Ухвала суду № 33944985, 19.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 р.Справа № 820/3253/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013р. по справі № 820/3253/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення - рішення від 09.01.2013 року № 0000041722.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013 р. адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 09.01.2013р. № 0000041722.

Стягнуто з Державного бюджету (п/р 31217206784011 УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 966,48 грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, судом неповно досліджені докази та встановлені обставини у справі, висновок суду зроблений всупереч нормам діючого законодавства України - не відповідає фактичним обставинам справи.

Справа розглядається відповідно до ст.197 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року здійснено заміну відповідача - Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на її правонаступника - Західну об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Західної МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби в грудні 2012 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства (ПДВ) по взаємовідносинам з платником податків ПФ "Агроіндустрія" (код ЄДРПОУ 31149933) за період з 01.07.2012р. по 30.09.2012р.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 24.12.2012 року № 3263/172/НОМЕР_2 (а.с. 23-32), згідно з висновками якого встановлені порушення п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість в сумі 64 432,00 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки Західною МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.01.2013 року № 0000041722 (а.с. 33), яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 96 648,00 грн., у тому числі за основним платежем - 64 432,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 32 216,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятого нею податкового повідомлення-рішення, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між ПФ "Агроіндустрія" (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено договір постачання від 01.02.2012 року № б/н (а.с. 34-36), згідно з умовами якого продавець зобов'язується протягом дії договору в порядку та на умовах, визначених в ньому, передати у власність покупцеві товари, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в договорі, прийняти та оплатити товар.

На виконання умов вищевказаного договору ПФ "Агроіндустрія" на адресу позивача виписано податкові накладні: від 02.07.2012 року № 66 на загальну суму 53 821,00 грн., в тому числі ПДВ - 8 970,17 грн., від 05.07.2012 року № 72 на загальну суму 49 660,00 грн., в т.ч. ПДВ - 8 276,67 грн., від 06.07.2012 року № 76 на загальну суму 58 410, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 735,00 грн., від 13.07.2012 року № 81 на загальну суму 55 808, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 301,33 грн., від 18.07.2012 року № 85 на загальну суму 57 612, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 602,00 грн., від 25.07.2012 року № 91 на загальну суму 53 333, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 8 888,83 грн., від 31.07.2012 року № 130 на загальну суму 57 947, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 657,83 грн.

Відвантаження товару здійснювалося на підставі виписаних ПФ "Агроіндустрія" на адресу позивача видаткових накладних: № РН-0207-5 від 02.07.2012 року, яка підтверджує факт відвантаження ПФ "Агроіндустрія" на адресу ФОП ОСОБА_1 товару на загальну суму 53 821,00 грн.; № РН-0507-6 від 05.07.2012 року, яка підтверджує факт відвантаження ПФ "Агроіндустрія" на адресу ФОП ОСОБА_1 товару на загальну суму 49 660,00 грн., № РН-0607-2 від 06.07.2012 року, яка підтверджує факт відвантаження ПФ "Агроіндустрія" на адресу ФОП ОСОБА_1 товару на загальну суму 58 410,0 грн., № РН-1307-3 від 13.07.2012 року, яка підтверджує факт відвантаження ПФ "Агроіндустрія" на адресу ФОП ОСОБА_1 товару на загальну суму 55 808,0 грн., № РН-1807-1 від 18.07.2012 року, яка підтверджує факт відвантаження ПФ "Агроіндустрія" на адресу ФОП ОСОБА_1 товару на загальну суму 57 612,0 грн., № РН-2507-2 від 25.07.2012 року, яка підтверджує факт відвантаження ПФ "Агроіндустрія" на адресу ФОП ОСОБА_1 товару на загальну суму 53 333,0 грн., № РН-3107-1 від 31.07.2012 року, яка підтверджує факт відвантаження ПФ "Агроіндустрія" на адресу ФОП ОСОБА_1 товару на загальну суму 57 947,0 грн.

Оплата за поставлений товар позивачем здійснена на загальну суму 356 591,0 грн.

Розрахунки проводились у безготівковій формі, про що свідчать наявні матеріалах справи копії платіжних документів.

Факт транспортування товару підтверджується наданими копіями відповідних товарно-транспортних накладних, які в тому числі надавалися податковому органу і про що зазначено на сторінці 4 акту перевірки.

З письмових пояснень представника позивача вбачається, що позивач здійснює господарську діяльність у сфері роздрібної реалізації споживачам продуктів харчування, побутової хімії, для чого орендуються відповідні приміщення, в тому числі торгівельні та складські (копії договорів оренди долучені до матеріалів справи).

Придбаний у ПФ «Агроіндустрія» товар використовувався для ведення власної господарської діяльності, оскільки в магазинах здійснюється фасування наступних видів товарів: круп, муки, цукру, кондитерських виробів, салатів власного виробництва, молочних продуктів, курки охолодженої, замороженої риби, продуктів кулінарії та напівфабрикатів, овочів та фруктів. Крім того, в усіх відділах магазину також розміщуються фасувальні пакети для самостійного пакування покупцем обраного товару. З метою здійснення фасування товарів позивач має необхідне для цього процесу обладнання.

Товар, який придбавався у ПФ «Агроіндустрія», приймався безпосередньо позивачем, що підтверджується відповідними записами в товарно-транспортних накладних.

В подальшому товар передавався комірнику з метою організації зберігання та використання за призначенням. Акти приймання-передавання товару та трудовий договір, укладений між позивачем та комірником, у вигляді копій наявні в матеріалах справи.

Площа орендованих приміщень дозволяє виділити місце для зберігання подібних товарно-матеріальних цінностей, в підтвердження чого надано для огляду технічні паспорти на відповідні приміщення.

За наслідками використання придбаного позивачем у ПФ «Агроіндустрія» товару у власній господарській діяльності, шляхом фасування різноманітних видів товарів, працівниками позивача складались акти списання (копії наявні в матеріалах справи).

Велика кількість товару, який використовувався для фасування, обумовлений великою кількістю покупців, що відвідують магазини позивача. Так, лише у липні 2012 року позивач здійснив розрахунків з споживачами на загальну суму в 1 987 192, 32 грн. (копія відповідного звіту наявна в матеріалах справи).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ФОП ОСОБА_1 збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ПФ «Агроіндустрія», взаємопов'язаності позивача та ПФ «Агроіндустрія», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, колегія суддів зауважує на те, що дане твердження ґрунтується виключно на висновках актів Основ'янської МДПІ м. Харкова від 11.06.2012 року № 292/222/31149933, від 02.11.2012 року № 3761/221/31149933, від 09.08.2012 року № 559/22-207/31149933 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПФ "Агроіндустрія", код ЄДРПОУ 31149933.

Проте, необхідно зауважити на той факт, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, оскільки ФОП ОСОБА_1 належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що господарські операції між ФОП ОСОБА_1 та ПФ "Агроіндустрія" мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому воно підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013р. по справі № 820/3253/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.