Постанова № 33929158, 16.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2013 року 810/3097/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області (далі-відповідач) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновками перевірки інспекції, оскільки позивач має в «куточку споживача» всі необхідні дані, про відсутність яких стверджував відповідач: роздруківку з її прізвищем, ім'ям та по батькові, адресою і телефоном, є наявною нормативно-технічна документація, а прізвище, ім'я та по батькові виконавців послуг із зазначенням їх категорій та номерів телефону і адрес вказано на візитках, які знаходиться у приміщенні, що також є видним і доступним місцем. Позивач зазначає, що відповідач на його звернення не зміг роз'яснити, які саме з необхідних документів були відсутні. Вказує, що зазначену відповідачем інформацію може бути розміщено не лише у «куточку споживача», а також не погоджується з механізмом визначення розміру застосованої щодо нього санкції. Позивач вважає, що з наведених підстав постанову винесено незаконно та просить її скасувати.

16 вересня 2013 року позивач подав до суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 16 вересня 2013 року до суду подав письмове клопотання про розгляд справи без його участі, позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець зареєстрована 01.11.2006 виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області.

22 березня 2013 року згідно з планом роботи на І квартал 2013 року, повідомленням №000494 про проведення перевірки від 04.03.2013, направленням №620 на проведення перевірки від 18.03.2013 інспекцією здійснено планову перевірку ФОП-ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів за №000365. Перевірка проводилась у присутності ФОП-ОСОБА_1

У ході перевірки встановлено порушення вимог ст. 15 Закону України №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» та вимог п.7 «Правил побутового обслуговування населення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 №313, а саме: у приміщенні, де проводиться приймання та видача замовлень, на видному і доступному для замовників місці не розміщено інформацію про повне найменування виконавця, його адресу, номери телефонів, прізвище, ім'я та по батькові керівника (власника); перелік нормативно-технічних документів, вимогам яких повинні відповідати послуги; гарантійні зобов'язання виконавця послуг. В акті перевірки ОСОБА_1 зазначила, що ознайомлена з актом перевірки, питань та зауважень до перевірки не має. Суд бере до уваги, що в акті перевірки перелік цих нормативно-правових документів відсутній.

За результатами перевірки суб'єкту господарювання надано припис до акта від 22.03.2013 №000365, яким зобов'язано усунути недоліки, вказані в акті перевірки, та надати письмовий звіт про їх усунення. ОСОБА_1 ознайомлена з приписом 22.03.2013. Також в приписі міститься відмітка про виконання припису листом від 12.04.2013 вх.№1079.

Згідно зі звітом про усунення недоліків від 12.04.2013 ОСОБА_1 повідомляє інспекцію що зобов'язання про усунення недоліків, вказаних в акті перевірки, усунуто в повному обсязі.

На підставі Акта № 000365 від 22.03.2013 відповідачем винесено постанову № 397 від 15.05.2013 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», на підставі якої за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію на позивача накладено штраф у розмірі 3380,70 грн.

20 травня 2013 року позивач подав до відповідача заяву з вимогою роз'яснити, що саме з переліченого в акті було відсутнє «на видному та доступному для замовників місці». 21 травня 2013 року відповідачем надано відповідь, в якій зазначено, що в приміщенні, де проводиться приймання та видача замовлень на видному і доступному для замовників місці не розміщено інформацію про повне найменування виконавця, його адресу, номери телефонів, прізвище, ім'я та по батькові керівника (власника); перелік нормативно-технічних документів, вимогам яких повинні відповідати послуги; гарантійні зобов'язання виконавця послуг.

На підтвердження наявності інформації на видному та доступному для замовників місці позивачем надано до матеріалів справи фотокопії роздруківок нормативних документів про надання послуг (манікюрні та педикюрні), свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, журнал реєстрації перевірок, правила побутового обслуговування населення, книгу відгуків і пропозицій, дипломи, а також візитки косметолога, адміністратора, перукаря-модельєра та експерта з краси із наведеними в них відомостями щодо прізвищ та імен виконавців цих послуг, їх телефонів та адреси надання послуг. За твердженнями позивача, усі ці документи на час перевірки знаходилися в приміщенні, де проводиться приймання та видача замовлень, на видному і доступному для замовників місці, але не всі з них було розміщено в куточку споживача.

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні відносини регулюються такими законодавчими актами: Конституцією України, Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ, «Правилами побутового обслуговування населення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 №313, Положенням про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1177.

Згідно з статтею 5 Закону України від 12.05.1991 № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Відповідно до пункту 2 статті 26 Закону України від 12.05.1991 № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів.

