Постанова № 33899035, 26.09.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2013 р. Справа № 5015/5354/12

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Данко Л.С.

Давид Л.Л.

При секретарі судового засідання: Ляпінському В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Узлісся» від 14.08.2013 року

на рішення господарського суду Львівської області від 02.08.2013 року

у справі № 5015/5354/12

за позовом: ТзОВ «Узлісся», с. Стрілки, Львівської області

до відповідача: ПАТ „Комерційний банк „Хрещатик", м. Київ

про: визнання договору про внесення змін до договору іпотеки недійсним, припинення правовідносин за договором іпотеки, усунення перешкод у користуванні майном

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Фот А.Є. - представник

Права та обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без здійснення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 року змінено склад колегії, замість судді Михалюк О.В., в склад колегії введено суддю Давид Л.Л.

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.08.2013 року у справі № 5015/5354/12 (головуючий суддя - Чорній Л.З., судді - Рим Т.Я., Щегельська О.І.) в задоволені позову ТзОВ «Узлісся» до ПАТ „Комерційний банк „Хрещатик" про: визнання договору про внесення змін до договору іпотеки недійсним, припинення правовідносин за договором іпотеки, усунення перешкод у користуванні майном - відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що Позивачем не наведено належних доказів про наявність підстав, в розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України, для визнання спірного договору від 21.04.2010 року про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т.Б. в реєстрі за № 766), укладений та підписаний директором ТзОВ „Узлісся" Легендзевич А.І. в інтересах товариства та в межах повноважень, наданих йому статутом товариства та учасниками товариства недійсним. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний договір іпотеки від 16.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т.Б. в реєстрі за № 372, та договори про внесення змін до договору іпотеки від 20.05.2009 року в реєстрі за № 1142 та від 21.04.2010 року в реєстрі за № 766, укладені з дотриманням вимог чинного законодавства України, відповідають встановленим законодавством вимогам, умови цих договорів не суперечать положенням нормативно-правових актів,відтак законних підстав для визнання договору іпотеки припиненим немає. Підставою для зняття заборони на відчуження предмету іпотеки та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру на відчуження нерухомого майна та до виключення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотеки може бути рішення суду, що набрало законної сили щодо визнання договору іпотеки недійсним або припиненим. До моменту вирішення спору по суті та набрання рішенням суду щодо визнання договору застави (іпотеки) недійсним чи припиненим законної сили, відсутні підстави для внесення відповідного запису щодо зняття заборони на відчуження об'єкту іпотеки. Тобто у позивача вісутні правові підстави для звернення до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек.

ТзОВ «Узлісся» не погодившись з висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та неповністю з'ясовано усі обставини, що мають значення для справи. Зокрема, позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що при дослідженні питання недійсності Договору про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т.Б. 16.02.2007 року за реєстровим № 372 від 21.04.2010 року, укладеного між ТОВ «Узлісся» та ВАТ «КБ «Хрещатик» недійсним суд виходив із того, що при укладенні та підписанні вищевказаного договору від 21.04.2010 року про внесення змін до договору іпотеки директор ТзОВ „Узлісся" Легендзевич Андрій Іванович діяв в межах повноважень, наданих йому статутом товариства та учасниками товариства згідно протоколу від 24.03.2010 року б/н, про що зазначено в самому договорі про внесення змін. Суд прийняв до уваги виключно позицію Відповідача про те, що згідно із вказаним протоколом учасники товариства прийняли рішення укласти додаткову угоду до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 у зв'язку із збільшенням зобов'язань ТзОВ ВКФ „Обабіч" перед Львівською філією ВАТ КБ „Хрещатик" до 12 085 000,00 грн. та продовженням дії укладених договорів по 10.12.2010 року, надали право підпису додаткової угоди до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 директору товариства Легендзевичу А.І.

Разом з тим, при винесенні оскаржуваного рішення судом зовсім не були досліджені в сукупності обставини, на які посилався Позивач, а саме відповідно до чинного на момент укладення Додаткового договору, редакції Статуту ТОВ «Узлісся», затвердженого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Узлісся» від « 24» грудня 2007 року та зареєстрованого державним реєстратором « 25» грудня 2007 року за № 14151050006002323, до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства належить надання згоди на укладення договорів на суму більше 100 000 грн. (п. 7 ст. 15 Статуту Позивача). Питання про укладення Додаткового договору до Договору іпотеки з Львівською філією ВАТ «КБ «Хрещатик» загальними зборами учасників Позивача не розглядалось, відтак, згода загальних зборів учасників Позичальника на укладення відповідного Додаткового договору, яким було збільшено зобов'язання позичальника за Генеральною угодою на 2 885 000 грн., а саме - до 12 085 000 грн., та продовжено дію укладених договорів по « 10» грудня 2010 року, відсутня.

