Ухвала суду № 33942654, 10.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 р.Справа № 820/335/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2013р. по справі № 820/335/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001790221 від 07.12.2012 р.; скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001780221 від 07.12.2012 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 р. по справі № 820/335/13-а задоволено позов.

Скасовані податкові повідомлення-рішення за № 0001790221 від 07.12.2012 року та за № 0001780221 від 07.12.2012 року.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 р. по справі № 820/335/13-а та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром" зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Харківської міської ради, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 60 т. 1) та перебуває на обліку як платник податків у Основ'янській МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС та є платником ПДВ.

Фахівцями Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром" щодо правильності та повноти обчислення податку на додану вартість за період червень, серпень-жовтень, грудень 2011, січень 2012 та включення до складу валових витрат вартість придбаних товарів (робіт, послуг) за період з 01.06 .2011 року по 31.03.2012 ТОВ "Інтехліс за результатами якої був складений акт перевірки № 4153/221/33898200 від 26.11.2012 року (а.с. 11-54 т. 1).

У висновках акту перевірки від 26.11.2012 року № 4153/221/33898200 відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 138.1, п.138.2, п.138.8, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в період що перевірявся в сумі 134386 грн., в т. ч. за 2 квартал у сумі 0 грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 296грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі 134386грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України в результаті чого зайво включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 116857грн., у т.ч. за серпень 2011 року у сумі 245 грн., за вересень 2011 року у сумі 12 грн., за грудень 2011 року у сумі 116600грн.

На підставі вказаного акту перевірки № 4153/221/33898200 від 26.11.2012 року Основ'янською МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС з посиланням на встановлені перевіркою порушення, було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001780221 від 07.12.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 134386 з яких: 134386 грн. за основним платежем, та 0 грн. за штрафними санкціями (а.с. 9, т. 1) та податкове повідомлення-рішення № 0001790221 від 07.12.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 146135,5 з яких: 116857,0 грн. за основним платежем, та 29278,5 грн. за штрафними санкціями (а.с. 10, т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували викладені в акті перевірки висновки відповідача про відсутність фактів реального вчинення господарських операцій за угодами, укладеними між позивачем та ТОВ "Інтехліс".

Так, було встановлено, що між між ТОВ "Пром" (замовник) та ТОВ "Інтехліс" (постачальник) був укладений договір поставки № 9/11 від 02.08.2011 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити деталі трубопроводів (а.с. 72 т. 1). Вартість та кількісний (якісний) склад вказаної продукції узгоджувалися шляхом підписання специфікації до Договору № 9/11 (а.с. 76-82 т. 1). Також, придбання цього товару підтверджується видатковими накладними № 420 від 08.08.2011, № 296 від 06.09.2011 року, № 239 від 05.12.2011 року, № 174 від 02.12.2011 року (а.с. 83-86 т. 1).

Придбані товари фактично переміщувались силами позивача, що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 92-94, 144 т. 1).

Судовим розглядом також встановлено, що вказані товари були доставлені на склад позивача, який перебуває в користуванні останнього на підставі договору оренди нерухомого майна (а.с. 129-132,138-141 т. 1).

Вартість вказаних товарів була оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Інтехліс", що підтверджується виписками з розрахункового рахунку, відкритого в установі банку (а.с. 95-117 т. 1).

ТОВ "Інтехліс" було виписано на адресу позивача податкові накладні № 420 від 08.08.2011 року, № 296 від 06.09.2011 року, № 239 від 05.12.2011 року, № 174 від 02.12.2011 року (а.с. 87-90 т. 1).

Зазначені товари, які були отримані від ТОВ "Інтехліс", позивачем в подальшому були реалізовані, про що свідчать видаткові накладні, податкові накладні, договори (а.с.169-174, 181-182,196-198,208-209 т. 1);

Таким чином, судом першої інстанції зроблений висновок, що позивачем та його контрагентом ТОВ "Інтехліс" було виконано договір № 9/11 від 02.08.2011 року, товарно-матеріальні цінності використані останнім у власній господарській діяльності - торгівлі.

Також, судом першої інстанції були досліджені первинні документи щодо вимог їх оформлення відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Отже, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки відповідача не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку. Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. За приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому суд зазначає, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням наведених норм суд зазначає, що визначальною ознакою витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, 207, п. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, 207, п. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.13 р. по справі № 2а-13856/12/2070 прийнята у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, ч. 1 ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2013р. по справі № 820/335/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.