Ухвала суду № 33921224, 30.09.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/724/11 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М.

Провадження № 22-ц/783/4256/13 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Служалі А.Ю.

з участю: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2012 року задоволено позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», в особі Львівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (79000, м. Львів, вул. Матейка, 8 субкоррахунок N 3901551 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ, МФО 325570, код ЄДРПОУ 20846070) борг в сумі 214 381,10 доларів США та 321 232,95 грн.

Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними генерального кредитного договору та кредитних договорів.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального або процесуального права. Вважає, що між сторонами спору був укладений договір про надання споживчого кредиту, під час укладення якого відповідач приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту для здійснення позивальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману позивача щодо реальної відсоткової ставки, що є порушенням вимог ч.1 ст. 230 ЦК України.

Звертає увагу суду, що відповідно до п.2 ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" Банк перед укладенням кредитного договору повинен повідомити позичальника як споживача про умови кредитування, сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту. Вказує, що в кредитних договорах та додатках до них не визначені реальна відсоткова ставка та абсолютне значення здорожчання кредиту, тому позивач виходив з того, що він буде сплачувати 12% річних за користування кредитом та одноразово повинен сплатити комісію у розмірі 0,99% від суми кредиту. Покликається на те, що лише під час внесення змін до вказаних кредитних договорів 22.04.2010 року ОСОБА_2 були надані таблиці визначення сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки за кредитними договорами, 13,51% та 14,97%, що згідно вимог ч.3 ст.203 ЦК України є порушенням волевиявлення позичальника.

Крім цього зазначає, що районним судом порушено норми матеріального права, а саме не застосовано Закон України "Про захист прав споживачів", Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" та рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22,23 ст.ст. 1,11, ч. 8 ст. 18 , ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями ч.4 ст. 42 Конституції України. Зазначає, що районним судом не залучено до участі у справі третьої особи - приватного нотаріуса ОСОБА_6, не дотримано вимог ст.ст.224, 225, 74 ЦПК України. Звертає увагу, що районним судом винесено рішення про стягнення заборгованості за кредитними договорами на підставі розрахунків Банку, в яких незалежний аудитор виявив фінансові розбіжності, які безпосередньо впливають на суму позовних вимог позивача, що підлягали стягненню.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволити зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними генерального кредитного договору та кредитних договорів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, районний суд виходив з того, що ОСОБА_2 зобов'язання по сплаті кредитних коштів та відсотків за користування кредитами належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої підтверджений розрахунками заборгованості, які надані позивачем, а спірні кредитні договори укладені з дотриманням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ч.3 ЦК України).

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Районним судом встановлено, що 27.02.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2 було укладено Генеральний кредитний договір №80.

28.02.2007 року в рамках Генерального кредитного договору №80 від 27.02.2007 року укладено Кредитний договір №010/08-3/2652/в, згідно з умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у сумі 200000 доларів США строком до 27.02.2017 року.

28.02.2007 року між цими ж сторонами укладено Кредитний договір №010/08-3/2653/в, згідно умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у сумі 100000 доларів США строком до 27.02.2017 року.

22.04.2010 року було укладено Кредитний договір №010/08-4/0027, згідно з умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у сумі 288000,00 грн. строком до 27.02.2017 року.

Відповідно до п.1.5.1 та п.1.5.1.1 Кредитних договорів погашення відповідної частини кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розміри та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів, а нараховані в порядку, передбаченому цим Договором, проценти сплачуються Позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк передбачений у Графіку повернення кредиту та сплати процентів.

Згідно п.1.9.1 Кредитних договорів Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником та/або Поручителем, та/або Майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим Договором та/або умов Договору іпотеки, та/або умов Договору поруки.

Відповідно до п.4.1.1 Кредитних договорів за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 04.02.2011 року загальний розмір заборгованості з повернення кредитних коштів, наданих в рамках Кредитного договору №010/08-3/2652/в, склав 157537,61 доларів США, заборгованість зі сплати відсотків 9893,61 доларів США; загальний розмір заборгованості з повернення кредитних коштів, наданих в рамках Кредитного договору №010/08-3/2653/в, склав 43186,68 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків 2712,52 дол. США; загальний розмір заборгованості з повернення кредитних коштів, наданих в рамках Кредитного договору №010/08-4/0027, склав 285174,38 грн., заборгованість зі сплати відсотків 34393,88 грн.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, ОСОБА_2 просив визнати недійсними кредитні договори на підставі ч.3 ст.203, ст.230 ЦК України, ст.ст.11, 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину(зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі(ч.3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Згідно із ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз'яснень, даних у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 5.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Як вбачається із вищезазначених кредитних договорів, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо його предмету - надання кредитних коштів, а також чітко визначені зобов'язання сторін (отримана сума кредиту, відсоткова ставка за користування кредитними коштами, сплата пені у разі прострочення строку виконання зобов'язання), про що свідчать підписи обох сторін у договорі.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України (в редакції, яка діяла не час укладення спірних договорів) визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Покликання апелянта про те, що в кредитних договорах не визначена реальна відсоткова ставка, не відповідає дійсності, оскільки в кожному кредитному договорі зазначена відсоткова ставка, яку позичальник мав сплачувати за користування кредитними коштами і вона є реальною, що підтверджується розрахунками заборгованості доданими до первинного позову.

Твердження апелянта про те, що умови договору є несправедливими, так як суперечать принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних послуг є безпідставним та не може бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, оскільки укладаючи спірний договір, позивач був вільним у його укладенні чи неукладенні, у визначенні його умов.

Колегія суддів вважає необґрунтованими також доводи апелянта у тій частині, що умови кредитного договору суперечать чинному законодавству.

Відмова районного суду у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - приватного нотаріуса ОСОБА_6, не думку судової колегії, не вплинула на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає. що оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Із зустрічним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду більше, ніж через півтора року після подання позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", у порушення зазначених вище норм права під час розгляду справи не довів того, що розмір заборгованості, яку вказав позивач, є неправильним, а тому твердження апелянта у тій частині, що районним судом винесено рішення про стягнення заборгованості за кредитними договорами на підставі розрахунків Банку, в яких незалежний аудитор виявив фінансові розбіжності, не можуть бути підставою для скасування рішення, так як аудиторський висновок був виготовлений ще 17.09.2012 року, а тому відповідач мав можливість подати його суду до ухвалення 09.11.2012 року оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2012 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: