Рішення № 33906053, 02.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2013 р.Справа № 922/3303/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Глобал Инвест" до ФОП ОСОБА_1, м. Харків про стягнення коштів в сумі 22 124,71 грн. за участю сторін:

позивач - не з'явився

відповідач - ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2013 року до суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал-Инвест" ( надалі - позивач) та просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_1 ( надалі - відповідач) суму основного богу 19 514,01 грн., пеню - 1 863,37 грн., 3 % річних - 747,3 3грн. судовий збір, а також просить суд зупинити процедуру припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1

Позивач обґрунтовує позовні вимоги безпідставністю отримання та неповерненням відповідачем коштів у сумі 19514,01 грн. оскільки вони перераховані на рахунок відповідача помилково.

Позивач в судове засідання після відкладення розгляду справи явку уповноваженого представника не забезпечив, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без представника останнього. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Вказує на те, що оплата рахунків відповідача здійснювалась авансовими платежами для подальшого надання відповідачем послуг з встановлення ліцензійного програмного забезпечення, його налаштування, а також надання консультаційних послуг. Однак послуги надані не були та грошові кошти не були повернуті.

В судовому засіданні 02.10.2013 року представник відповідача проти позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Повідомив, що між ним та позивачем в усній формі було укладено договір підряду на виконання робіт по налаштуванню програми 1С бухгалтерія 8. На виконання умов договору, відповідачем здійснено роботи по встановленню програми на комп'ютери замовника - позивача, а також проведено налаштування програми під індивідуальні вимоги позивача та надав консультаційні послуги.

В ході виконання робіт, відповідачем виставлено рахунки за надані послуги, з якими відповідач погодився та своєчасно сплатив добровільному порядку. В кожному платіжному дорученні прямо зазначено призначення платежу, а саме за консультаційні послуги.

Крім того, між сторонами було укладено договір №02042012/1 від 02.04.2012 року, згідно умов якого виконавець зобов'язався виконати послуги по абонентському обслуговуванню програмного забезпечення конфігурації «1С Підприємство 8»

З таких підстав, відповідач вважає позовні вимоги позивача не обґрунтованими, та просить суд у задоволенні позову відмовити.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач платіжними дорученнями перерахував на розрахунковий рахунок відповідача наступні грошові кошти :

№ 354 від 14.02.2012 року на суму 9 000 грн. ( а.с.17)

№ 421 від 10.04.2012 року на суму 1 714,01 грн. ( а.с.18)

№ 400 від 27.03.2012 року на суму 2 800 грн. ( а.с.19)

№ 45 від 20.03.2012 року на суму 6 000 грн. ( а.с.20)

Призначенням платежу по кожному дорученню є консультаційні послуги.

20.06.2013 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти як помилково перераховані. Однак відповіді від відповідача не надійшло та кошти не були повернуті.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з вимогою стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти, пеню та 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Пунктом 6 Указу Президента України від 16.03.1995, №227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" установлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Разом з цим, цивільним законодавством передбачено, що набуття або збереження майна за рахунок іншої особи може в деяких випадках відбуватися відповідно до договору або закону, а відтак зобов'язання з безпідставно набутого майна не виникають .

В силу положень ст. 1212 ЦК України обов'язковими умовами існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із безпідставним збагаченням, є :

- по-перше, набуття або збереження майна, це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

Як встановлено матеріалами справи відповідачем на виконання договору, який було укладено в усній формі (факт укладеннятакого договору не заперечується позивачем, виходячи з його пояснень, викладених у клопотанні від 27.09.2013 року №27/09-13), було виконано роботи по встановленню та налаштуванню бухгалтерської програми та надано консультаційні послуги.

За надані послуги відповідачем виставлено до оплати рахунки:

№1 від 14.02.2012 року на суму 9000 грн.;

№2 від 19.03.2012 року на суму 6000 грн.;

№5 від 21.03.2012 року на суму 2800 грн.;

№6 від 10.04.2012 року на суму 1714,01 грн.

Позивач погодився із вартістю виконаних робіт, своєчасно та у повному обсязі сплатив виставлені рахунки наступними платіжними дорученнями:

№ 354 від 14.02.2012 року на суму 9 000 грн. ( а.с.17)

№ 45 від 20.03.2012 року на суму 6 000 грн. ( а.с.20)

№ 400 від 27.03.2012 року на суму 2 800 грн. ( а.с.19)

№ 421 від 10.04.2012 року на суму 1 714,01 грн. ( а.с.18)

У кожному платіжному дорученні зазначено призначення платежу, та рахунок, на підставі якого проводиться оплата.

В даному випадку, позивачем було визнано проведення відповідачем відповідних робіт по налаштуванню бухгалтерської програми та добровільно на протязі трьох місяців проводилась оплата їх вартості на підставі рахунків, виставлених відповідачем.

Приписами ст. 205 Цивільного кодексу України визначено форму правочину, згідно якої правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст.218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було надано послуги по встановленню та налаштуванню бухгалтерської програми, за результатами чого виставлено рахунки до оплати позивачу.

В свою чергу, позивачем була здійснена оплата за надані послуги на підставі наданих рахунків, що підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 19514,01 грн.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що у позивача не виникло право вимоги у відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 19514,01 грн.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Щодо вимоги позивача про зупинення процедури припинення підприємницької діяльності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України тастаттею 20 Господарського кодексу України. Підставою позову, у свою чергу, є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абзац 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у ст. 20 Господарського кодексу України, якою, зокрема встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Проте, всупереч наведеним положенням законодавства позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права, який не відповідає передбаченим статтям 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України способам захисту цивільних прав та інтересів.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Дослідивши вищевказані норми та застосувавши їх до виниклих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права не є належним способом захисту порушеного права та інтересу позивача.

Таким чином, не вірно обраний позивачем спосіб захисту свого права та майнового інтересу не відповідає вимогам діючого законодавства, отже, у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позовних вимог про зупинення процедури припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1

Статтею 33. ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд у задоволенні позову відмовляє.

Ухвалою від 25.09.2013 року суд зобов'язав позивача сплатити судовий збір у розмірі 1147 грн. за подачу позову, який містить немайнову вимогу.

Однак на момент винесення рішення, судовий збір не було сплачено позивачем, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про необхідність його стягнення на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 4, 43, 44, 46, 12, 32, 33, 34, 36, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність "Глобал-Инвест", код ЄДРПОУ 33725695, (73000, м.Херсон, вул. Горького, 1, кв.39, р/р26000010047708 в ХФ ПАТ ВТБ Банк", м.Херсон, МФО321767) на користь Державного бюджету України (Управління Державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код одержувача: 37999654, рахунок 31215206783003 в ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, призначення платежу *; 101; код бюджетної класифікації 22030001; 03500039 Судовий збір ГС Х/о, п.2) 1147,00 грн. судового збору.

Повне рішення складено 03.10.2013 р.

Суддя Лаврова Л.С.