Постанова № 33940957, 07.10.2013, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

07 жовтня 2013 р. Справа № 820/8015/13-а

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (надалі за текстом - УДМСУ в Луганській області, відповідач), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (надалі за текстом - ГУДМСУ в Харківській області, відповідач), в якому просить суд: скасувати рішення (оформлене у вигляді висновку) Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 19.02.2010 року про скасування позивачу посвідки на постійне проживання в Україні; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області поновити позивачу посвідку на постійне проживання в Україні, поновити у паспортних документах (національному паспорті) відмітку (штамп) про наявність дозволу на імміграцію в Україну і поновити реєстрацію місця проживання.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 16 вересня 2013р. звернувся до відповідного підрозділу ГУ ДМСУ в Харківській області з приводу питання подовження реєстрації місця проживання та консультування щодо необхідності проставлення штампу про наявність дозволу на постійне місце проживання у разі заміни національного паспорту. Під час цього звернення він довідався, що ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області (правопопередник УДМСУ в Луганській області) прийняв рішення (висновок) від 19.02.2010р., згідно якому Позивачу було скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 11.03.2003р. Про зазначене рішення (висновок) ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області від 19 лютого 2010 року позивача не було поінформовано у передбачений законодавством спосіб. Про вказане рішення (висновок) позивач дізнався лише 16 вересня 2013 року. Позивач вважає рішення ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області таким, що підлягає до скасуванню, а також вважає, що ГУДМСУ в Харківській області зобов'язаний поновити посвідку на постійне проживання позивачу, поновити у паспортних документах (національному паспорті) відмітку (штамп) про наявність дозволу на імміграцію в Україну і поновити поновити реєстрацію місця проживання.

Представник позивача до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 07.10.2013 року подав заяву про слухання справи у його відсутність в порядку письмового провадження.

Представник відповідача, УДМСУ в Луганській області до судового засідання не з'явився з невідомих суду причин, про день, час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.

Представник відповідача, ГУДМСУ в Харківській області до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 17.09.2013 року надав заперечення, в яких зазначив, що у зв'язку із скасуванням позивачу раніше виданої посвідки на постійне проживання вважаються недійсними подальша видана посвідка на постійне проживання, реєстрація місця проживання та відповідний штамп у національному паспорті та просив відмовити у задоволенні позову.

Згідно п.10 ч.1 ст.3 КАС України розгляд і вирішення адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів.

Згідно до ч.1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вважає, що адміністративна справа повинна бути розглянута в порядку письмового провадження, на основі наявних доказів.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач прибув в Україну в 1989 році відповідно до Міжурядової Угоди "Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР" від 02.04.1981 року та залишилася проживати в Україні.

У встановленому законодавством порядку ВГІРФО УМВС України в Луганській області було прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 11.03.2003 року, згідно з якою визнано факт прибуття в Україну з В'єтнаму в 1989 році, що протягом більше 20 років забезпечувало позивачу законне залишення в Україні на постійне проживання. В подальшому Позивач змінив місце проживання та переїхав мешкати у м. Харків, в зв'язку з чим посвідку було замінено та Відповідачем 2 (точніше його правопопередником УГІРФО ГУМВС України в Харківській області) і було видано нову посвідку серії НОМЕР_2 від 23.10.2008р.

Суду надано копію посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 23.10.2008р. року, де зазначено, що позивач прибув в Україну в 1989 році, підстава видачі посвідки - висновок від 11.03.2003р., дата видачі -23.10.2003 р., строк дії -безстроково, посвідку видано УГІРФО ГУМВС України в Харківській області. В зазначеній посвідці вказано про реєстрацію місця проживання Позивача з 16.09.2008р. за адресою: АДРЕСА_1.

Суду надано копію висновку ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області від 19 лютого 2010 року ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області про скасування позивачу посвідки на постійне проживання в Україні без позначення, що позивача ознайомлювали з цим рішенням. В зазначеному рішенні вказано, що позивач прибув в Україну в 1989 році з метою працевлаштування, цей факт підтверджується довідкою №288 виданою 19.02.2003р. ВАТ «Завод «Ленінська кузня», про те що зазначений іноземний громадянин працював на цьому підприємстві з 26.10.1989 р. до 26.10.1993 р. В оскаржуваному рішенні зазначено Позивач вважається таким, що перебуває на території України на іншій законній підставі, в зв'язку з чим оформлення посвідки на постійне проживання здійснено безпідставно та підлягає скасуванню. Для виконання зазначене рішення було направлено до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області.

Видача посвідки на постійне проживання Позивачу здійснювалась відповідно до п.4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ВГІРФО УМВС України в Луганській області та зазначені в оскаржуваному рішенні. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО УМВС України в Луганській області керувався зазначеними положеннями Закону України «Про імміграцію», будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав Позивача такою, що має дозвіл на імміграцію.

У позивача в національному паспорті громадянина В'єтнаму проставлений штамп, підпис і печатка уповноваженого органу МВС України «Дозволено постійне проживання в Україні, дата документування 11 березня 2003 р.».

В листопаді 2005 р. позивач змінив місце проживання та переїхав проживати в місто Харків, а з 16.09.2008р. місце проживання Позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, де у даний час мешкає постійно. Під час зняття з реєстраційного обліку в Луганській області та реєстрації нового місця проживання в Харківській області будь-яких претензій, додаткових вимог або заперечень з боку обох Відповідачів до позивача не висувалось.

