгляду апеляційної скарги з зазначенням причини повернення "за закінченням терміну зберігання". Поштові конверти надсилалися відповідачу-1 на адресу вказану в позовній заяві та згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців від 29.03.2013р. за №16187616, а саме: 79040, м.Львів, вул.Городоцька, 359.

Враховуючи те, що ухвалою суду від 03.09.2013р. явку уповноважених представників сторін в судовому засіданні визначено на власний розсуд, сторони не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів та не подавали клопотань про відкладення розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи по суті та прийняття законного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів.

В судовому засіданні 01.10.2013р. прокурор, представники позивача та третіх осіб 1,3 підтримали свої доводи та заперечення, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у відзивах на апеляційну скаргу, висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Представник третьої особи-2 - Фонду державного майна України в судовому засіданні надала пояснення на апеляційну скаргу, в яких просила апеляційну скаргу Прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задоволити, а рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі скасувати.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та третіх осіб, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вирішила, що у задоволенні вимог апеляційної скарги Прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері слід відмовити, рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ПП "Паритет КС" та прийняти в цій частині нове рішення, яким провадження у справі припинити. Окрім того, колегія суддів вирішила, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі слід змінити в частині розподілу судових витрат, пов'язаних з оплатою до державного бюджету судового збору за подання та розгляд позовної заяви. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі слід залишити без змін.

При цьому колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду виходила з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, згідно наказу Командувача військами Прикарпатського військового округу від 06.04.1992р. №39 свиновідгодівельний комплекс Львівського вищого військово-політичного училища передано на баланс Військового радгоспу "Львівський" (Т.1, а.с.26-27).

Рішенням №18 від 10.03.2005р. виконавчий комітет Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області вирішив надати дозвіл на виготовлення права власності на будівлі, які розташовані на підсобному господарстві Військового радгоспу "Львівський" в селі Скнилів Пустомитівського району Львівської області по вул.Чорновола, 2, а саме: на корівник А-1 загальною площею 790,0 кв.м.; вагову Г-1 загальною площею 63,2 кв.м.; свинарник Б-1 загальною площею 2010,4 кв.м.; насосну З-1 загальною площею 17,4 кв.м; санпропускник "Ж-1" загальною площею 50,4 кв.м.; караульне приміщення В-1 загальною площею 184,1 кв.м.; трансформаторну підстанцію Д-1 загальною площею 78,7 кв.м., всього загальною площею 3194,2 кв.м.(Т.1, а.с.30).

На підставі вищезазначеного рішення, 18.03.2005р. Виконавчим комітетом Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області було оформлено Військовому радгоспу "Львівський" Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ №020692 (Т.1, а.с.31)..

29 березня 2005 року між Військовим радгоспом "Львівський" (далі- продавець за договором та відповідач-2 у справі) та Приватним підприємством "Паритет КС" (далі - покупець за договором та відповідач-1 у справі) було укладено договір купівлі-продажу будівель, що посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Соколюк Н.В. за реєстровим №317 (далі- договір) (Т.1, а.с.21-22).

Відповідно до п.1 договору продавець зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти у власність та оплатити належні продавцеві будівлі, які знаходяться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Скнилів, вул.Чорновола, 2, а саме: корівник, позначений в технічному паспорті А-1 (цегляний), загальною площею 790,0 кв.м.; свинарник, позначений в технічному паспорті літерою Б-1 (цегляний), загальною площею 2010,4 кв.м.; караульне приміщення, позначене в технічному паспорті літерою В-1 (цегляну), загальною площею 184,1 кв.м.; вагову, позначену в технічному паспорті літерою Г-1 (цегляну), загальною площею 63,2 кв.м.; трансформаторну підстанцію, позначену в технічному паспорті літерою Д-1 (цегляну), загальною площею 78,7 кв.м.; санпропускник, позначений в технічному паспорті літерою "Ж-1" (цегляний), загальною площею 50,4 кв.м.; насосну, позначену в технічному паспорті літерою З-1 (цегляну), загальною площею 17,4 кв.м.

Вважаючи, що зазначений вище договір не відповідає вимогам законодавства, Перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи місцевий господарський суд дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та відмовив у їх задоволенні.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Згідно приписів ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.99 № 1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

В силу вимог статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України, воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з законами України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (частина друга статті 6), "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (частина перша статті 1, частина третя статті 7) розрізняються такі види військового майна: вилучене з цивільного обороту - озброєння, боєприпаси, бойова та спеціальна техніка; вільне у цивільному обороті - майно, що придатне для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ; надлишкове майно; цілісні майнові комплекси; інше нерухоме майно.

