Постанова № 33906347, 24.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

24 вересня 2013 року Справа № 918/792/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г. ,

судді Петухов М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - під-ць ОСОБА_1., пред-к ОСОБА_9 (пост. дов. ВРХ № 104646 від 09.08.2012 р.)

відповідача - пред-к ОСОБА_3 (пост. дов. ВРТ № 972310 від 30.07.2012 р.)

третьої особи - юр. Рикун Н.М. (пост. дов. № 36 від 16.04.2013 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Рівненської області від 17.07.13 р.

у справі № 918/792/13 (суддя Войтюк В.Р. )

за позовом фізичної особи- підприємця ОСОБА_1

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Дубенське районне споживче товариство

про стягнення збитків(упущеної вигоди) в сумі 55682,44 грн.

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 17.07.2013 р. у справі № 918/792/13 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення збитків (упущеної вигоди) в сумі 55682,44 грн. позов задоволено частково. Підлягає до стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 54137,27 грн. збитків, 1668,80 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не надано правової оцінки договору оренди від 01.09.2011 р. Посилаючись на норми ст.ст.770, 777 ЦК України скаржник звертає увагу, що як наймач на даний час належним чином виконує умови договору оренди та продовжує сплачувати орендну плату. Тоді як судом не враховано переважне право сумлінного наймача на придбання об'єкту оренди у разі його продажу. Окрім того, на даний час перебувають в провадженні судів справи про оскарження результатів аукціону, внаслідок якого позивач став власником спірного приміщення магазину.

Також, скаржник зазначає, що судом прийнято до уваги висновок будівельно-технічної експертизи №30326/1 ФМ від 02.04.2013 р., який, на думку скаржника, є неналежним доказом, оскільки має ймовірний характер та побудований на основі припущення, що підтверджується витягом із тексту експертного дослідження. Крім того, даний висновок наданий на замовлення позивача та не є судовою експертизою, а тому не може враховуватися судом при прийнятті рішення.

Крім того, на думку скаржника розгляд даної справи непідвідомчий господарському суду, оскільки позивач, приймаючи участь в аукціоні, діяла як фізична особа, а не суб'єкт господарювання. Таким чином, спірні відносини між сторонами не мають господарського характеру. Вказане, на думку скаржника, підтверджується і тим, що всі претензії позивача були направлені від фізичної особи, а не від фізичної особи-підприємця.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права. Зокрема, відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_5 не була належним чином повідомлена про час і місце слухання справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підтвердження своєї правової позиції позивач зазначає, що право орендодавця Дубенського районного споживчого товариства на відчуження майна - приміщення магазину, переданого в оренду прямо передбачено п.9.4. договору оренди. Вказаний пункт договору не суперечить ст.770 Цивільного кодексу України.

Позивач у відзиві вказує, що Дубенське районне споживче товариство в порядку, встановленому ст.782 ЦК України, повідомило орендаря про припинення договору оренди. Позивач після придбання приміщення магазину теж направляв орендарю вимогу про звільнення приміщення. Однак, в порушення ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України орендар приміщення не звільнив, що і обумовило необхідність звернення з позовом до суду.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дубенське районне споживче товариство заперечує її доводи та наводить ті ж самі аргументи на підтвердження своєї позиції, що і позивач. Пояснює, що сплачені підприємцем ОСОБА_5 кошти з липня 2012 року споживче товариство повертає платнику як безпідставно сплачену орендну плату і на підтвердження таких обставин колегії суддів надані платіжні документи /а.с.143-156/.

У судовому засіданні 24.09.2013 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у ній. Представники позивача та третьої особи заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві. При цьому позивач пояснила, що внаслідок неправомірних дій відповідача вона була позбавлена можливості використовувати належне їй на праві власності приміщення за цільовим призначенням, в тому числі шляхом передачі в оренду.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи в судовому засіданні, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.09.2011 р. Дубенським районним споживчим товариством (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладено договір оренди основних засобів № 43. Предметом договору був магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" (кафетерій) загальною площею 72,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.11-14/.

За умовами п.3.1 сторонами погоджено, що термін дії договору з 01.09.2011 р. по 01.08.2014 р. У пункті 9.4. розділу 9 даного договору сторонами визначено, що у разі відчуження орендодавцем основних засобів, що орендуються, договір оренди припиняється. Така умова договору відповідає нормам ч.2 ст.291 ЦК України.

18.05.2012 р. Рівненська облспоживспілка провела аукціон з продажу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" (кафетерію), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Учасником аукціону була серед інших ОСОБА_5

За результатом проведеного аукціону переможцем визнано ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 556000 грн.

