Постанова № 33941750, 24.09.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24 вересня 2013 року (16 год. 40 хв.) Справа № 808/7244/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Столяренко О.М.,

за участю представників:

позивача - Білюшова В.М.,

відповідача - Варьонова А.О., Половкової Г.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Карлсберг Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

05.09.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Карлсберг Україна» (далі - позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000082730 від 30.04.2013.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Трой Україна» за період з 01.05.2011 по 30.09.2011 за результатами якої складено акт від 12.04.2013 №180/27-3/00377511 (далі - Акт перевірки). В обґрунтування висновків Акту перевірки відповідач посилається на відсутність реального характеру правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Трой Україна». На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 №0000082730. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставним.

Ухвалою від 06.09.2013 було відкрите провадження по справі, судове засідання призначене на 19.09.2013.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 24.09.2013.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що договір між позивачем та ТОВ «Трой Україна» у встановленому порядку не визнаний недійсним, господарські операції відбувались, товари отримані, використані позивачем та оплачені, про що свідчать надані до перевірки первинні документи. Зазначив, що відсутність ТОВ «Трой Україна» за місцем реєстрації та неможливість проведення зустрічної звірки не свідчать про відсутність господарської діяльності підприємства. Зауважив, що товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) не є необхідним документом для позивача, оскільки придбання у ТОВ «Трой Україна» товару відбувалось за умовами поставки останнім товарів на склад позивача. Крім цього, ТТН взагалі не є первинним бухгалтерським документом, на підставі якого відображаються господарські операції. У позивача були наявні ТТН, що спростовує висновки відповідача щодо не підтвердження факту поставки товарів. Крім того, зазначив, що придбаний у ТОВ «Трой Україна» був використаний позивачем на рекламні кампанії. На підставі п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 ПК України в момент списання зазначеного товару позивач нараховував собі податкові зобов'язання з податку на додану вартість за кожною одиницею списаного товару. На момент здійснення відповідачем перевірки весь товар, придбаний у ТОВ «Трой Україна» був списаний. Тобто, станом на момент здійснення перевірки сума податкового кредиту з податку на додану вартість сформована по операціях позивача із ТОВ «Трой Україна», була повністю відображена у складі податкового зобов'язання позивача з цього податку. Вважає, що наведені в Акті перевірки дані та висновки є не обґрунтованими та не можуть бути доказом порушень законодавства з боку позивача, в даному випадку наявні ознаки подвійного оподаткування, тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представники відповідача заперечили проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що висновки, яких дійшов відповідач в Акті перевірки, свідчать про нереальність угоди між позивачем та ТОВ «Трой Україна». Відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово - господарської діяльності підприємства свідчить, що діяльність ТОВ «Трой Україна» здійснюється поза межами правового поля, а фінансово - господарські відносини з контрагентами є фіктивними правочинами. Перевіркою не підтверджено здійснення поставки товарної продукції, в перевіряємий період з боку ТОВ «Трой Україна» на адресу позивача. Таким чином, податковий кредит позивача не може бути сформований за рахунок податкових накладних ТОВ «Трой Україна». Тому, вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення правомірним, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 24.09.2013 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2011 між ПАТ «ПБК «Славутич» (з 10.10.2012 назву змінено на ПАТ «Карлсберг Україна») та ТОВ «Трой Україна» був укладений договір поставки №27-2605-2011, за умовами якого ТОВ «Трой Україна» зобов'язалось виготовити та передати у власність позивачу відкривалки ТМ Славутич, відповідно до узгоджених оригінал-макетів та зразків, в кількості, асортименті та строки згідно додатків до Договору, а позивач прийняти та сплатити вартість товару. Умови поставки в Договорі визначені - DDP склад позивача.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Трой Україна» було поставлено на склад позивача товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 05.08.2011 №989, від 09.08.2011 №992.

ТОВ «Трой Україна» на суму поставки 233062,50 грн., у тому числі ПДВ 38843,75 грн. виписало податкові накладні від 05.08.2011 №4, від 09.08.2011 №5 та видаткові накладні від 05.08.2011 №РН-001038, від 09.08.2011 №РН-001038/1 на зазначену суму.

Розрахунки із ТОВ «Трой Україна» за виконання зазначеного договору здійснювались у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Трой Україна», що підтверджується платіжними дорученнями від 27.09.2011 №133783671/04546 та від 29.09.2011 №133783671/04574 на суму поставки 233062,50 грн., у тому числі ПДВ 38843,75 грн.

На підставі наказу відповідача від 14.03.2013 №141 в період з 18.03.2013 по 15.04.2013 відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Трой Україна» за період з 01.05.2011 по 30.09.2011.

