Ухвала суду № 33942698, 17.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 р.Справа № 2а-12413/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012р. по справі № 2а-12413/11/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "ХЕМЗ-ІРЕС" (далі - ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 6 вересня 2011 року № 0000290700 та № 0001152330 в частині визначення податку на прибуток підприємств у сумі 106355,00 грн. та в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 26589,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 р. по справі № 2а-12413/11/2070 задоволено позов.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова №0000290700 від 06.09.2011 року та №0001152330 від 06.09.2011 року в частині визначення податку на прибуток підприємств у сумі 106355,00 грн. та в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 26589,00 грн..

Стягнуто з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області, код 37999628, м. Харків, вул. Плеханівська, 29, 61001) на користь Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ - ІРЕС" (вул. Індустріальна, 15 А, Харків, 61106, код 23914062) витрати зі сплати судового збору у розмірі 6,80 грн. (шість гривень 80 копійок).

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 р. по справі № 2а-12413/11/2070 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" (код у ЄДР 23914062) зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради. Позивач перебуває на податковому обліку з 08.08.1997 року, як платник податків у Державній податковій інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова, індивідуальний податковий номер 239140620394, зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №100341022, виданого ДПІ у Орджонікідзевському районі 22.06.2011 року.

Відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" з питань дотримання вимог податкового законодавства, іншого законодавства за період з з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт №1613/23-30/23914062 від 19.08.2011 року (а.с. 15-73, т. 1).

У висновках абз. 2 розділу " 4. Висновок" акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 216924,0 грн., у тому числі: за 2 квартал 2008 року в сумі 110569,0грн., за 4 квартал 2008 року в сумі 106355,0 грн. Оскільки заниження податку на прибуток за 2 квартал 2008 року в сумі 110569,0 грн. підпадає під дію ст. 102 Податкового кодексу України, за результатами перевірки донарахована сума податку на прибуток в розмірі 106355 грн. за 4 квартал 2008 року.

У висновках абз. 2 розділу " 4. Висновок" акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228, ЦК України, п.п.7.2.1 п.п.7.2.3 п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР від 03.04.1997 року зі змінами та доповненнями ПрАТ "ХЕМЗ - ІРЕС" занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду 4444 грн., у т.ч. за квітень 2009 року у розмірі 359 грн., за вересень 2009 року в розмірі 3333 грн., за липень 2010 року у розмірі 677 грн. за серпень 2010 року в розмірі 75 грн.

На підставі вказаного акту перевірки від 19.08.2011 року № 1613/23-30/23914062 були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: від 6 вересня 2011 року: № 0001152330, щодо нарахування позивачу зобов'язання за податком на прибуток на загальну суму 1473829 грн. (з них за основним платежем - 1179063 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 294766 грн.); та № 0000290700, щодо нарахування позивачу зобов'язання за податком на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 5555 грн. (з них за основним платежем - 4444 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1111 грн.) (а.с. 89-90, т. 1).

Сутність порушень позивача, встановлених актом перевірки, полягає у тому, що ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" здійснювало реалізацію продукції на адресу підприємств - нерезидентів за цінами, що нижче ніж собівартість виробленої продукції.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як встановлено судовим розглядом, що ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" здійснює виробництво занурювальних електродвигунів та насосних приладів по здобутку нафти. Відповідно до вимог Закону України №283/97-ВР така діяльність є господарською, а витрати, понесені для виробництва електродвигунів та насосних приладів є валовими витратами виробництва та обігу.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у листопаді 2008 року ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" реалізовано ООО "Ливенские полнокомплектные системы" (Росія) за договором від 09.07.2008 року №28/7 згідно ВМД №415489 від 07.11.2008 року запчастини (вали, втулки, кришки, кільця, пружини, шайби, упори, підшипники). Ціна реалізації склала 544439,82 грн.

Додатковою угодою №7 від 06.11.2008 року сторони договору узгодили обсяги постачання та ціни на запчастини.

