Постанова № 33903366, 26.09.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2013 року Справа № 811/897/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М.,

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача - Шаповалова Д.В., Самаріна А.С.,

відповідача - Панасенко І.Б., Бобуха С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолідер - Кіровоград" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС №00001620225 від 30.11.2012 року та №000159225 від 18.09.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України. Оскільки, господарські операції ТОВ "Автолідер - Кіровоград" з ТОВ „Технотранс 2006" оформлено відповідними первинними документами, має місце факт повного розрахунку позивача за отримані товари, а також ведення позивачем належного бухгалтерського обліку щодо даних операцій. Крім того, зазначав про те, що контрагент позивача, на час здійснення операцій з останнім, було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин, на думку позивача, товариство не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі. Також, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з ТОВ „Технотранс 2006", в рамках укладених угод, які є нікчемними. Оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилався на прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідності до норм чинного законодавства України. Крім того, посилався на нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ „Технотранс 2006", які здійснено без мети настання правових наслідків, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що позивачем порушено вимоги Цивільного кодексу України, а також вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість".

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автолідер - Кіровоград" зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 15.04.2008р., як юридична особа, що підтверджується копією довідки з ЄДРПОУ (а.с.43) та перебуває на податковому обліку в Кіровоградській ОДПІ як платник податків.

Судом встановлено, що Кіровоградською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Автолідер - Кіровоград" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.06.2012р., за результатами якої складено акт №169/22-5/35804485 від 16.11.2013р. (а.с.6-28)

Відповідно до даного акту перевіркою встановлено, порушення позивачем:

- п.1.32 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 347704 грн., в тому числі за: 4 квартал 2009р. на суму 177457 грн., 1 квартал 2010р. на суму 43455 грн., 2 квартал 2010р. на суму 7226 грн., 3 квартал 2010р. на суму 7226 грн., 4 квартал 2010р. на суму 26851 грн., 1 квартал 2011р. на суму 12145 грн., 2 квартал 2011р. на суму 7449 грн., 3 квартал 2011р. на суму 65895 грн..

- пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 165168 грн., в тому числі за: жовтень 2009 року на суму 87218 грн., листопад 2009 року на суму 25650 грн., грудень 2009 року на суму 23317 грн., березень 2010 року на суму 28983 грн.,

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0001620225 від 30.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 206461 грн., в т.ч. за основним платежем - 165168 грн. та 41293 грн. штрафні (фінансові) санкції (а.с.29);

№0001630225 від 30.11.2012 року, яким ТОВ "Автолідер - Кіровоград" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в загальній сумі 413260 грн., в т.ч. 347704 грн. - за основним платежем та 65555 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с.30).

Позивач, не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, подав до податкового органу скарги на дані рішення.

За результатами процедури адміністративного оскарження, рішенням ДПС у Кіровоградській області від 07.02.2013р. №404/10/10-208 податкове повідомлення-рішення №0001620225 від 30.11.2012 року залишено без змін, податкове повідомлення-рішення №0001630225 від 30.11.2012 року скасовано в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 75349 та застосування штрафних санкцій в сумі 13942, в іншій частині - залишено без змін (а.с.32-35).

В зв'язку з чим відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000017225 від 05.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в загальній сумі 323968 грн., в т.ч. 272355 грн. - за основним платежем та 51613 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с.31).

Крім того, рішенням ДПС України від 07.03.2013р. №3507/6/10-2115 податкове повідомлення-рішення №0001620225 від 30.11.2012 року залишено без змін, податкове повідомлення-рішення №0001630225 від 30.11.2012р., з урахуванням рішення, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги позивача, скасовано в частині заниження доходу в сумі 286500 та у відповідній частині штрафних санкцій. (а.с.36-37)

За результатами процедури адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №000159225 від 18.09.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в загальній сумі 258073 грн., в т.ч. 206460 грн. - за основним платежем та 51613 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с.172)

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Технотранс 2006". Зокрема, ТОВ "Автолідер - Кіровоград" (Ділер) укладено з ТОВ „Технотранс 2006" (Підприємство) дилерські договори №23-09 від 03.02.2009р. та №23-10 від 01.01.2010р., згідно умов якого Дилер здійснює реалізацію в Україні автомобілів, імпортованих в Україну Підприємством та вироблених в Україні, й наданих Підприємству виробником. (а.с.65-66).

Також, ТОВ "Автолідер - Кіровоград" (Покупець) укладено з ТОВ „Технотранс 2006" (Постачальник) договір поставки №23-П від 01.12.2009р. та договір про відповідальне зберігання №23 від 01.12.2009р. (а.с.67-68, 69-70).

Факти отримання позивачем від ТОВ „Технотранс 2006" товару згідно договору поставки підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними (а.с.71, 75, 86, 94, 96, 101, 106), податковими накладними (а.с.72, 76, 89, 90, 95, 97, 102, 109, 110), актами прийому-передачі (а.с.88, 108).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за відповідні періоди, що встановлено податковим органом під час перевірки ТОВ "Автолідер - Кіровоград".

Позивачем, в свою чергу, на виконання вищезазначеного договору з ТОВ „Технотранс 2006", перераховано на рахунок останнього суму вартості товару, про що свідчать виписки по рахунку позивача. (а.с.73-74, 77, 91-93, 98-99, 103-104, 111)

Витрати, понесені позивачем на придбання товарів у ТОВ „Технотранс 2006" позивачем віднесено до складу валових витрат у відповідних періодах.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно з ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ „Технотранс 2006", є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі за текстом - Закон №334/94-ВР в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару. При цьому, п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону №334/94-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ТОВ „Технотранс 2006" є компенсацією за отриманий товар, а також наявність документального підтвердження виконання договору поставки, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат на придбання товару суми нарахованих (сплачених) витрат за отриманий від ТОВ „Технотранс 2006" товар. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 258073 грн., в т.ч. 206460 грн. - за основним платежем та 51613 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В судовому засіданні представники відповідача посилалися на те, що позивачем протягом перевіряємого періоду занижено податок на додану вартість за жовтень - грудень 2009 року та березень 2010 року на суму 165168 грн..

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97-ВР, (далі за текстом - Закон №168/97-ВР, чинний на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням

товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобов'язань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із аналізу статей Закону 168/97-ВР слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, та не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні, що контрагент позивача ТОВ „Технотранс 2006" станом на час укладення договорів з позивачем було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, було платником податку на додану вартість та мало право складати первинні документи. (а.с.59-61).

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Також, необхідно зазначити, що пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договорів сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Так, на підтвердження використання отриманих товарів ТОВ „Технотранс 2006" (автомобілів), у власній господарській діяльності, позивачем надано докази, які підтверджують факт подальшого використання даних товарів, а саме: подальшу реалізацію. (а.с.74, 78-85, 99-100, 105, 112, 113-123)

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „Технотранс 2006" товару згідно вищезазначених договорів, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ до податкового кредиту.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що договори між позивачем та ТОВ „Технотранс 2006" є нікчемними. Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з ЄДР (а.с.59-61) та на час здійснення господарських операцій з позивачем, був платником податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначені платником податку витрати та податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений ним правочин з зазначеним контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договори, сторонами яких є позивач та ТОВ „Технотранс 2006", укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень №0001620225 від 30 листопада 2012 року та №000159225 від 18 вересня 2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, суд вважає за необхідне присудити ТОВ "Автолідер - Кіровоград" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 2294 грн..

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби №0001620225 від 30 листопада 2012 року та Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області №000159225 від 18 вересня 2013 року.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "Автолідер - Кіровоград" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 2294 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 01.10.2013р..

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина