Постанова № 33941038, 30.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2013 року № 826/5144/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнестрейд» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 №№0010262207, 0010272207.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнестрейд» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 №№0010262207, 0010272207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/5144/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 15.08.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Судом протокольно замінено неналежного відповідача на Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Законів при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 6 ст. 128 КАС України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2012 відповідачем, на підставі акта перевірки №758/2207/25287190 від 26.09.2012, прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0010272207, яким позивач, за порушення пп.5.3.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 128625,00грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 102900грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 25725грн.

- 0010262207, яким позивачу, за порушення пп.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 102901грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 82321грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20580грн.

Як вбачається з акта перевірки та заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податку на прибуток по досліджуваним господарським операціям, внаслідок недійсності та нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Росукрбуд».

Нікчемність правочинів, в свою чергу, ґрунтується на обставинах, викладених у вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 03.02.2012 по справі №273/12, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205КК України.

Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до тверджень відповідача з приводу того, що вказаний вирок суду є достатнім доказом саме нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Росукрбуд», в той же час вважаючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Однак, наявності такого вироку судом, в даному випадку, не встановлено.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на укладення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Так, в період з січня 2010 по вересень 2010 між позивачем та ТОВ «Росукрбуд» укладено ряд договорів на виконання монтажних та ремонтних робіт.

Загальна сума податку на додану вартість за виписаними ТОВ «Росукрбуд» податковими накладними в розмірі 82321грн., була включена позивачем до податкового кредиту, в т.ч. за лютий 2010 - 13948,75грн., березень 2010 - 10275грн., липень 2010 - 52127,80грн., серпень 2010 -5968,67грн.

Також, за наслідками даних операцій, ТОВ «Укрбізнестрейд» до валових витрат віднесено за 2010 суму в розмірі 411600,41грн., в т.ч. за Ікв.2010 - 121118,75грн., 9міс.2010 - 290481,66грн.

Як вже зазначалось, в підтвердження відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, контролюючим органом до матеріалів справи долучено копію вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 03.02.2012 по справі №1-273/12.

Окружний адміністративний суд м. Києва не витребував у районного суду належним чином завірену копію даного вироку з відміткою про набрання ним законної сили, при цьому керуючись положеннями ч.3 ст.72 КАС України.

Згідно мотивувальної частини вироку, будучи допитаним в судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 свою вину у вчиненому злочині визнав повністю, розкаявся у вчиненому і пояснив суду, що у 2009 році ОСОБА_1 запропонував йому зареєструвати на його паспортні дані підприємство, пояснивши, що вести фінансово-господарську діяльність товариство не буде. Вони будуть готувати документи про нібито проведення цим підприємством фінансово-господарських операцій з різними суб'єктами підприємницької діяльності з метою мінімізації своїх податкових зобов'язань. За проведення безтоварних документальних операцій вони повинні були отримувати відсоток від суми таких операцій в розмірі 5-7%. У квітні 2009 року він перереєстрував на свої паспортні дані у Солом'янський райдержадміністрації ТОВ «Росукрбуд», оформив необхідні документи та відкрив рахунок товариства. Печатка цього підприємства знаходилась у ОСОБА_1, хоча документально директором був він. Протягом квітня 2009 року - жовтня 2010 року вони разом із ОСОБА_1 імітували активну фінансово-господарську діяльність, укладали договори з суб'єктами підприємницької діяльності на проведення різних господарських операцій. Ці документи готував ОСОБА_1 та передавав йому на підпис. Він, як директор ТОВ «Росукрбуд», лише підписував договори, акти виконаних робіт, податкові та видаткові накладні. Всі ці документи стосувались того, що ТОВ «Росукрбуд»надавало послуги різним підприємствам переважно в сфері будівництва. Від проведення таких безтоварних операцій вони із ОСОБА_1 отримували 5-7% від суми операції. У жовтні 2010 року з метою приховування слідів такої діяльності, вказане товариство було перереєстроване на громадянина іншої держави.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.72 КАС України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1)або вироком у кримінальній справі; 2)або постановою про адміністративний проступок.

За таких обставин, оскільки вироком Солом'янського районного суду м. Києва встановлено імітацію фінансово-господарської діяльності ТОВ «Росукрбуд» в період з квітня 2009 по жовтень 2010, суд приходить до висновку про відсутність об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток по спірним правовідносинам.

В той же час, надаючи правову оцінку посиланням представника позивача на те, що матеріали справи містять в собі повний пакет належним чином завірених копії документів, які підтверджують фактичність виконання ТОВ «Росукрбуд» взятих на себе господарських зобов'язань, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема, наявність податкових накладних, договорів, довідок про вартість виконаних підрядних робіт, актів приймання виконаних підрядних робіт, складених платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що наявність факту перерахування коштів на рахунок контрагента є належним доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого, в даному випадку, судом не встановлено, а позивачем, в порушення принципу змагальності (ст.11 КАС України), доведено не було.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції, внаслідок чого суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оспорюваних податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.