Судовим розглядом також встановлено, що визначені сторонами договору від 09.07.2008 року № 28/7 ціни продажу є вищими ніж виробнича собівартість, визначена позивачем. Зазначене вбачається із даних бухгалтерського обліку позивача, а саме: договору від 09.07.2008 року № 28/7, виробничих звітів позивача, прибуткових ордерів, меморіальних ордерів, накладних та вантажно-митних декларацій, що підтверджують придбання матеріалів.

Зазначена господарська операція є господарською діяльністю підприємства у розумінні приписів п. 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.94 р., згідно якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд зазначає, що операція по реалізації запчастин була направлена та призвела до отримання доходів, відповідно витрати, понесені у зв'язку з її здійсненням, є валовими витратами відповідно до п. 5.1 та п.п. 5.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не встановлено, яка саме готова продукція була реалізована за ціною, нижче вартості її виробництва, не наведений жодний первинний документ, який свідчить про здійснення такої господарської операції, про витрати, які здійснені не у зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Як вбачається, з акту перевірки, порушення встановлені шляхом співставлення даних відомостей по бухгалтерських рахунках, тобто, висновки акту перевірки ґрунтуються не на первинних документах, що засвідчують конкретні господарські операції, а виключно на даних бухгалтерського обліку підприємства. Такий спосіб визначення під час перевірки валових доходів не передбачений чинним законодавством, а також Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

При такому способу визначення валових доходів на висновки щодо порушення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" впливають відмінності між правилами податкового та бухгалтерського обліку, помилки, які можливо мали місто у бухгалтерському обліку і таке інше, що є неприпустимим.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач припустився грубого порушення приписів пп. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом №984 від 22.12.2010 року. Згідно з наведеною нормою, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення. Однак, відповідач у акті перевірки не зазначив жодної господарської операції, жодного первинного документу, за якими сталося, на його думку, завищення валових витрат.

Також, з матеріалів справи вбачається, що загальна сума прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат не перевищує суми доходу, отриманого внаслідок реалізації запчастин згідно ВМД №415489 за договором від 09.07.2008 року № 28/7.

Згідно планових калькуляцій виробничої собівартості кожної запчастини, що була продана згідно ВМД № 415489 за договором від 09.07.2008 року № 28/7, виробнича собівартість, яка включає, як прямі витрати, так і змінні загальновиробничі витрати, є меншою ніж ціна продажу ООО "Ливенские полнокомплектные системы" (Росія).

Відповідачем помилково не враховано, що у листопаді 2008 року значну частину загальновиробничих витрат складають саме постійні загальновиробничі витрати, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Тобто, понесення цих витрат не обумовлено безпосередньо виконанням зобов'язань за договором від 09.07.2008 року № 28/7, а тому не має підстав здійснювати порівняння доходів отриманих від виконання цього контракту з витратами, які безпосередньо до нього не мають відношення.

Також, позивачем надані до суду першої інстанції пояснення, у яких він зазначив, восени 2008 року сталася мирова фінансова криза, яка мала прямий вплив на економіку України, що призвело до зменшення обсягів виробництва та реалізації у позивача. Так, в порівнянні з обсягами випуску продукції за 3 квартал 2008 року обсяг випуску продукції за 4 квартал 2008 року у позивача зменшився у 13,3 рази.

При цьому, підприємство незалежно від обсягів реалізації має певні витрати, а саме знос основних засобів (виробничих будівель, обладнання, інші), заробітна платня, внески на соціальні заходи, опалення і таке інше. Відповідно вимог, п. 16 П(С)БУ № 16 такі витрати є постійними загальновиробничими витрати.

Виробнича собівартість реалізованих запчастин є нижчою ніж ціни продажу, а тому, при визначенні ціни товарів (послуг) під час укладення договорів позивач та його покупець виходили із оцінки ситуації на відповідному ринку, в той час, як загальна сума витрат по підприємству знаходилась у зворотній залежності від обсягу виробництва: при зниженні обсягу збільшується собівартість виробництва одиниці через зростання частки постійних витрат та загальновиробничих витрат.

Суд зазначає, що економічною доцільністю господарської операції за договором від 09.07.2008 року № 28/7 є отримання доходів, що дозволяє покрити витрати, яких підприємство не може уникнути, відповідно зменшує збитки підприємства та дозволяє зберегти робочі місця.