За наслідками перевірки 12.04.2013 був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 44670,00 грн., в тому числі по періоду ІІ-ІІІ квартали 2011 у розмірі 44670,00 грн.; п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на додану вартість за серпень 2011 на суму 38844,00 грн.

Не погодившись із висновками, яких дійшов в Акті перевірки відповідач, позивач подав заперечення на Акт перевірки від 18.04.2013 №2207-297.

Відповіддю на заперечення від 26.04.2013 №2788/10/27-3 відповідач повідомив, що у частині встановлених порушень з податку на прибуток відповідачем прийнято рішення щодо проведення позапланової перевірки з питань обчислення та сплати податку на прибуток по взаємовідносинам ТОВ «Трой Україна» за період з 01.05.2011 по 31.03.2013, на підставі пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. Решта питань, викладених у запереченнях, відповідачем враховані не були.

У зв'язку з отриманням заперечень до Акту перевірки, на підставі направлень від 25.04.2013 №0222, від 25.04.2013 №0223 та наказу відповідача від 25.04.2013 №216, згідно з пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, у період з 26.04.2013 по 23.05.2013 відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток підприємства по взаємовідносинам з ТОВ «Трой Україна» за період з 01.05.2011 по 31.03.2013.

За результатами перевірки було складено Довідку від 23.05.2013 №245/27-0/00377511, відповідно до висновків якої, відповідачем не встановлено порушень з питань, що досліджувались під час проведення перевірки. При цьому відповідач зазначив, що вартість відкупорювачів, придбаних у ТОВ «Трой Україна» було відображено позивачем у податковому обліку за рахунок прибутку, а також те, що списання цих відкупорювачів не мало вплив на формування показників податкової звітності з податку на прибуток позивача.

На підставі Акту перевірки 30.04.2013 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000082730, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 58266,00 грн., з яких 38844,00 грн. за основним платежем, 19422,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

15.05.2013 позивачем до СДПІ з обслуговування ВП у м. Запоріжжі міжрегіонального Головного управління Міндоходів була подана первинна скарга на оскаржуване податкове повідомлення-рішення, проте рішенням про результати розгляду первинної скарги від 18.07.2013 №3124/10/10-233 податкове повідомлення - рішення було залишено без змін, а первинна скарга - без задоволення.

29.07.2013 позивачем була подана повторна скарга до Міністерства доходів і зборів України, але рішенням про результати розгляду повторної скарги від 19.08.2013 №3240/6/33-39-10-01-15, останнім податкове повідомлення - рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги було залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача та в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні посилається на недотримання, позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок здійснення господарських відносин із ТОВ «Трой Україна».

За приписами п. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Судом встановлено, що у серпні 2011 позивачем був сформований податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 38844,00 грн. по операціях з ТОВ «Трой Україна».

На виконання умов укладеного договору від 26.06.2011 №27-2605-2011 ТОВ «Трой Україна» було поставлено на склад позивача відкривали ТМ «Славутич». У зв'язку із поставкою товару було виписано податкові накладні 05.08.2011 №4, від 09.08.2011 №5 та видаткові накладні від 05.08.2011 №РН-001038, від 09.08.2011 №РН-001038/1 на загальну суму 233062,50 грн., у тому числі ПДВ 38843,75 грн.

Позивач розрахувався за поставлений товар у повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Транспортування здійснювалося автомобільним транспортом на склад позивача, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні від 05.08.2011 №989, від 09.08.2011 №992.

Посилання відповідача в Акті перевірки на неналежне заповнення ТТН спростовуються тим, що ТТН не є підставою для нарахування податків та застосування фінансових санкцій. Відповідальність за заповнення ТТН має нести перевізник товару, оскільки він її заповнює. Крім того, ТТН не є первинним документом, на підставі якого відображаються господарські операції, тому не є обов'язковим документом для підтвердження факту придбання товару, а є необхідним документом на стадії здійснення перевезення вантажу.

Судом встановлено, що позивач придбав відкривали ТМ Славутич з метою організації рекламної акції.

З метою організації безоплатної передачі рекламних матеріалів юридичним особам СПД-ФЛ позивачем приймалися Накази від 15.09.2011 №371, від 22.08.2011 №327, від 20.12.2010 №443, від 25.10.2011 №411, від 18.11.2011 №438, від 07.12.2011 №464, від 23.01.2012 №25, від 29.02.2012 №92, від 31.07.2012 №320, від 15.01.2013 №12.

До кожного Наказу позивачем приймалася механіка мотиваційної програми, яка визначала: мету проведення програми; період проведення програми; опис механіки; матеріали, що використовувались; бюджет програми та інше.

