Постанова № 33941873, 27.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 вересня 2013 року № 826/7568/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2012 №1868/17-20, №1869/17-20; від 21.02.2013 №259/17-20; від 30.04.2013 №715/17-20.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач, ДПІ), з урахуванням заяви про зміну позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2012 №1868/17-20, №1869/17-20; від 21.02.2013 №259/17-20; від 30.04.2013 №715/17-20.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/7586/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 17.06.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Судом замінено неналежного відповідача на Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є недійсними, нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та до витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України, за поданим сторонами письмовим клопотанням про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №1783/17-20/НОМЕР_1, прийнято наступні спірні податкові повідомлення - рішення, а саме:

- №1868/17-20, яким позивачу, за порушення п.п.16.1.2, 16.1.4, 177.2 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» на загальну суму 161246,72грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 150362,02грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 10884,70грн.

- №1869/17-20, яким позивачу, за порушення п.п.187.1, 198.1, 200.1 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 255593,75грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 247524грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 8069,75грн.

До того ж, 21.02.2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №259/17-20, яким позивачу, на підставі рішення ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги, збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями по податку з доходів фізичних осіб в сумі 7911,55грн.

30.04.2013 відповідачем, на підставі рішення ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги та рішення Міндоходів від 15.04.2013 №113/7/99-99/10-01-03, прийнято податкове повідомлення - рішення №715/70-20, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями по податку з доходів фізичних осіб в сумі 18794,25грн.

Як вбачається з акта перевірки та рішень про результати розгляду скарг позивача та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на встановлених в ході проведення контрольного заходу обставинах недійсності та нікчемності правочинів між позивачем та контрагентами.

Нікчемність та недійсність правочинів, в свою чергу, обґрунтовуються контролюючим органом з посиланням на акти перевірок контрагентів позивача, згідно яких, правочини даних осіб, відповідно до ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215 ЦК України є нікчемними і в силу положень ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю (ст.13-14 акта перевірки).

Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до таких висновки відповідача, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на недійсність правочинів є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано самостійних повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Так, 15.02.2011 між позивачем та ТОВ «Альфа-трейд-10» укладено договір поставки продуктів №15022011.

На підтвердження фактичності виконання сторонами по даному договору, взятих на себе зобов'язань, позивачем до перевірки надано належним чином завірені копії видаткової накладної від 25.02.2011 №67 на суму 130000грн. (з ПДВ), податкову накладну від 25.02.2011 №67, банківську виписку від 25.02.2011 №399 на суму 130000грн., в т.ч. ПДВ.

05 січня 2011 між позивачем та ТОВ «Селестин-Консалт» укладено договір №01012011 про поставку продуктів харчування.

На підтвердження фактичності виконання даного договору, позивачем до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії видаткових накладних: ВН№8 від 02.04.2011 року на суму 86000,00грн. з ПДВ; ВН№10 від 03.06.2011 на суму 86303,64грн. з ПДВ; ВН№30501 від 05.03.2011 на суму 70859,92грн. з ПДВ; ВН№37 від 10.06.2011 на суму 78934,28грн. з ПДВ; ВН№31104 від 11.03.2011 на суму 100672,02грн. з ПДВ; ВН№80 від 12.04.2011 на суму 92000,00грн. з ПДВ; ВН№124 від 19.04.2011 на суму 106047,02грн. з ПДВ; ВН№105 від 15.04.2011 на суму 85800,00грн. з ПДВ.

Позивачем в повному обсязі проведено оплату придбаного товару, що підтверджується банківськими виписками від 27.04.2011 №468, від 19.05.2011 №499, від 06.06.2011 №510, від 17.06.2011 №523, від 30.06.2011 №537, від 18.07.2011 №562, від 20.07.2011 №567, від 25.07.2011 №568.

ТОВ «Селестин-Консалт» на користь позивача виписано податкові накладні, а саме: ПН№8 від 02.04.2011 року на суму 86000,00грн. з ПДВ; ПН№10 від 03.06.2011 на суму 86303,64грн. з ПДВ; ПН№30501 від 05.03.2011 на суму 70859,92грн. з ПДВ; ПН№37 від 10.06.2011 на суму 78934,28грн. з ПДВ; ПН№31104 від 11.03.2011 на суму 100672,02грн. з ПДВ; ПН№80 від 12.04.2011 на суму 92000,00грн. з ПДВ; ПН№124 від 19.04.2011 на суму 106047,02грн. з ПДВ; ПН№105 від 15.04.2011 на суму 85800,00грн. з ПДВ.

01 червня 2011 між позивачем та ТОВ «Скай Метр» укладено договір №100611, відповідно до якого ТОВ «Скай Метр» зобов'язується поставити і передати у власність товар, а позивач зобов'язується прийняти і оплатити його.

На підтвердження виконання даного договору з боку контрагента, позивачем до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії видаткових накладних: ВН від 28.07.2011 №246 на суму 83448,00грн. з ПДВ; ВН від 12.08.2011 №21 на суму 53400,00грн. з ПДВ; ВН від 31.08.2011 №273 на суму 56800,00грн. з ПДВ та податкові накладні: ПН від 28.07.2011 року №246 на суму 83448,00грн. з ПДВ; ПН від 12.08.2011 №21 на суму 53400,00грн. з ПДВ; ПН від 31.08.2011 №273 на суму 56800,00грн. з ПДВ;

Позивачем в повній мірі проведено оплату придбаного у ТОВ «Скай Метр» товару, що підтверджується банківськими виписками від 19.09.2011 №506, від 05.10.2011 №644.

02 лютого 2011 між позивачем та ТОВ «Інноваційні сучасні технології» укладено договір №08022011, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати кур'єрську доставку, завантаження, пакування в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.3 Договору вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах про надані послуги.