В силу вимог ст. 4 вказаного Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання. Списання військового майна за актами технічного стану та інспекторськими посвідченнями провадиться командирами військових частин і посадовими особами органів військового управління відповідно до їх компетенції в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Як вбачається з матеріалів справи, Військовий радгосп "Львівський" за організаційно правовою формою господарювання був державним підприємством, що підтверджується довідкою про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №5945 від 23.11.1999р. (Т.1, а.с.28-29).

Разом з тим, колегію суддів встановлено, і це підтверджує Прокуратура Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері у своїй апеляційній скарзі, Військовий радгосп "Львівський" заснований на майні Міністерства оборони України та на момент укладення оспорюваного договору і до 26.07.2006р. входив до сфери управління саме Міністерства оборони України. Окрім того, як зазначає апелянт, спірне нерухоме майно перебувало і досі перебуває на балансі та бухгалтерському обліку Міністерства оборони України.

З огляду на наведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що майно, яке було закріплене за Військовим радгоспом "Львівський" та було предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, відносилось саме до військового майна, а твердження апелянта про те, що вказане майно не відноситься до військового, є безпідставним та необґрунтованим.

Докази того, що майно, яке було відчужене згідно спірного договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005р. набуло на момент продажу статусу цивільного майна в матеріалах справи відсутні.

З приводу ж покликання прокурора на необхідність застосування Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.09.2000р. № 1976 (в редакцій, чинній на дату укладення спірного договору), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2 Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.09.2000р. № 1976 (в редакцій, чинній на дату укладення спірного договору), воно визначає порядок відчуження суб'єктами господарювання державного майна, закріпленого за державними підприємствами, їх структурними підрозділами, функції з управління майном яких в установленому порядку передані до державних органів приватизації, державного майна, переданого в оренду у складі цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, орендодавцем якого є Фонд державного майна України, Фонд майна Автономної Республіки Крим, регіональні відділення Фонду державного майна України (далі - державні органи приватизації).

Таким чином, дане Положення застосовується до відчуження майна підприємств, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, які надають згоду як органи, уповноважені управляти державним майном.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази передачі функцій управління майном Військового радгоспу «Львівський» від Міністерства оборони України до державних органів приватизації, зокрема, Фонду державного майна України чи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області.

Оскільки продаж військового майна не потрапляє у сферу дії Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.09.2000р. № 1976, твердження апелянта про необхідність застосування до даних правовідносин вимог вказаного Положення є безпідставним та необґрунтованим.

Натомість, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.00 № 1919 затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил (далі - Положення), яке установлює порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил (п.1).

До військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать цілісні майнові комплекси, будинки, споруди та інше нерухоме майно, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо (п.2 Положення)

За змістом пункту 6 вказаного вище Положення рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" (в редакції, що діяла станом на дату укладення спірного договору) Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Докази дотримання відповідачами при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу визначеної законодавством процедури відчуження військового майна, а саме отримання необхідних погоджень та прийняття рішення, в матеріалах справи відсутні.

Проте, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд підставно та обґрунтовано не прийняв зазначений факт до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з абзацом 4 ч.1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 2 ст. 2 ГПК України передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №7 із змінами та доповненнями "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" зазначено, що господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.2.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" . Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Як вбачається з позовної заяви від 14.03.2013р. №05/2-133вих.-13, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2013р. заявлена першим заступником прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №431-р від 26.07.2006р. "Про передачу цілісних майнових комплексів військових радгоспів до сфери управління Мінагрополітики" та додатку до нього цілісний майновий комплекс військового радгоспу "Львівський" передано до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (Т.1, а.с.190).

Наказом Міністерства аграрної політики України №441 від 22.06.2007р. "Про перейменування військового радгоспу "Львівський" було перейменовано Військовий радгосп "Львівський" в Державне підприємство "Львівське", яке є правонаступником майнових прав та обов'язків військового радгоспу "Львівський" (Т.1, а.с.88).

Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики від 02.06.2008 року №345 «Про перелік державних підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України» та додатку до нього Державне підприємство "Львівське" (код ЄДРПОУ 22397239, Яворівський район, с. Висіч) належить до сфери управління Мінагрополітики України.

Відповідно до положень ст.117 Конституції України та ч.1 ст.50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» видані в межах своїх повноважень постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання.

Таким чином, з дати прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України №431-р від 26.07.2006 р., яке є обов'язковим до виконання, Міністерство оборони України втратило своє право звертатися до суду з приводу визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель від 29.03.2005 року, тому що цей договір жодним чином не стосується прав чи інтересів Міністерства оборони України, оскільки відчужене згідно спірного договору майно перейшло в сферу управління Міністерства аграрної політики України. Відтак, з 26.07.2006р. відсутні підстави для захисту прав та інтересів Міністерства оборони України та для задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.03.2005р., пред'явленого в його інтересах.