Наведені обставини (щодо факту проведення аукціону і його результату) встановлені рішенням господарського суду Рівненської області від 13.03.2013 р. у справі № 918/192/13-г, яке набрало законної сили відповідно до постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 р. /а.с.78-79/, тому не доводяться у даній справі відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України.

12.06.2012 р. Дубенське районне споживче товариство своїм листом-претензією за вих.№ 84 (отриманий ОСОБА_5 22.06.2012 р.) повідомило орендаря про відмову від договору оренди відповідно до п.9.5 договору оренди, оскільки орендарем підприємцем ОСОБА_5 порушені умови договору щодо своєчасної сплати орендних платежів та страхування орендованого майна. Одночасно підприємцю ОСОБА_5 запропоновано терміново звільнити приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" (кафетерію) /а.с.20-22/. Відповідач не відреагувала на зазначену претензію.

13.07.2012 р. ОСОБА_1 та Дубенським районним споживчим товариством укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 72,6 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 /а.с. 16-17/. Договір також зареєстровано у Державному реєстрі правочинів 13.07.2013 р. /а.с.18/.

Право власності позивача на приміщення магазину в АДРЕСА_1 підтверджено витягом з Державного реєстру правочинів, виданим 13.07.2012 р., витягом про державну реєстрацію прав № 36835364 від 13.07.2012 р., виданим комунальним підприємством "Архітектор" Дубенської міської ради, технічним паспортом на приміщення /а.с.18,19,46-50/.

На час вирішення спору право власності позивача на приміщення не оспорюється.

16.07.2012 р. позивач направила відповідачеві лист з вимогою про звільнення приміщення, в якому посилається на умови п.9.4 договору оренди та повідомляє про набуття нею/позивачем права власності на приміщення магазину /а.с.23-24/. Цей лист одержаний відповідачем 17.07.2012 р./а.с.25/ і залишений без реагування.

21.01.2013 р. позивач повторно (цінним листом з описом вкладення) направила відповідачу підприємцю ОСОБА_5 вимогу про звільнення приміщення магазину. У листі позивача пояснила, що має намір використовувати власне приміщення як підприємець у комерційних цілях, тому незвільнення приміщення відповідачем спричиняє їй збитки. Вказана вимога повернута поштовим відділенням з відміткою 'по закінченню терміну зберігання'/а.с.26-28/.

26.03.2013 р. позивач втретє направила відповідачу підприємцю ОСОБА_5 вимогу про звільнення приміщення магазину та відшкодування збитків (упущеної вигоди) в сумі 84046 грн. /а.с.29-31/.

Відповідно до рішення Дубенського міськрайонного суду від 23.04.2013 р. у справі № 1705/2324/2012 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з приміщення магазину /а.с.80/. Відповідно до рішення апеляційного суду Рівненської області від 13.06.2013 р. змінено резолютивну частину рішення Дубенського міськрайонного суду в частині виселення ОСОБА_5./а.с.81/.

Отже судом з посиланням на норми ст.391 ЦК України вирішено зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_1 на праві приватної власності магазином, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та звільнити приміщення, яке належить позивачці ОСОБА_1 Таке рішення суду набрало законної сили, є обов'язковим до виконання відповідно до ст.124 Конституції України, однак не виконано відповідачем.

Підприємець ОСОБА_5 приміщення не звільнила, продовжує його займати, і в судовому засіданні апеляційного господарського суду представник відповідача пояснив, що підприємець ОСОБА_5 вважає, що користується приміщенням на законних підставах /протокол с/з на а.с.169/.

Отже, за наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди № 43, укладений 01.09.2011 р. Дубенським районним споживчим товариством та підприємцем ОСОБА_5, припинив свою дію після продажу приміщення та повідомлення про це відповідача 17.07.2012 р. - відповідно до норм ч.2 ст.291 ГК України та п.9.4 договору оренди.

Згідно з ч.4 ст.291 ГК України та ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний негайно повернути орендодавцеві майно у стані, в якому воно було одержано, або який був обумовлений договором.

Відповідач не передала майно орендодавцеві Дубенському районному споживчому товариству, а також - не передала приміщення власнику на його вимогу, а також не виконала рішення суду про усунення перешкод в користуванні майном. Тобто - підприємець ОСОБА_5 неправомірно не звільняє належне ОСОБА_1 приміщення, продовжує використовувати його, здійснюючи в ньому господарську діяльність, і такими діями створює власнику перешкоди у здійсненні користування та розпорядження своїм майном.