19 лютого 2010 року ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області розглянувши матеріали відносно позивача виніс оскаржуване рішення (у формі висновку) про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, згідно з яким вирішив, що позивач вважається таким, що перебуває на території України на іншій законній підставі, в зв'язку з чим оформлення посвідки на постійне проживання здійснено безпідставно та підлягає скасуванню. Для виконання зазначене рішення було направлено до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області.

Про зазначене рішення (висновок) позивача не було проінформовано у передбачений законодавством спосіб. Про вказане рішення (висновок) позивач дізнався 16 вересня 2013 року, коли звернувся до ГУДМСУ в Харківській області з приводу подовження реєстрації місця проживання. Під час цього звернення до ГУДМСУ в Харківській області представник останнього повідомив Позивача, що у зв'язку з наявністю рішення (висновку) ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області вважається недійсним замінена нова посвідка Позивача серії НОМЕР_2 від 23.10.2008р., також є недійсними штамп у національному паспорті про наявність дозволу на постійне проживання та реєстрація місця проживання.

ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області при винесенні висновку від 23.02.2010 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні позивачці керувався ст.12 та ст.13 Закону України "Про імміграцію". Як підставу для скасування посвідки позивач зазначає п.4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Вищевказані норми регулюють відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не передбачають випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.

При наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачці Відповідач 1 керувався абз. 4. п.4 розділу 5 Закону України "Про імміграцію", тобто проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України Позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цими же положеннями Закону ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку про скасування посвідки на постійне проживання від 19.02.2010 року.

За цей період не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002р. (який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до вимог ст.12 Закону України "Про імміграцію" підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, ст.13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області застосував норму закону ст.12 Закону України "Про імміграцію" як підставу для скасування посвідки на постійне проживання в Україні, тоді як вказана норма передбачає скасування тільки дозволу на імміграцію.

Позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1989 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Таким чином, посвідка позивачу скасована без скасування дозволу на імміграцію, оскільки дозвіл на імміграцію Позивачу не надавався - відсутній об'єкт скасування, як то передбачає ст. 12 Закону України "Про імміграцію". А тому висновок Відповідача про перебування Позивача «на іншій законній підставі» як на підставу для скасування посвідки на постійне проживання в Україні не відповідає вимогам ст. 12 та 13 Закону України "Про імміграцію".

Не може бути прийняте до уваги також посилання ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області в якості обґрунтування прийнятого рішення на роз'яснення Міністерства юстиції України від червня 2009 року в зв'язку з наступним. В тексті оскаржуваного рішення не зазначено будь конкретних ідентифікаційних ознак зазначеного листа, зокрема чітка дата його видачі та номер, найменування цього листа, також відсутнє посилання на реєстрацію цього листа в Міністерстві юстиції України відповідно до вимог Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади №493/92 від 03.10.1992 та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731.

Висновок ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області про скасування посвідки на постійне проживання Позивачу від 23.02.2010 року, прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме: на підставі та у спосіб, що не передбачений законом, оскільки застосована норма закону, що передбачає скасування дозволу на імміграцію, а означеним Відповідачем скасована посвідка на постійне проживання в Україні, тоді як дозвіл не скасовувався та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення позивач проживає на території України з 1989 року і близько 20 років, наданням дозволу на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача - при видачі посвідки на постійне проживання в Україні ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів, доказів порушення закону позивачем до видачі йому посвідки в ході ревізії виданих документів ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області не добуто і в оскаржуваному рішенні не зазначено; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення та порушено положення "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002р..

Відповідно до положень ст. ст. 8, 9 КАС України звернення до суду на підставі норм Конституції України гарантується. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує аналогію закону або аналогію права.

Суд враховує, що Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, затверджений Постановою КМУ №251 від 28.03.2012р. не містить безпосередньої норми, яка б визначала порядок поновлення посвідки на постійне проживання у разі її скасування та вилучення. У той же час п.22 цього Порядку передбачено, що у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання. В зв'язку з цим використовуючи аналогію права, суд вважає, що посвідку на постійне проживання зобов'язаний поновити ГУДМСУ в Харківській області, за місцем проживання Позивача. Таким чином, позовні вимоги до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання поновити посвідку позивачу та поновити у паспортних документах (національному паспорті) громадянина В'єтнаму ОСОБА_1ІНФОРМАЦІЯ_1р.н., ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1, відмітку (штамп) про наявність дозволу на імміграцію в Україну та поновити реєстрацію місця проживання, підлягають задоволенню.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Луганській області, Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні - задовольнити повністю.

Скасувати рішення (оформлене у вигляді висновку) Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 19.02.2010 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н., ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити у паспортних документах (національному паспорті) громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н., ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 відмітку (штамп) про наявність дозволу на імміграцію в Україну.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити реєстрацію місця проживання громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н., ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 із внесенням відповідних змін в облікові документи.

Стягнути з Державного бюджету України в особі УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова (код 37999628, юридична адреса: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 29) на користь громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н., ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 34,41 грн. (тридцять чотири гривні сорок одна копійка).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Супрун Ю.О.