З огляду на наведене колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що станом на дату пред'явлення позову права та інтереси Міністерства оборони України спірним договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29.03.2005р. не порушуються, оскільки цілісний майновий комплекс військового радгоспу "Львівський" передано до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відтак, твердження апелянта про те, що саме Міністерство оборони України є належним позивачем у даній справі, розцінюється колегією суддів як безпідставне та необґрунтоване.

Посилання ж скаржника на клопотання першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 17.04.2013р. №05/2-193 вих-13, адресоване Яворівському районному суду Львівської області про заміну позивача з Міністерства аграрної політики України на Міністерство оборони України, не розцінюється колегією суддів як належний та допустимий доказ правильності визначення прокурором позивача у даній справі, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно положень ст. 35 ГПК України обов'язковими для господарського суду при вирішенні спору є факти, встановлені рішенням суду з цивільної або господарської справи, а також вирок суду з кримінальної справи, що набрали законної сили.

Відтак, клопотання, заявлене стороною в іншому спорі, не може розцінюватись як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини справи, що підлягають доказуванню при вирішенні господарського спору.

Окрім того, як вбачається з клопотання першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 17.04.2013р. №05/2-193 вих-13, адресованого Яворівському районному суду Львівської області, обґрунтовуючи необхідність заміни позивача з Міністерства аграрної політики України на Міністерство оборони України, прокурор посилається на розпорядження Кабінету Міністрів України №431-р від 26.07.2006р., як доказ передачі Військового радгоспу "Львівський" до сфери управління Міністерства аграрної політики України. На дані обставини скаржник посилався і під час судових засідань в суді апеляційної інстанції. Враховуючи наведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що прокурор не навів конкретних підстав на підтвердження наявності порушення укладенням оспорюваного договору саме прав Міністерства оборони України, а висновки прокурора суперечать один одному.

З огляду на все викладене вище в сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері у даній справі.

При цьому колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до підставного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем-2 та третьою особою-2, оскільки згідно ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки, як вбачається зі всього викладеного вище, право Міністерства оборони України станом на дату пред'явлення позову не порушено, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері слід відмовити з підстав його необґрунтованості, а підстав до застосування строку позовної давності немає.

З огляду на наведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевим господарським судом було належним чином досліджено усі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору при правильному застосуванні норм матеріального права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Скаржник не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі.

Водночас, здійснюючи перегляд даної справи в апеляційному порядку, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду встановила, що при розгляді справи місцевий господарський суд допустився порушень норм процесуального права, що полягає у наступному.

Відповідно до пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відповідно до приписів ст. 23 ГПК України кожний з відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців №16229190 від 04.04.2013р. (Т.1, а.с.89-90) Державне підприємство "Львівське" (відповідач-2 у справі) зареєстроване як юридична особа та не перебуває в процесі припинення.

Разом з тим, як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців №16187616 від 29.03.2013р. (Т.1, а.с.91-92) 24.05.2011р. вчинено запис про припинення юридичної особи - Приватного підприємства "Паритет КС" ( відповідач-1 у справі) за рішенням засновників.

Відповідно до п.6 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

В п.4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що за наявності відомостей про припинення діяльності суб'єкта господарювання, який є стороною у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до частини сьомої статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК господарський суд повинен перевірити відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

З огляду на наведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що оскільки станом на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі юридичну особу - Приватне підприємство "Паритет КС" (відповідач-1 у справі) було припинено, місцевому господарському суду слід було припинити провадження у справі щодо нього на підставі п. 6 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до п. 3 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

З огляду на наведене, та беручи до уваги ту обставину, що резолютивна частини рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі містить висновки по суті спору щодо кожного з відповідачів, рішення підлягає скасуванню в частині, що стосується відповідача-1 з припиненням провадження у справі в цій частині.

Окрім того, з огляду на те, що місцевим господарським судом не було здійснено розподілу судових витрат у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у даній справі слід змінити в частині розподілу судових витрат, пов'язаних з оплатою до державного бюджету судового збору за подання та розгляд позовної заяви.

При цьому колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що, на підставі ст. 49 ГПК України та роз'яснень, викладених у п.4.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відшкодування судових витрат як за розгляд справи в суді першої інстанції, так і за перегляд рішення в апеляційному порядку слід покласти на визначеного прокурором позивача - Міністерство оборони України.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд ,

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у справі №914/1216/13 відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у справі №914/1216/13 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до Приватного підприємства "Паритет КС" та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким провадження у справі припинити.

3. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у справі №914/1216/13 змінити, доповнивши резолютивну частину пунктом наступного змісту:

"Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) в доход державного бюджету 1147, 00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції."

4. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у справі №914/1216/13 залишити без змін.

5. Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на позивача.

6. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) в доход державного бюджету 573,50 грн. судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

7. На виконання постанови місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 7 жовтня 2013р.

Головуючий суддя Краєвська М.В.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.