Акт про надані послуги підписується Сторонами до погодженого ними числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги.

Пунктом 4 даного Договору передбачено, що виконавець зобов'язується передати замовнику акт про надані послуги, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані контрагентом послуги.

На виконання умов договору, 28.02.2011 між сторонами складено та підписано акт №0302-2011 на суму 30000грн., в т.ч. ПДВ5000грн., а ТОВ «Інноваційні сучасні технології на користь позивача виписано податкову накладу №132 від 28.02.2011 на суму ПДВ 5000грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Лігерус» (постачальник) укладено договір №07022011, відповідно до умов п.1 якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцеві товар (продукти харчування), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п.2 договору асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється, вказується у видаткових (товарних) накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

За видатковими накладними №74 від 21.02.2011, №71 від 11.02.2011, №69 від 07.02.2011, №65 від 01.02.2011, товар було поставлено позивачу.

ТОВ «Лігерус» на позивача виписано наступні податкові накладні, суми ПДВ по яким віднесено останній до податкового кредиту відповідних періодів, а саме: ПН№74 від 21.02.2011 на суму ПДВ 8666,67грн., ПН№71 від 11.02.2011 на суму ПДВ 4833,33грн., ПН№69 від 07.02.2011 на суму ПДВ 8500,00грн., ПН№65 від 01.02.2011 на суму ПДВ 6333,33грн.

Крім того, 01.03.2011 між позивачем та ТОВ «Радіант-Сервіс» укладено договір поставки №03032011, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити в порядку та на умовах, передбачених Договором товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його.

Відповідно до п.2 даного договору, асортимент, ціна та кількість товару, що поставляється, визначаються у видаткових (товарних) накладних, які є невідємною частиною даного договору.

Відповідно до видаткової накладної №942 від 29.03.2011 ТОВ «Радіант Сервіс» на позивача поставлено продукти харчування на загальну суму 40000грн., в т.ч. ПДВ 6666,67грн.

За наслідками даної господарської операції, ТОВ «Радіант -Сервіс» на користь позивача виписано податкову накладну №942 від 29.03.2011, сума ПДВ по якій в розмірі 6666,67грн. віднесена позивачем до податкового кредиту за березень 2011.

Відповідно до договору перевезення вантажів №0102-11 від 01.02.2011, що укладений між позивачем та ТОВ «Експедиційна компанія Транссервіс», останній прийняв на себе зобов'язання по перевезенню вантажів та здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт.

Відповідно до акта прийому-передачі виконаних робіт від 28.02.2011, сторони підтвердили, що виконавець виконав роботи, передбачені Договором, належним чином та в повному обсязі, а сторони не мають один до одного зауважень чи скарг.

ТОВ «ЕК Транссервіс» виписано на користь позивача податкову накладну №150 від 14.02.2011, сума ПДВ по якій в розмірі 3666,67грн. віднесена позивачем до податкового кредиту за лютий 2011.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Бізнес сервіс а-плюс» в рамках договору поставки №01042011 від 01.04.2011.

Згідно даного договору, постачальник (ТОВ «Бізнес сервіс а-плюс») зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, поставити позивачу товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його.

Відповідно до п.2 договору асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється, вказуються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

На підтвердження факту поставки товару, позивачем до матеріалі справи долучено належним чином завірені копії видаткових накладних №10416 від 01.04.2011, №14046 від 14.04.2011, №14064 від 14.06.2011.

За наслідками виконання ТОВ «Бізнес сервіс а-плюс» взятих на себе господарських зобов'язань, останнім, на користь позивача виписано податкові накладні, суми ПДВ по яким віднесено позивачем до податкового кредиту відповідних періодів: ПН№10416 від 01.04.2011 на суму ПДВ 5000грн., ПН№14046 від 01.04.2011 на суму ПДВ 5000грн., ПН№14064 від 14.06.2011 на суму ПДВ 15500грн.

На підтвердження використання придбаного товару у вказаних контрагентів в рамках власної господарської діяльності, позивачем до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії договорів, видаткових накладних, податкових накладних, виписок з банку, які підтверджуються реалізацію товару та третіх осіб-покупців за вищою ціною, аніж та, що була сплачена позивачем на користь контрагентів - постачальників по спірним правовідносинам.

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат та податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку таким твердження відповідача, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних, виписаних платником податку та актів здачі-приймання виконаних робіт є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

В той же час, оскільки акт перевірки не містить в собі доказів здійснення контролюючим органом аналізу первинної бухгалтерської та податкової документації по взаємовідносинам позивача з контрагентами, а висновки відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях щодо порушення податкової дисципліни іншими, аніж позивач особами, за умови, що суд не наділений повноваженнями контролюючого органу та здійснює провадження у справі в рамках ч.3 ст.2 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва приходить до переконання, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат, а зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками взаємовідносин з контрагентом, підтверджуються копіями карток-рахунків 631 по контрагенту.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на доходи фізичних осіб, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Продовольчі товари та послуги з їх перевезення, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання таких товарів, також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

При цьому, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до переконання, що податкові повідомлення - рішення від 21.02.2013 №259/17-20 та 30.04.2013 №715/70-20, прийняті відповідачем за результатами розгляду скарг позивача в порядку апеляційного оскарження, також підлягають скасуванню з підстав, викладених вище.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 30.10.2012 №1868/17-20, №1869/17-20; від 21.02.2013 №259/17-20; від 30.04.2013 №715/17-20.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: 01032, АДРЕСА_1) судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири)грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів в м. Києві (код ЄДРПОУ 38728711 адреса: 04107, м.Київ, Шевченківський район, ВУЛИЦЯ БАГГОВУТІВСЬКА, будинок 26).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.