Власник майна, права якого порушені, відповідно до норм ст.386 ЦК України має право на відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України, збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст.224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Частиною 4 ст.623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані за звичайних умов, якби відповідачем не чинились перешкоди. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватись заходи, вжиті позивачем для їх одержання. Отже, як упущена вигода відшкодовуються збитки/доходи, які могли бути реально отримані.

Обгрунтовуючи позовну вимогу про стягнення збитків як упущеної вигоди, позивач пояснює, що мала намір використовувати власне приміщення для здійснення підприємницької діяльності, а саме - для здачі в оренду відповідно до призначення. Неможливість використовувати в період з серпня 2012 року (після припинення договору оренди) по 30 червня 2013 року (на час вирішення спору судом за заявою про зміну позовних вимог) майно внаслідок незаконних дій відповідача спричинило їй збитки як неотриманий дохід.

Відповідно до ст.ст.319,320 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Обгрунтовуючи розмір упущеної вигоди позивач надала висновок експертного дослідження, виконаний 02.04.2013 р. приватним підприємством «Експерт-Рівне-Консалт» /а.с.32-42/. Як вбачається із висновку, експертом вивчені надані позивачем технічний паспорт на приміщення, договір купівлі-продажу та проведено аналіз ринку нерухомості, виходячи з характеристик об'єктів-аналогів у м.Дубно, і визначено потенційний валовий дохід від оренди приміщень за період з 01.08.2012 р. по 31.03.2013 р. При цьому враховано інвестиційну привабливість об'єкту дослідження та проведений аналіз інформації про зміну ціни оренди на ринку нерухомого майна протягом зазначеного періоду. Отже, дослідження проведене методом огляду приміщень будівлі з її фотофіксацією та шляхом аналізу вихідної документації, наданої замовником/позивачем, і аналізу ринку подібної нерухомості. Колегія суддів не вбачає підстав для висновку про необ'єктивність висновку експертів.

За результатом дослідження визначено, що сума недоотриманого доходу, спричинена неможливістю повноцінної експлуатації (здача в оренду відповідно до функціонального призначення) нежитлового приміщення площею 72,6 кв.м, розташованого за адресою Рівненська обл., АДРЕСА_1, за період з 01.08.2012 р. по 31.03.2013 р. становить 33747 грн.

Позивач, виконуючи розрахунок збитків, врахувала розмір ПДВ, який експертами обрахований не був, хоча досліджувані цінові пропозиції визначені загальними сумами.

Крім того, 04.07.2013 р. позивач подала суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зміну підстави позову. Позивач змінила (зменшила) розмір позовної вимоги з 80992,8 грн. до 55682,44 грн. збитків, змінивши саме підставу вимоги, оскільки відмовляється від обрахування збитків як подвійного розміру орендної плати за період з 01.08.2012 р. по 31.03.2013 р. та обраховує суму збитків за інший період - з 01.08.2012 р. по 30.06.2013 р. Пояснює при цьому, що відповідач продовжує займати приміщення на час вирішення спору, тим самим продовжує створювати власнику перешкоди у користуванні та розпорядженні власним майном, тому надалі завдаються збитки як упущена вигода.

Суд першої інстанції правомірно прийняв таку заяву позивача до розгляду по суті, оскільки заява подана відповідно до норм ст.22 ГПК України, і підстави позову змінені позивачем до початку розгляду судом справи по суті: з протоколу судового засідання від 25.06.2013 р. та з ухвали про відкладення розгляду справи /а.с.62-63/ вбачається, що в судовому засіданні 25.06.2013 р., а також - в судовому засіданні 08.07.2013 р. господарський суд до вирішення спору по суті не приступив.

Отже, заявлений позивачем розмір упущеної вигоди визначений як розмір орендної плати за один місяць, визначений експертним шляхом, з урахуванням ПДВ 20% за 11 місяців з 01.08.2012 р. по 30.06.2013 р. - 55682,44 грн.

Колегія суддів перевірила надані позивачем розрахунки і погоджується із висновком суду першої інстанції про обгрунтованність належної до стягнення суми збитків 54137,27 грн. за розрахунком, викладеним у рішенні суду.

Позивачем доведено наявність реальної можливості за звичайних обставин передати приміщення в користування певній особі за конкретними договором оренди: 31.07.2012 р. підприємець ОСОБА_1 як орендодавець уклала договір оренди з підприємцем ОСОБА_8 (орендарем), предметом якого є приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 72,6 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1. За умовами п.п.5.1-5.2 цього договору термін оренди визначений з 01.08.2012 р. до 31.07.2013 р. з погодженою можливістю вважати договір укладеним на невизначений термін.

