Рішення № 33917095, 01.10.2013, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/3191/13-ц

Провадження № 2/552/1331/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.10.2013 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

Головуючого судді - Турченко Т.В.

При секретарі - Перепелиці Т.О.

За участю адвокатів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розподіл майна та визнання правочину недійсним, зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання об»єкта нерухомості особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В :

24 квітня 2013 року позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розподіл майна та визнання правочину недійсним, мотивуючи свій позов тим, що позивач ОСОБА_3 і відповідач ОСОБА_4 проживали однією сім»єю без шлюбу у період часу з 13.01.2006 року по 08.03.2007 року, що встановлено 20.12.2012 року Ленінським районним судом м.Харкова рішенням по цивільній справі №2024/3475/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання факту спільного проживання, як чоловіка та жінки однією сім»єю, поділ спільного майна подружжя. Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 20.12.2012 року позов було задоволено частково. Судом визнано факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як чоловіка і жінки однією сім»єю в період з 13.01.2006 року по 08.03.2007 року. За час проживання однією сім»єю позивачем і відповідачем ОСОБА_4 було придбано об»єкт права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, а саме 17.03.2006 року придбано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 за період часу спільного проживання однією сім»єю без шлюбу було придбано та у подальшому відремонтовано та реконструйоване нерухоме майно квартира по АДРЕСА_1, в подальшому частина квартири була відповідачкою ОСОБА_4 незаконно відчужена відповідачу ОСОБА_5, в спільному володінні залишилося тільки 11/20 частин нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 (в подальшому було переведено в нежитловий фонд, зараз 11/20 частин нежитлових приміщень магазину непродовольчих товарів), загальною площею 62,6 кв.м. При цьому дане майно було переведено у нежитловий фонд вже в період шлюбу з ОСОБА_4, який існував з серпня 2007 року по березень 2012 року. Майно, яке було придбано у період спільного проживання однією сім»єю без перебування у шлюбі між собою, між сторонами до цього часу поділено не було. Нічого іншого ніяким письмовим договором між ними не встановлено. Вартість нерозподіленого нерухомого майна складає 247 680 грн., відповідно до вартості придбання майна, зазначеної у договорі. ? частина зазначеної вартості, що припадає на частку кожного, складає 123 840 грн. Позивач вважає за можливе просити суд розділити нерухоме майно в ідеальних частках порівну. Належному поділу спільного майна чоловіка і жінки, що проживали однією сім»єю, перешкоджає оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу 9/20 частин двокімнатної квартири АДРЕСА_1, укладений 27.06.2007 року між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зп№4881. Після незаконного продажу частини майна взамін даного договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зп№4881, відповідачами було оформлено Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.09.2008 року №411, в тому числі 9/20 частин нежитлових приміщень магазину непродовольчих товарів та офіс, що належать ОСОБА_5, в частині 11/20 ОСОБА_4 Проте, що даний документ був виданий взамін договору, зазначено в самому свідоцтві. Позивач вважає, що спірна угода та видане взамін даної угоди свідоцтво мають бути визнані недійсними, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства України. Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 9/20 частин двокімнатної квартири АДРЕСА_1, укладений 27.06.2007 року між продавцем ОСОБА_4 і покупцем ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зп№4881, сторони повернути у початковий стан, який існував до укладення договору. Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.09.2008 року №411 в частині 9/20 нежитлових приміщень магазину непродовольчих товарів та офіс, що належать ОСОБА_5, видане взамін договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зп№4881, сторони повернути у початковий стан, який існував до видачі свідоцтва. Визнати право власності ОСОБА_3 на ? частину нежитлових приміщень магазину непродовольчих товарів та офіс по АДРЕСА_1, загальною площею 62,6 кв.м. Судові витрати покласти на відповідачів порівну.