Зазначені вище Накази закріплювали право директора по маркетингу та регіональних менеджерів з продажів на списання рекламних матеріалів, що були використані в ході проведення заходів. По закінченню рекламних заходів, мало бути здійснене списання рекламних матеріалів на підставі відомостей видачі рекламних матеріалів, актів списання з посиланням на накази та механіки проведення заходу, а також з зазначенням адресної програми торгівельних точок, які підпали під дію наказів.

З метою списання використаних в ході проведення рекламних заходів рекламних матеріалів (відкривалок) комісіями складались Акти на списання товарно-матеріальних цінностей від 26.08.2011 №90835, від 20.10.2011 №10/01, від 20.10.2011 №1002, від 26.09.2011 №03/9/11, від 15.11.2011 №122594, від 21.11.2011 №3/11, від 25.11.2011 №11/03, від 19.12.2011 №1203, від 19.12.2011 №1205, від 19.12.2011 №1206, від 13.12.2011 №05/12/11, від 24.01.2012 №0109, від 24.02.2012 №12786, від 12.03.2012 №21529, від 25.08.2012 №3/08/12, від 19.02.2013 №15408.

Суд зазначає, що отримані від ТОВ «Трой Україна» товари у обліку позивача відображені за рахунок прибутку, оскільки списання цих товарів відбувалось у зв'язку з безоплатним їх розповсюдженням. У момент списання товарно-матеріальних цінностей (відкривалок), отриманих від ТОВ «Трой Україна», позивачем на підставі вимог п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 ПК України нараховувались податкові зобов'язання з ПДВ.

Зокрема з п. 189.1 ст. 189 ПК України вбачається, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Наявними в матеріалах справи довідками позивача про нарахування ПДВ на власне споживання, таблицями руху партій товару по документах «Списання матеріалів на витрати» та реєстрами виданих та отриманих податкових накладних підтверджується нарахування податкових зобов'язань при списанні товарно-матеріальних цінностей (відкривалок).

Суд зазначає, що збільшення відповідачем суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість призводить до подвійного нарахування податкового зобов'язання за однією операцією позивача, оскільки позивачем в силу приписів п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 ПК України сума податкового кредиту з ПДВ, сформованого по операції з ТОВ «Трой Україна», до початку відповідачем перевірки була відображена у податковій звітності в складі податкового зобов'язання з цього податку.

Отже висновки відповідача щодо завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість, сформованого по операціях з ТОВ «Трой Україна» є безпідставними.

В Акті перевірки відповідач посилається на акт від 31.01.2012 №411/23-9/33783631 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Трой Україна», з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01.05.2011 по 30.09.2011, який було отримано від ДПІ у Печерському районі м. Києва. За результатами звірки встановлено, що ТОВ «Трой Україна» на момент перевірки первинні та інші документи відсутні, за адресою вказаною в документах не знаходиться, місцезнаходження посадових осіб не відомо. Зазначено, що правочини укладені ТОВ «Трой Україна» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Трой Україна» правочину.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судового рішення, яке б спростовувало факт реальності виконання ТОВ «Трой Україна» договору від 26.06.2011 №27-2605-2011, укладеного із позивачем.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та ТОВ «Трой Україна» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності надання послуг, які економічно необхідні для здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Ст. 20 Податкового кодексу України встановлено, що органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Отже, висновок відповідача про нікчемність укладеного позивачем правочину зроблений з огляду на діяльність його контрагента є безпідставним та не обґрунтованим.

Відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Так, згідно викладених в Акті перевірки позивача відомостей, судом встановлено, що ТОВ «Трой Україна» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість.

Відтак, ТОВ «Трой Україна» мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім послуг, які надавались цим підприємством.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт виконання умов договорів.

Відповідно по п.п. 1.2. п. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення) господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу податкового кредиту та валових витрат відповідних сум по операціям з ТОВ «Трой Україна».

Відтак, суд доходить висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ, сплаченої в ціні товару придбаного у ТОВ «Трой Україна».

З наведених вище підстав суд доходить висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 30.04.2013 №0000082730, а відтак про необхідність його скасування, через що визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням №036600 від 30.08.2013 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 582,66 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Карлсберг Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 №0000082730, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби, яким Публічному акціонерному товариству «Карлсберг Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 58266,00 грн., з яких за основним платежем 38844,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 19422,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Карлсберг Україна» (код ЄДРПОУ 00377511, місцезнаходження: 69076, м.Запоріжжя, вул. Георгія Сапожникова, 6) судовий збір у сумі 582,66 грн. (п'ятсот вісімдесят дві гривні 66 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлене у повному обсязі 30.09.2013.