Рішення № 33927169, 03.10.2013, Березанський міський суд Київської області

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

07540, вул. Леніна, 32, м. Березань, Київська обл.

№ провадження 2/356/327/13 Справа № 356/1053/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.10.2013 року Березанський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Дудар Т. В.,

при секретарі Настич Н.А.,

за участю позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору дарування жилого будинку, визнання права власності на 70/100 частин домоволодіння, виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що її батьки, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, проживали разом без реєстрації шлюбу з 1963 року однією сім'єю в будинку бабусі позивача по АДРЕСА_1. Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1. З кінця 1960-х років батьки почалии будувати будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_2. 31 липня 1971 року батьки зареєстрували шлюб у Березанській селищній раді. Перебуваючи у щлюбі, батько позивача, ОСОБА_3, на підставі рішення виконкому Березанської селищної ради № 6 від 30 березня 1972 року отримав 31 березня 1972 року у комбінаті комунальних підприємств свідоцтво на право особистої власносності на жилий будинок № 2282 та зареєстрував право власності в Переяслав-Хмельницькому БТІ 31 березня 1972 року за № 2337, в реєстрову книгу 9, реєстраційний номер в електронному реєстрі 23830083. 24 листопада 2004 року мама позивача, ОСОБА_4, склала заповіт, яким все своє майно заповіла позивачу. В 2007 році мама позивача тяжко захворіла, тому ОСОБА_1 змушена була разом із дружиною брата, ОСОБА_5, доглядати за мамою, для чого переїхала проживати до будинку АДРЕСА_2, де у позивача була окрема веранда із входом та одна кімната поруч із кімнатою, де лежала мама. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. На цей час батько, ОСОБА_3, захворів на невиліковну хворобу, тому позивач змушена була доглядати й за батьком, проживаючи у цьому ж будинку. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача, ОСОБА_3 Сторони є рідними братом і сестрою. Їхній батько за життя подарував належний йому будинок наступним чином: 45/100 частин будинку позивачу, 55/100 частин - відповідачу, оформивши 19 липня 2008 року договори дарування. Після смерті батька відносини позивача та відповідача різко погіршилися, сторони не можуть дійти згоди щодо порядку користування спільною частковою власністю. Позивач вказувала, що за життя її мама, ОСОБА_4, була співвласником ? частини будинку і виразила свою волю по розпорядженню її майном на випадок смерті у заповіті від 24 листопада 2004 року. Тому позивач вважала, що її батько, укладаючи договір дарування, мав право розпоряджатися лише ? частиною спірного будинку. З урахуванням наведеного, позивач вважає, що мала стати співвласником 70/100 частин будинку. Тому просила суд поновити строк звернення до суду, визнати будинок АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя, визнати недійсним договір дарування жилого будинку від 19 липня 2008 року в частині визначення часток дарування, визнати за позивачем право власності на 70/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 і поділити будинок в натурі, припинити право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_2.

У судовому засіданні позивач позов підтримала у повному обсязі з підстав, зазначених у позові, просила його задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пояснивши, що з народження проживає у цьому будинку. Поділити будинок між ним та позивачем у таких частках це була воля батька. Тому просив суд позовні вимоги залишити без задоволення, залишивши за ним право власності на його частину будинку.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

У силу ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть учать у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 21). Її батьками були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 8). Шлюб між батьками позивача було укладено 31 липня 1971 року (а.с. 7). Відповідно до характеристики будинку АДРЕСА_2, яка міститься у технічному паспорті на будинок, власне житловий будинок був збудований у 1970 році (а.с. 9-10).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 13, ч. 2 ст. 6, ч. ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю (в редакції 1969 року) права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах запису актів громадянського стану. Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану. Релігійний обряд шлюбу, так само, як і інші релігійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Таким чином, судом встановлено, що спірний будинок був побудований ОСОБА_3 у 1970 році до укладення шлюбу, позивач не надала суду доказів на підтвердження того, що між її батьками була домовленість на створення спільної власності на спірний житловий будинок у рівних частках і для реалізації цієї домовленості її мати вклала свої кошти і особисту працю в створення своєї частки, тому суд приходить до висновку, що спірний будинок був особистою власністю ОСОБА_3, що також підтверджується свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок (а.с. 38).

Судом також встановлено, що мати сторін, ОСОБА_4, за життя не ставила питання про набуття нею права власності на спірний будинок. Оскільки за життя спадкодавець не набула права власності на спірний житловий будинок, то і її спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 також не набуває права власності на спірний будинок у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Разом з тим судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 жодна особа не зверталася у встановленому законом порядку для прийняття спадщини (а.с. 31).

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_1, звертаючись до суду, надала акт комісії у складі депутата Березанської міської ради Нипорки Б.О. та членів комісії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що зі слів сусідів ОСОБА_1 з 2007 року тимчасово проживає за адресою спірного будинку (а.с. 20).

Відповідно до п. 8 Глави 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України відомості про заповіти підлягають обов'язковій державній реєсрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за № 831/19569.

Таким чином суд приходить до висновку, що відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач могла дізнатись про наявність заповіту, звернувшись у шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Твердження позивача про те, що вона не знала про заповіт, складений матір'ю на її користь 24 листопада 2004 року, і у зв'язку з цим пропустила строк звернення до суду за захистом свого права, є безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Зі змісту ч. 1 ст. 722 ЦК України випливає, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Судом встановлено, що будучи власником будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_3 розпорядився своїм майном, уклавши договори дарування 45/100 з ОСОБА_1 та 55/100 з ОСОБА_2 та завіривши їх нотаріально 19 липня 2008 року (а.с. 34, 36). Нотаріус, який посвідчував вказані договори, встановив належність вказаного майна ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок (а.с. 38). Разом з тим, указані договори дарування укладались в присутності обдаровуваних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і заперечень у них не викликали.

Також судом було встановлено, що сторони прийняли в дарунок частини будинку, визначені у договорах дарування і розпорядилися ними на свій розсуд. Так, позивач зазначала у позовній заяві, що відповідачем була здійснена добудова до його частини будинку веранди (а.с. 3). Вказане підтверджується й характеристикою будинку у технічному паспорті на житловий будинок, де зазначено що у 2009 році був побудований ганок (а.с. 10). Також позивач вказувала, що відповідач відкрив особовий рахунок на постачання електроенергії, а опалення та газопостачання вона переробила для своїх потреб.

Таким чином суд приходить до висновку, що після укладення договорів дарування 19 липня 2008 року і до смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 сторони прийняли у дар частини спірного будинку, користувалися ним і розпоряджалися на власний розсуд, здійснюючи добудови та переобладнання (а.с. 3). При цьому у сторін у вказаний період не виникало сумнівів щодо правомірності такого розподілу будинку. Разом з тим навіть у позовній заяві, яка датована 27 серпня 2013 року позивач зазначала, що воля покійного батька в частині дарування їй 45/100 частин належної йому частини житлового будинку у неї сумнівів не викликає (а.с. 3).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

На підставі ст. ст. 6, 13, 24 КпШС України (в редакції 1969 року), ст. ст. 717, 719, 722, 1269 ЦК України, п. 8 Глави 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, керуючись ст. ст. 3, 8, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 79, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору дарування жилого будинку, визнання права власності на 70/100 частин домоволодіння, виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Березанський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Т. В. Дудар