30 травня 2013 року позивач ОСОБА_4 звернулась в суд з зустрічним позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання об»єкта нерухомості особистою приватною власністю, обґрунтовуючи свій позов тим, що предметом спору є об»єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_1, придбаний нею по договору купівлі-продажу 17.03.2007 року. Викладені у позовній заяві ОСОБА_3 відомості про придбання вказаної квартири, як об»єкта спільної сумісної власності не відповідають дійсності у зв»язку з чим вона змушена заявити свої зустрічні вимоги стосовно даного майна, яке вважає своєю особистою приватною власністю. Безпідставність тверджень про придбання зазначеної вище квартири, як об»єкта спільної сумісної власності спростовується доказами, які вона має, а саме: 07.07.2004 року по договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №6928 вона продала належний житловий будинок з надвірними будівлями та приватизовану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4. 09.07.2004 року за виручені від продажу кошти по договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстром №7005 нею була придбана квартира АДРЕСА_3. Дане житлове приміщення було розташоване на першому поверсі 5-ти поверхового житлового будинку і планувалось нею для переведення його у нежитловий фонд з подальшим використанням під офіс. На час проживання з ОСОБА_3 однією сім»єю без реєстрації шлюбу питання переведення квартири АДРЕСА_3 з житлового фонду у нежитловий вже було розпочате і знаходилось в стадії вирішення і після отримання свідоцтва про право власності на нього вже як на нежитлове вона планувала його продати. До отримання свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення (колишня квартира АДРЕСА_3 з»явилась можливість придбати квартиру АДРЕСА_1, але вона не мала наявних для цього коштів. В той же час вона мала на праві особистої приватної власності об»єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_3, якою могла розпорядитись на власний розсуд після отримання на нього правовстановлюючих документів. Для придбання квартири АДРЕСА_1 вона 16.03.2006 року взяла в борг у ОСОБА_8 97 000 грн. та 17.03.2006 року взяла кредит на суму 30 000 доларів США, що по курсу НБУ на дату видачі кредиту складало 151 500 грн. у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Відомості про сплату продавцю квартири АДРЕСА_1 обумовленої суми грошових коштів 247 680 грн. двома траншами 92 880 грн. під час підписання договору 17.03.2006 року та залишок суми 154 800 грн. протягом одного банківського дня (п.1 договору купівлі-продажу від 17.03.2006 року). Вказане підтверджується розпискою, повернутою їй ОСОБА_8 після виконання боргових зобов»язань та довідкою базового відділення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Нотаріально посвідченої згоди на придбання зазначеної квартири ОСОБА_3 не давав, своїх особистих коштів чи їх спільних у її придбання не вкладав, що також вважає свідчить про те, що ніякого відношення до вказаної угоди він не мав. Аналогічне ставлення позивача по первісному позову і до отримання нею кредиту у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» - своєї згоди на його отримання не надавав, поручителем не виступав, власних чи їх спільних коштів на погашення кредиту не надавав. Після отримання свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення (офіс) за адресою: АДРЕСА_3 вказаний об»єкт нерухомості був проданий нею по договору купівлі-продажу від 24.11.2006 року ОСОБА_10 за 252 500 грн., з яких 30.11.2006 року 97 000 грн. було повернуто ОСОБА_8, що підтверджується розпискою останнього та достроково 27.11.2006 року погашено кредит ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується довідкою банка. Отже на придбання квартири АДРЕСА_1 17.03.2006 року нею були витрачені її особисті кошти і вказаний об»єкт нерухомості є її особистою приватною власністю. У відповідності до ч.2 ст.319 ЦК України вона розпорядилась належним їй майном - продала 9/20 його частин по договору купівлі-продажу від 27.06.2007 року ОСОБА_5. Вказаний правочин вважає таким, що відповідає вимогам закону та моральним засадам суспільства, оскільки ніяким чином не порушує права позивача ОСОБА_3 Просила суд постановити рішення, яким визнати об»єкт нерухомості квартиру АДРЕСА_1 об»єктом особистої приватної власності ОСОБА_4. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі за їх безпідставністю.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3, представник позивача ОСОБА_11 позов підтримали. Просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 просили відмовити за безпідставністю.

Відповідач ОСОБА_4, представник відповідача ОСОБА_12, адвокат ОСОБА_1 з позовом ОСОБА_3 не згодні. Просили суд до позовних вимог ОСОБА_3 застосувати норми, які регулюють наслідки спливу строку позовної давності. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_2 з позовом ОСОБА_3 не згоден. Просив суд в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити в зв»язку з пропуском строку звернення до суду. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 30.05.2013 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Веретельник І.Ю. в судовому засіданні 03.07.2013 року з позовом ОСОБА_3 не згоден. Просив суд відмовити позивачу ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 задовольнити.

