Ухвала суду № 33948334, 02.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/29756/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -судді Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Юрченка В.В.,

секретар судового засідання: Пилипчук Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області, Державної казначейскої служби України, апеляційного суду Хмельницької області про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації

за касаційними скаргами Державної судової адміністрації України і ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 5 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом. Зазначав, що частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514 зазначеним особам підвищено посадові оклади з 1 червня 2005 року. Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про оплату праці суддів» № 865, якою привів оклади суддів у відповідність зі встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Ця постанова набрала чинності з 1 січня 2006 року. Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів». Під час розгляду справи позивач вимоги уточнив і просив стягнути з Державної судової адміністрації України 63875,85 грн. заборгованості по заробітній платі, а також 43052,77 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 5 березня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України, і зобов'язано Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації, на користь ОСОБА_1 63875,85 грн. заборгованості по заробітній платі. У задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року це судове рішення залишено без змін.

Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій і постановити нове - про відмову в позові.

Позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у позові про стягнення 43052,77 грн. компенсації і постановити в цій частині нове - про задоволення позову.

Перевіривши доводи касаційних скарг та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення без задоволення касаційних скарг, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 23 листопада 1998 року працює суддею апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня-грудня 2005 року отримував заробітну плату, розмір якої було визначено без урахування положень чинного на той час законодавства про оплату праці суддів.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про статус суддів», який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачалося, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 1 червня 2005 року, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 1 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з рішенням якого в цій частині погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що право позивача на отримання заборгованості по заробітній платі підлягає поновленню.

Розрахунок заборгованості по заробітній платі проведений судовим експертом, виходячи із розміру виплат, підтверджених апеляційним судом Хмельницької області у наданій довідці.

Правильним є і висновок судів про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки за правилами, визначеними статтею 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Оскільки позивачем заявлена вимога про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми заробітної плати, а не нарахованої, то вона задоволенню не підлягає.

Оскаржувані судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.160, 220, 224, 230 КАС України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційні скарги Державної судової адміністрації України і ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 5 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.

СУДДІ : Амєлін С.Є.

Юрченко В.В.