Рішення № 33906231, 09.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2013 р.Справа № 922/3066/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Приватне АТ "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Гринька О.А.

відповідача - Гончар О.П.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" ( далі - відповідач) про стягнення коштів в сумі 463054 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов`язків за договором про закупівлю природного газу №3141-БО від 16.02.2012 року, на підставі чого просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 373048 грн., інфляційні витрати в розмірі 2988,35 грн, пеню в розмірі 38708,25 грн., 3% річних в розмірі 13920 грн. та 7% штрафу в розмірі 34388,60 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати у розмірі 9262 грн..

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 липня 2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Представником відповідача через канцелярію суду надано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, а також про доручення до матеріалів справи платіжних доручень про сплату заборгованості за природний газ по договору №3141-БО від 16.02.2012 року.

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 19.08.2013 року до 09.09.2013 року до 09:30 год.

У судовому засіданні представник відповідача просив суд, у зв'язку зі сплатою суми основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи, в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 373048,31 грн. припинити провадження, а в частині стягнення пені, інфляційних витрат, 3% річних та 7% штрафу відмовити у повному обсязі

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 2988,35 грн. пені у розмірі 38708,25 грн., 3% річних у розмірі 13920,60 грн. та 7% штрафу у розмірі 9262 грн повністю підтримав. Щодо закриття провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 373048,31 грн. не заперечував.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Так, 16.02.2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Приватним акціонерним товариством "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" (покупець) був укладений договір № 3141-БО про закупівлю природного газу та додаткові угоди до договору (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 , ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»), дала - газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2. цього договору.

Газ, що постачається за цим Договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до п.4.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки обсягів газу за умовами належного виконання покупцем п.4.1. Договору та відсутності заборгованості за цим Договором, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 1% від вартості газу, недопоставленого у відповідний період.

Пункт 7.3. Договору передбачає, що у разі порушення покупцем умов п.4.1. цього Договору, покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми прострочено платежу.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом лютого - липня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1081928,29 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками актами приймання - передачі природного газу (а. с. 19-24).

Відповідач, в порушення умов Договору здійснив оплату за спожитий природний газ частково, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем, яка на момент звернення до суду складала 373048,31 грн.

У судовому засіданні представником відповідача було надано платіжні доручення щодо сплати вищезазначеної суми основного боргу у повному обсязі. У зв'язку з цим відповідач просить суд припинити провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 373048,31 грн.

Представник відповідача не заперечує проти таких вимог відповідача, а тому, враховуючи приписи ст. 80 ГПК України, суд приходить до висновку, що провадження у справі, в частині стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 373048,31 грн. підлягає припиненню.

У своїй позовній заяві позивач вказує на те, що в порушення умов п. 4.1. Договору відповідачем не проведено розрахунків у встановлені строки, у зв'язку з чим позивачем відповідно до умов Договору нараховано : втрати від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 2988,35 грн., пеню у розмірі 38708,25 грн., три відсотки річних у розмірі 13920,60 грн. та 7% штрафу у розмірі 34388,60 грн. Загальна сума, пред'явлена позивачем до стягнення, становить 20602,14 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення з відповідача 38708,25грн. пені та 7% штрафу в сумі 34388,60 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас ч.6.ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3. Договору сторони визначили, що у разі невиконання Покупцем пункту 4.1. Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення платежу. Крім того, даним пунктом Договору, сторони обумовили, що за прострочення платежу понад 30 днів Покупець зобов'язаний додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Позивачем до матеріалів справи надано розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по кожній поставці природного газу, відповідно до якого належною до сплати сумою є 38708,25грн.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені у розмірі 38708,25грн., суд встановив, що розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, а тому заявлена сума пені підлягає стягненню.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем 7% штрафу у розмірі 34388,60 грн. суд встановив, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам Договору.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 38708,25 грн. та 7 % штрафу в сумі 34388,60 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочення виникло до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочення виникло з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр».

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 2988,35 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок за період з 16.02.2012р. по 15.03.2012 р., визначивши інфляційні нарахування за зобов'язаннями лютого 2012 року у розмірі 1496,16 грн., інфляційні нарахування за зобов'язаннями березня, квітня, травня, червня, липня 2012 року здійснювалися із застосуванням єдиного індексу інфляції встановленого у період з 16.11.2012 року по 15.01.2013 року без урахування дефляційних процесів за квітень, травень, червень, липень, серпень, 2012 року.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи наведене, суд перевірив розрахунок зроблений позивачем та прийшов до висновку, що на момент звернення позивача до суду заборгованість, що виникла на підставі договору про закупівлю природного газу №3141-БО від 16.02.2012 року з початку її виникнення до моменту звернення позивача до суду не піддалася знеціненню, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 2988,35 грн. не підлягають задоволенню.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст., 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, 80, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла", код ЄДРПОУ 14085922 (61172, м. Харків, Орджонікідзевський район, вул. Роганська,155, п/р №26008199100011 у ПАТ АКБ «Базис», МФО 351760) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р 260053012609 в ГОУ "Промінвест банк України", МФО 300012) 38708,25 грн. пені, 13920,60 грн. 3% річних, 34388,60 грн. 7% штрафу та 9262 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 2988,35 грн. інфляційних втрат відмовити.

Припинати провадження по справі в частині стягнення суми боргу у розмірі 373048,31 грн.

Повне рішення складено 10.09.2013 р.

Суддя Лаврова Л.С.