Також суд звертає увагу на той факт, що позивач, керуючись міркуваннями про неприпустимість втрат бюджету, у податковому обліку відобразив у складі валових витрат тільки витрати в межах отриманих доходів: за декларацією з податку на прибуток за 2008 рік задекларований прибуток, що підлягає оподаткуванню, у сумі 41444 грн.

Але відповідач, не звертаючи увагу на неповне відображення витрат у декларації з податку на прибуток, здійснив ще більше зменшення суми валових витрат, навіть не встановивши які саме витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача та чи були вони відображені у податковій декларації.

Таким чином, судом першої інстанції зроблений висновок стосовно того, що висновки акту перевірки в наведеній частині невірно відображують фактичні результати господарської діяльності позивача та не відповідають вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Також, з матеріалів справи вбачається, що ПрАТ "ХЕМЗ - ІРЕС" за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ в розмірі 4307,00 грн. по податкових накладних, оформлених:

- ВАТ "Харківський домобудівельний комбінат №1" код ЄДРПОУ 01270478 (не вірно зазначено місцезнаходження підприємства по податкових накладних № 381 від 31.12.2008 року, № 58 від 30.01.2009 року, № 87 від 27.02.2009 року, № 151 від 31.03.2009 року, № 208 від 30.04.2009 року, № 249 від 29.05.2009 року; № 324 від 30.06.2009 року, № 409 від 31.07.2009 року, № 496 від 31.08.2009 року, № 571 від 30.09.2009 року, № 690 від 30.10.2009 року, № 766 від 30.11.2009 року, № 477 від 30.07.2010 року, № 554 від 31.08.2010 року),

- ГУ МНС України в Харківській області код ЄДРПОУ 08588961 (не вірно зазначено назва підприємства по податковим накладним №5918 від 29.05.2009 року; № 6900 від 30.06.2009 року, № 7877 від 31.07.2009 року, № 000023 від 20.07.2009 року, № 9141 від 31.08.2009 року),

- ФОП ОСОБА_1 код НОМЕР_3 (не вірно зазначено місцезнаходження підприємства по податковим накладним: № 000029 від 23.06.2009 року, № 000023 від 20.07.2009 року, № 000003 від 10.11.2009 року),

- ФОП ОСОБА_2 код НОМЕР_4 (не вірно зазначено місцезнаходження підприємства по податковим накладним: № 000017 від 24.06.2010 року, № 000016 від 24.06.2010 року).

За матеріалами справи, податкові накладні складено особами, які зареєстровані податковими органами в установленому порядку платниками ПДВ, а тому мали право видавати ці податкові накладні.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ, тому недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Також, як встановлено судом першої інстанції, що стосується висновку, зазначеного в акті перевірки, що податкові накладні, виписані TOB "Ланекс" в адресу ПрАТ "ХЕМЗ - ІРЕС" №315 від 25.06.2010 року, № 375 від 19.07.2010 року та видаткові накладні № 1-2107-1 від 21.07.2010 року, № 1-3006-1 від 30.06.2010 року підписано невідомою особою, взаємовідносини з вищевказаними суб'єктами господарювання здійснені без мети реального настання правових наслідків, лише з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, до складу податкового кредиту зайво віднесено суму ПДВ у суму у червні 2010 року в розмірі 53 грн., у липні 2010 року в розмірі 59 грн. по податкових накладних, суд зазначає наступне.

В акті перевірки відповідач зазначає, що ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова складено акт невиїзної документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланекс" (код за ЄДРПОУ 36818132) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 року по 30.04.2011 року (від 15.07.2011 року №2350/23-212/36818132), яким визнано взаємовідносини ПрАТ "ХЕМЗ - ІРЕС" з TOB "Ланекс" недійсними.

Відповідно до акту перевірки, 12.05.2011 року із Єдиного державного реєстру відповідачем отримано відомості про те, що по TOB "Ланекс" внесено запис "Про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу", у зв'язку із відсутністю за місцезнаходженням підприємству 12.05.2011 року анульовано свідоцтво платника ПДВ;

У акті перевірки також зазначено, що 28.04.2011 року податковою інспекцією отримано від Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області копію протоколу допита засновника та директора підприємства ОСОБА_3 для проведення позапланової документальної перевірки. Протоколом допиту зафіксовано, що вона зареєструвала підприємство за винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. Як керівник підприємства угоди не заключала, видаткові та податкові накладні не підписувала, податкову звітність не заповнювала, ким підписувались первинні бухгалтерські та податкові документи їй не відомо.