Суд, заслухавши позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_11, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_12, думку адвоката ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_2, допитавши свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити за безпідставністю, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 необхідно відмовити за безпідставністю.

Судом встановлено, що 17 березня 2006 року ОСОБА_14 передав, а ОСОБА_4 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11-12, том 1).

27 червня 2007 року ОСОБА_4 передала у власність 9/20 частини квартири, а покупець - ОСОБА_5 прийняв у власність 9/20 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1. В цілому житловою площею 25,1 кв.м, загальною площею 64,0 кв.м (а.с.13-14, том 1).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.09.2008 року (а.с.16, том 1) ОСОБА_5 належить 9/20 частини нежитлового приміщення (магазин непродовольчих товарів та офіс) в будинку АДРЕСА_1. Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.09.2008 року (а.с.16, том 1) ОСОБА_4 належить 11/20 частини нежитлового приміщення (магазин непродовольчих товарів та офіс) в будинку АДРЕСА_1 (а.с.16, том 1).

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.09.2008 року за ОСОБА_5 зареєстровано 9/20 частини нежитлового приміщення (магазин непродовольчих товарів та офіс) в будинку АДРЕСА_1. За ОСОБА_4 зареєстровано 11/20 частини нежитлового приміщення (магазин непродовольчих товарів та офіс) в будинку АДРЕСА_1 (а.с.15, том 1).

Судом встановлено і дану обставину не заперечував в судовому засіданні позивач ОСОБА_3, що на час придбання 17 березня 2006 року ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 та на час продажу 27 червня 2007 року 9/20 частини вказаної квартири, він нотаріально посвідчену згоду на вказані дії не надавав.

Отже, судом встановлено, що на час здійснення ОСОБА_4 даних договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 дане майно у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.57 СК України було особистою приватною власністю дружини, набуте нею до шлюбу. Таким чином, відповідач ОСОБА_4 мала правові підстави щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

11 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб.

Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 20 грудня 2012 року (а.с.9-10, том 1) визнано факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка і жінки однією сім»єю в період з 13 січня 2006 року по 08 березня 2007 року.

Суд приходить до висновку, що визнання Ленінським районним судом м.Харкова 20 грудня 2012 року факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка і жінки однією сім»єю в період з 13 січня 2006 року по 08 березня 2007 року, не створює для сторін у справі юридичних наслідків, оскільки майном, що перебувало у ОСОБА_4 у особистій приватній власності, вона розпорядилась не порушуючи вимог чинного законодавства України.

За таких обставин, суд позбавлений можливості визнати недійсним договір купівлі-продажу 9/20 частин двокімнатної квартири АДРЕСА_1, укладений 27.06.2007 року між продавцем ОСОБА_4 і покупцем ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зп№4881, сторони повернути у початковий стан, який існував до укладення договору. Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.09.2008 року №411 в частині 9/20 нежитлових приміщень магазину непродовольчих товарів та офіс, що належать ОСОБА_5, видане взамін договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зп№4881, сторони повернути у початковий стан, який існував до видачі свідоцтва. Визнати право власності ОСОБА_3 на ? частину нежитлових приміщень магазину непродовольчих товарів та офіс по АДРЕСА_1, загальною площею 62,6 кв.м, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу 9/20 частин двокімнатної квартири АДРЕСА_1, відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 не були порушені вимоги чинного законодавства України.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з нормами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити за безпідставністю.

Не підлягає задоволенню зустрічна позовна вимога ОСОБА_4 про визнання об»єкта нерухомості квартири АДРЕСА_1 об»єктом особистої приватної власності ОСОБА_4, оскільки на час укладання спірних договорів, право власності на квартиру АДРЕСА_1, ніким не оспорювалось і не спростовувалось.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч.1, 3, 5 ст.203, 215 ЦК України, п.1 ч.1 ст.57 СК України, ст.ст.4-14, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розподіл майна та визнання правочину недійсним відмовити за безпідставністю.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_16 про визнання об»єкта нерухомості особистою приватною власністю відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Т.В.Турченко