Договір оренди підписаний представниками сторін, скріплений їх печатками, за формою і змістом не суперечить чинному законодавству. На умовах цього договору приміщення передане в оренду не було, оскільки протягом зазначеного терміну відповідач його не звільняла, хоча позивач неодноразово листами вимагала його звільнити (про що зазначенно вище) і зверталась до суду із вимогою про усунення перешкод в користуванні цим приміщенням (рішення суду у цивільній справі № 1705/2324/2012). Розмір орендної плати погоджений сторонами договору в сумі 4700 грн., тобто - у більшій сумі, ніж визначена експертним шляхом, що додатково підтверджує наявність збитків як упущеної вигоди та обгрунтованість розміру збитків.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач підприємець ОСОБА_1 відповідно до ст.ст.33-34 ГПК України довела факт завдання їй збитків у вигляді неотриманої орендної плати (упущеної вигоди) внаслідок протиправної поведінки відповідача, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Твердження відповідача про правомірність користування нею приміщенням є безпідставними, повністю спростовані матеріалами даної справи, а також - рішенням Дубенського міськрайонного суду від 23.04.2013 р. та рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13.06.2013 р. у справі № 1705/2324/2012.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, судова колегія вважає безсумнівними встановлені Дубенським міськрайонним судом та апеляційним судом Рівненської області у справі № 1705/2324/2012 факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин та фактів.

З урахуванням наведеного відхиляється також клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження у даній господарській справі до вирішення справи за позовом ОСОБА_5 до Дубенського районного споживчого товариства, ОСОБА_1 про визнання результатів аукціону та договору купівлі-продажу магазину (кафетерію) недійсними.

При цьому колегія суддів враховує, що право власності ОСОБА_1 на приміщення не оспорюється, підтверджено належними та допустимими доказами; неправомірність дій відповідача підприємця ОСОБА_5 протягом періоду з 01.08.2012 р. по 30.06.2013 р., за який обраховано збитки, доведена як матеріалами даної справи, так і рішеннями Дубенського міськрайонного суду від 23.04.2013 р. та рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13.06.2013 р. у справі № 1705/2324/2012. Тому не має значення у даній справі вирішення спору про визнання результатів аукціону та договору купівлі-продажу з підстав наявності порушень при проведенні аукціону.

Колегія суддів також не приймає до уваги як безпідставні доводи скаржника про непідвідомчість даної справи господарським судам України та порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

У п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз'яснено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Спір у даній справі виник саме з господарських відносин, оскільки позивач та відповідач є підприємцями і приміщення має функціональне призначення комерційного характеру, використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, а збитки, які є предметом спору, є упущеною вигодою внаслідок неможливості здійснювати підприємницьку діяльність з використанням цього приміщення.

Також, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що судом прийнято до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи №30326/1_ФМ від 02.04.2013 р., який, на думку скаржника, є неналежним доказом, оскільки відповідно до ст.43 ГПК України суд оцінює докази в сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, керуючись законом. Ніякий доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Висновок судової будівельно-технічної експертизи оцінений судом відповідно до ст.43 ГПК України у сукупності з іншити належними та допустимими доказами.

Також колегія суддів не приймає до уваги пояснення скаржника про те, що він не був повідомлений про час і місце розгляду справи, оскільки такі пояснення спростовані матеріалами справи.

Так, відповідно до частини другої статті 17 та статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру (зокрема, про місцезнаходження), були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відповідно до норм вказаного Закону, саме на фізичну особу-підприємця покладено обов'язок реєстрації зміни свого місцезнаходження.

Відповідно до п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця відповідно до ст.58 Господарського кодексу України (ч.1 ст.128 названого Кодексу). Таким чином, місцезнаходження (місце проживання) відповідача у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Адреса відповідача, на яку надсилалася поштова кореспонденція суду, підтверджена даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /а.с.58/. Враховуючи, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Тому невручення процесуального документа, направленого судом стороні за належною адресою, та повернення рекомендованої кореспонденції поштою по закінченню терміну зберігання /а.с.85,88/ не свідчить про невиконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників процесу про вчинення процесуальних дій, оскільки матеріали справи містять докази вчинення судом необхідних дій, направлених на завчасне повідомлення сторін, зокрема, віповідача про час і місце розгляду справи.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 17.07.2013 р. у справі № 918/792/13 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України покладається на відповідача/скаржника.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області від 17.07.2013 р. у справі №918/792/13 залишити без змін.

Матеріали справи №918/792/13 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.