Рішення № 33937012, 04.10.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-8345/2011

Провадження № 2/344/792/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Шамотайло О.В.

секретаря Устинської Н.С.,

з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача шкоди.

В судовому засіданні позовні вимоги сторона позивача підтримала в повному об'ємі та просила їх задовольнити.

Сторона відповідача заперечувала щодо задоволення позову та просила відмовити в задоволенні позовних вимог та усно клопотала про застосування строків позовної давності.

Стосовно застосування строків позовної давності слід зауважити наступне, питання про те, чи є поважними обставини, які спричинили пропуск позивачем позовної давності віднесено на розсуд суду, при цьому суд вважає за можливе надати захист порушеному праву позивача, вважаючи, що заява відповідача про застосування строків позовної давності не може становити перепону для реалізації можливості захисту порушеного права позивача.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В силу ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так вироком Івано-Франківського міського суду від 25.10.2010р. в справі про обвинувачення ОСОБА_4 було за ст.ст.190 ч.2,190 ч.4 КК України було встановлено, що підсудна заволоділа чужим майном шляхом обману та зловживанням довірою, повторно, що завдало значної шкоди потерпілим, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 заволоділа чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, повтроно, в особливо великих розмірах, стосовно потерпілої ОСОБА_10, а ОСОБА_4 визнано винною за ст.190 ч.2, 190 ч.4 КК України (а.с. 22-30).

Зазначений вирок залишено ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.01.2011р. без змін (а.с. 31-33).

При цьому в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в справі №5-3192км11 вказано, що «Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 та ч. 4 ст. 190 КК України, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені сукупністю перевірених у судовому засіданні доказів, зокрема показаннями самої засудженої ОСОБА_4, яка частково визнавала себе винною, показаннями потерпілих ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_9, даними під час судового засідання, показаннями потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_5, даними під час досудового слідства, показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, а також іншими матеріалами справи, достовірність яких не викликала сумніву, як при апеляційному розгляді справи, так і при її перегляді судом касаційної інстанції.

Сукупність зібраних у справі доказів була належним чином проаналізована судами, підстав для сумнівів в об'єктивності доказів, на які вони послалися на підтвердження вини ОСОБА_4, з матеріалів справи не вбачається.

За таких обставин, твердження засудженої про те, що її вина у вчиненні злочину не доведена, а досудове і судове слідство проведено неповно та однобічно, є необґрунтованими.»

В резолютивній частині вказаної ухвали зазначено, що «Вирок Івано-Франківського міського суду від 25 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2011 року щодо ОСОБА_4 в частині вирішення цивільного позову скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 395 КПК України зазначені судові рішення щодо ОСОБА_4 змінити та виключити з їх мотивувальних частин посилання на кваліфікуючу ознаку ст. 190 КК України «зловживання довірою».

В решті судові рішення залишити без зміни.»

Таким чином відповідача визнано винним у скоєнні злочину, відповідальність за який передбачено ч.2 ст. 190, ч.4 ст. 190 КК України та наведена обставина доказуванню в даній справі не підлягає.

У відповідності до статті 1177 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин або якщо вона є неплатоспроможною.

Доказів про неплатоспроможність ОСОБА_4 суду не представлено, а тому завдана майнова шкода від злочину повинна бути нею відшкодована з огляду на положення ст. 1166 ЦК України.

Ч.1 ст. 1166 ЦК України зазначає, що Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Так абз.1 п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стягнення безпідставно нажитого майна» (з наступними змінами) та абз.1 п.2 постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вбачається, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, в повному обсязі.

Пленум роз'яснив судам, що «розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.440, 450 ЦК (ст.ст.1166, 1187 ЦК України) шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Враховуючи вище наведене, зокрема те, що вина ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.190, ч.4 ст. 190 КК України доведена, відомостей про неплатоспроможність вказаного відповідача суду не представлено, а тому суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути в користь позивача 48000,00 гривень заподіяної злочином матеріальної шкоди.

Разом із тим, згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України - розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.9 постанови від 31.03.95р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч.5. ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач у позовній заяві обґрунтовано зазначив, що моральна шкода йому була завдана з вини відповідача, який вчинив у відношенні нього злочин. Внаслідок цього злочину позивач зазнала душевних страждань у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї; був порушений звичний порядок її життя.

Виходячи із наведеного, зважаючи на відсутність будь-яких обґрунтованих заперечень з боку відповідача, вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню на суму 5000,0 грн., що відповідає вимогам розумності і справедливості.

Відповідачем та його представником, не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували розмір завданої внаслідок його протиправних дій матеріальної та моральної шкоди, або спростовували його обов'язок щодо відшкодування завданої шкоди у повному обсязі.

Документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України.

На підставі наведеного, відповідно до ст.124 Конституції України, ст. 1166, 1167, 1177, 1192 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стягнення безпідставно нажитого майна», постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 81, 88, 209, 212-215,218 ЦПК суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_1), місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, і.п.н. -немає) 40800,00 (сорок тисяч вісімдесят) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_1), місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, і.п.н. -немає) 5000,00 (п'ять тисяч) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_1), місце проживання: АДРЕСА_1 на користь державного бюджету судові збір в розмірі 408,00 грн. та в розмірі 114,70 грн. із зарахуванням в спеціальний фонд Державного бюджету України на рахунок :

Отримувач коштів - УДКСУ у м.Івано-Франківську

Код отримувача - 37952250

(код за ЄДРПОУ)

Банк отримувача - ГУДК України в Івано-Франківській області

Код банку отримувача (МФО) - 836014

Рахунок отримувача - 31214206700002

Код класифікації доходів бюджету - 22030001

Код ЄДРПОУ суду - 02891693

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

( Повний текст рішення виготовлений 04.10.2013р.)

Суддя О.В.Шамотайло