Відповідно до акту перевірки, TOB "Ланекс" (код ЄДРПОУ 36818132) знаходиться на обліку у ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова. Згідно додатків К1 до декларацій з податку на прибуток за 2010 рік, за TOB „Ланекс" лічилось основних засобів на суму 27759 грн.

Судом встановлено, що до складу податкового кредиту ПАТ "ХЕМЗ - ІРЕС" включено отримані від TOB "Ланекс" податкові накладні № 315 від 25.06.2010 року, № 375 від 19.07.2010 року (видаткові накладні № 1-2107-1 від 21.07.2010 року, № 1-3006-1 від 30.06.2010 року) на поставку полотна нетканого та побутової хімії: у червні 2010 року ПН № 315 від 25.06.2010 на загальну суму 319,56 грн., у т. ч. ПДВ 53,26 грн., у липні 2010 року ПН № 375 від 19.07.2010 року на загальну суму 354,0 грн, у т.ч. ПДВ 59,0 грн.

Позивач зазначив, що у зв'язку з невеликим обсягом постачання та незначною вагою придбаного товару побутова хімія та господарчі товари, отримані за накладною № 1-3006-1 від 30.06.10 року (ПН №315 від 25.06.2010), транспортувалися безпосередньо робітником ПрАТ "ХЕМЗ - ІРЕС" ОСОБА_4 на транспорті загального користування.

Також позивач зазначив, що полотно неткане, отримане за накладною № 1-2107-1 від 21.07.2010 року (№375 від 19.07.2010), також транспортувалося безпосередньо робітником ПрАТ "ХЕМЗ - ІРЕС" ОСОБА_5 на транспорті загального користування.

Суми податку на додану вартість за вищезазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним декларації з ПДВ.

Отриманий від TOB "ЛАНЕКС" товар позивач використав у своїй господарській діяльності, про що свідчать відповідні регістри бухгалтерського обліку.

В ході перевірки позивачем були надані відповідачеві первинні документи, які стосуються взаємовідносин з TOB „ЛАНЕКС", яке було зареєстровано платником ПДВ, на момент виникнення спірних правовідносин мало правовий статус платника податку на додану вартість.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що дана особа мала право на виписування податкових накладних, що пояснення ОСОБА_3 про непричетність до господарської діяльності ТОВ "ЛАНЕКС" не беруться до уваги, позаяк наведені дії утворюють склад злочину, передбаченого ст.205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), а доказів наявності приговору відповідачем у акті не наведено та під час розгляду справи не надано. Пояснення ОСОБА_3 не підтверджені доказами наявності вироку по кримінальній справі, а тому не можуть бути доказом відповідно до КАСУ.

Отже, судом першої інстанції зроблений висновок, що позивачем у повному обсязі на час перевірки підтверджений відповідними податковими накладними податковий кредит, сформований по операціям з придбання товару у TOB "ЛАНЕКС", позивач мав усі фізичні, технічні та технологічні можливості для вчинення зазначених господарських операції (кваліфікований персонал, основні фонди, приміщення для зберігання товарів, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю товару). Жодного доказу обізнаності позивача щодо можливих дефектів у правовому статусі TOB "ЛАНЕКС" не виявлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку. Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону і суму амортизаційних відрахувань.

Слід зазначити, що згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", собівартість виробництва не є складовою частиною валових витрат як елемента податкової бази та не є підставою для розрахунку будь-яких інших елементів, з яких формується оподатковуваний прибуток платника податку у звітному періоді.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно вимог, п. 16 П(С)БУ №16 загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР, норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 4, 15, 16, 35, 36 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, 207, п. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, 207, п. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 р. по справі № 2а-12413/11/2070 прийнята у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, ч. 1 ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012р. по справі № 2а-12413/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.