Повноваження Управління у справах захисту споживачів у Київській області визначено ст. 28 Закону України від 12.05.1991р. № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" та Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, яке затверджено наказом Держспоживстандарту України від 23.06.2009 №229, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.07.2009 за № 636/16652 (далі - Положення).

Механізм здійснення державного контролю посадовими особами Держспоживстандарту України та його територіальних органів у сфері захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за додержанням законодавства про захист прав споживачів суб`єктами господарювання сфери торгівлі і послуг визначено Порядком проведення перевірок у суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов`язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 25.10.2006 №311, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.11.2006 за №1219/13093 (далі - Порядок). Цей Порядок розроблено на виконання вимог Законів України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 №1023-ХІІ, "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V та інших нормативно-правових актів, нормативних документів, які регулюють відносини у сфері захисту прав споживачів.

Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що перевірки діяльності суб`єктів господарювання проводяться з метою контролю за станом дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, правил торгівлі та послуг, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.

Органи у справах захисту прав споживачів здійснюють державний контроль стану дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII (далі-Закон № 1023-XII) визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до п. 19 ст. 1 Закону № 1023-ХІІ продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Відповідно до ч.1,2 ст. 15 Закону № 1023-ХІІ споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Правилами побутового обслуговування населення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 №313, зокрема пунктом 7 визначено, що у приміщенні, де проводиться приймання та видача замовлень, на видному і доступному для замовників місці повинні розміщуватися: ці Правила; витяг із Закону України "Про захист прав споживачів" в частині надання послуг; перелік побутових послуг, що надаються; інформація про повне найменування виконавця, його адреса, номери телефонів, прізвище, ім'я та по батькові керівника (власника); копії свідоцтв про державну реєстрацію, сертифікатів відповідності на послуги, які підлягають обов'язковій сертифікації, а також копії торгових (спеціальних торгових) патентів, спеціальних дозволів (ліцензій) за видами послуг, які підлягають патентуванню, ліцензуванню; зразки матеріалів та затверджених в установленому порядку виробів; ціни і тарифи на послуги, матеріали та вироби; перелік нормативно-технічних документів, вимогам яких повинні відповідати послуги; гарантійні зобов'язання виконавця послуг; інформація про працівників, які обслуговують замовників, номери телефонів місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів Держспоживінспекції, перелік категорій громадян, які користуються пільгами в отриманні побутових послуг; книга заяв і пропозицій. У разі надання послуг поза межами приміщення виконавець повинен забезпечити умови для ознайомлення замовника з цими Правилами, надання замовнику на робочому місці виконавця інформації про найменування, розташування, номер телефону виконавця, що організував надання послуг, номер свідоцтва про державну реєстрацію та назву органу, що провів державну реєстрацію.

Судом встановлено, що актом перевірки виявлено єдине порушення прав споживачів - відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію та послуги, а саме: у приміщенні, де проводиться приймання та видача замовлень, на видному і доступному для замовників місці не розміщено інформацію про повне найменування виконавця, його адресу, номери телефонів, прізвище, ім'я та по батькові керівника (власника), перелік нормативно-технічних документів, вимогам яких повинні відповідати послуги, гарантійні зобов'язання послуг.

Суд бере до уваги, що позивачем на вимогу суду надано фотокопії роздруківок наявних у нього нормативних документів про послуги (манікюрні та педикюрні), які ним надаються, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, журнал реєстрації перевірок, правила побутового обслуговування населення, книгу відгуків і пропозицій, дипломи працівників, а також візитки косметолога, адміністратора, перукаря-модельєра та експерта з краси, які підтверджують наявність інформації щодо цих осіб в робочому приміщенні позивача на видному та доступному для замовників місці. Фотографій приміщення, де проводиться приймання та видача замовлень, під час перевірки не виготовлялося, до акту не долучалося і до суду не надано.

Отже, з урахуванням наявності наданих позивачем фотографій та матеріалів, твердження відповідача про відсутність вказаних документів, яке ґрунтується тільки на вказаному акті перевірки, не підтверджено належними і достатніми доказами та спростовуються доказами, наданими позивачем.

Суд не погоджується також з наведеними в запереченнях проти позову твердженнями відповідача про те, що підпис в акті перевірки та надання звіту позивачем слід вважати визнанням наявності вказаних в цьому акті порушень. Суд вважає, що підпис про ознайомлення позивача з актом та запис про відсутність питань та зауважень до перевіряючи свідчить лише про факт ознайомлення і не є підтвердженням згоди позивача з вказаними в акті порушеннями, оскільки право позивача подати заперечення на акт перевірки не обмежено підписанням цього акту. Про відсутність такої згоди свідчить як подальший лист позивача до відповідача, так і звернення позивача з цим позовом до суду.

Крім того, суд бере до уваги, що в акті перевірки перелік необхідних нормативно-правових документів відсутній, його було надано лише у письмовій відповіді відповідача на звернення позивача. При цьому акт перевірки не містить зазначення про наявні у позивача документи з цього приводу чи про розміщення таких документів в інших доступних для замовників місцях, окрім куточка споживача. Це означає, що акт є неконкретним, не містить визначення відсутніх необхідних документів, відтак в силу приписів ст.70 КАС України не є належним доказом наявності зафіксованого у ньому правопорушення.

Отже, позивачем доведено, що він має належним чином оформлені документи у приміщенні, де проводиться приймання та видача замовлень, які розміщено на видному і доступному для замовників місці, відтак накладення на нього штрафу за нібито виявлену відсутність цих документів є протиправним, а прийнята спірна постанова з цих підстав підлягає скасуванню.

Суд також погоджується з твердженнями позивача про неправильне визначення розміру накладених штрафних санкцій.

Так, відповідно до п. 7 ст. 23 Закону №1024-ХІІ у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, відповідно до приписів цієї статті для визначення розміру санкції необхідно визначити вартість наданої послуги.

Як встановлено судом, розмір штрафу визначався лише на підставі наданої позивачем довідки про отримані доходи за лютий 2013 року в розмірі 11269 грн.

Суд зазначає, що відповідно до приписів підпунктів 14.1.55, 14.1.56, 14.1.151 п.14.1 ст.14 ПК України терміни «платні послуги» та «доходи» не є тотожними. Згідно з цими нормами вартість наданих послуг є складовою частиною розміру отриманого доходу, проте до обсягу отриманого доходу можуть входити й інші складові (вартість реалізованих товарів, доходи він інших видів діяльності, тощо). Суд бере до уваги, що відповідачем не з'ясовувалося чи є у складі зазначеного в довідці доходу позивача інші складові, окрім вартості наданих послуг. Відтак, відповідачем не доведено правильність визначення розміру штрафу, тому і з цих підстав спірна постанова підлягає скасуванню.

За таких обставин позов в частині визнання протиправною та скасування постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів в Київській області №397 від 15.05.2013 про накладення стягнення за порушення законодавства про захист прав споживачів є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій головного спеціаліста Інспекції з питань захисту прав споживачів в Київській області Швецова Андрія Олександровича відносно винесення акту №000365 від 22.03.2013, то суд зазначає наступне.

Текстуальне викладення такого акту та наведення у ньому тих чи інших слів, речень, тверджень, мотивів, дії щодо відображення в акті висновків інспектора є позицією працівника інспекції, яку він висловлює та відображає на виконання функціональних обов'язків під час перевірки. Проте, ці твердження працівника інспекції самі по собі не створюють для позивача будь-яких правових наслідків, не порушують прав позивача, оскільки сам акт перевірки, не є підставою для виникнення грошового зобов'язання. Підставою для визначення грошового зобов'язання є постанова про накладення стягнень.

Суд вважає, що відповідно до чинного законодавства працівник державної інспекції України з питань захисту прав споживачів не тільки має право на викладення в акті перевірки власних висновків за наслідками проведених ним дій, але й зобов'язаний скласти такий акт після завершення перевірки.

Обґрунтованість викладеного в акті висновку, належність і допустимість його як доказу, оцінка цього доказу на предмет відповідності вимогам законодавства здійснюється адміністративним судом відповідно до вимог ст.ст.69, 70, 79, 86 КАС України під час розгляду відповідних адміністративних справ, якщо в основу спору покладено такий висновок.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із наведених правових норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Таким чином, предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Закріплення частиною другою ст.2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Суд зазначає також, що принцип верховенства права, встановлений у ч.1 ст. 8 Конституції України, слід розуміти у взаємозв'язку з положеннями ст. 3 Конституції України. Саме так цей принцип викладено у ч.1 ст. 8 КАС України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Отже, оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про визнання протиправними дій відповідача, в тому числі і по проведенню перевірки та по складанню акта перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів, відображенню в ньому певних висновків, не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму податкових зобов'язань чи штрафних (фінансових) санкцій.

Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права шляхом визнання протиправним дій по винесенню акту перевірки не відповідає його змісту.

Суд бере до уваги, що дії по складанню акту перевірки на час судового розгляду справи вже виконано інспекцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що оскаржені дії відповідача щодо складання акта перевірки не мають для позивача юридичного значення та не призвели до фактичного порушення прав та інтересів позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що адміністративний позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Відповідно до ч.3 цієї ж статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню з державного бюджету судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про накладення стягнення за порушення законодавства про захист прав споживачів від 15.05.2013 №397.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 вересня 2013 р.