Через вказане порушення суд прийшов до хибного висновку про те, що договір від 21.04.2010 року про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т.Б. в реєстрі за № 766), укладений та підписаний директором ТзОВ „Узлісся" Легендзевич А.І. в інтересах товариства та в межах повноважень, наданих йому статутом товариства та учасниками товариства.

Крім того, при винесенні оскаржуваного рішення судом було зазначено, що Позивачем не було належним чином доведено те, що учасником ТОВ «Узлісся» Кривецьким І.І протокол загальних зборів учасників від 24.03.2010 року б/н не підписувався. При цьому, з незрозумілих причин такий висновок був зроблений на підставі твердження, що саме Позивачем не було надано для експертизи витребуваних судом документів, зокрема оригіналу спірного протоколу.

Відповідачем подано відзив (вх. ЛАГС - 05-04/5149/13 від 05.09.2013 року) на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з того, що договір від 21.04.2010 року № 766 про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 підписаний уповноваженою особою з боку ТзОВ „Узлісся". Неодноразові клопотання представника ТзОВ «Узлісся» у справі про витребування доказів, які є або мають бути у позивача, та про відкладення розгляду справи, свідчать про штучне затягування судового процесу.

Позивачем через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подано клопотання (вх. ЛАГС - 05-04/5754/13 від 25.09.2013 року) про відкладення розгляду справи у зв'язку із обставинами викладеними у ньому.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

Між ВАТ КБ „Хрещатик" в особі Львівської філії, правонаступником якого є ПАТ „КБ „Хрещатик" та ТзОВ виробничо-комерційною фірмою „Обабіч" укладено Генеральну угоду №1 від 24.01.07 року (Том 1 а.с. 33-37) про співробітництво з кредитування останнього терміном на три роки. В рамках цієї генеральної угоди укладались кредитні договори, зокрема договір кредитної лінії № 05-09 від 02.03.2009 року (Том 1 а.с. 44-46).

В забезпечення виконання зобов'язань по вищезгаданій Генеральній угоді (Договору) №1 від 24.01.2007 року укладено, зокрема:

- договір іпотеки, посвідчений 16.02.2007 року Цибко Т.Б., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу в реєстрі за № 372, комплексу будівель профілакторію „Узлісся", номер за РПВН 1047192, що знаходиться за адресою: Львівська область Перемишлянський район село Стрілки хутір Ріпище 1 та належить на праві власності ТзОВ „Узлісся".

Також, між ПАТ „КБ „Хрещатик" та ТзОВ ВКФ „Обабіч" укладались додаткові угоди до генеральної угоди № 1 від 24.01.2007 року, а саме:

· додаткова угода від 23.01.2009 року - щодо встановлення процентної ставки за користування кредитними операціями в розмірі 29% річних;

· додаткова угода від 23.04.2009 року - щодо встановлення терміну здійснення кредитних операцій до 02.04.2010 року;

· додаткова угода від 30.04.2009 року - щодо заміни забезпечення; додаткова угода від 01.04.2010 року - щодо встановлення терміну здійснення кредитних операцій до 10.12.2010 року та збільшення ліміту кредитних операцій з 9 200 000,00 грн. до 12 085 000,00 грн.

Відповідні зміни вносились і до договору кредитної лінії № 05-09 від 02.03.2009 року. Позивач просить суд визнати додаткову угоду від 01.04.2010 року недійсною, оскільки товариством не надано згоду на її укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України „Про господарські товариства" товариства з обмеженою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Як вбачається із статуту (нова редакція) ТзОВ „Узлісся" (зареєстрований 25.12.2007 року державним реєстратором виконавчого комітету Львівської міської ради № запису 14151050006002323), що діяв на момент укладення спірного договору від 21.04.2010 року №766 про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372, учасниками ТзОВ „Узлісся" були:

- Веремеєнко Олександр Вікторович - частка в статутному фонді 25%;

- Кривецький Ігор Ігорович - частка в статутному фонді 50%;

- Веремеєнко Вікторія Валеріївна - частка в статутному фонді 25%.

Відповідно до ст. 6 статуту, товариство має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування, або в позику, належні йому будинки, споруди та інше майно. Відповідно до ст. 9 статуту товариство вправі від свого імені укладати договори, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Вищим органом управління товариства є Загальні збори учасників товариства, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема: визначення основних напрямків діяльності товариства; призначення та звільнення директора і головного бухгалтера, а також членів ревізійної комісії товариства; надання дозволу директору на укладення договорів на суму більше 100 000,00 грн.; прийняття рішень про отримання кредитів (ст. 15 статуту).

При укладенні та підписанні договору від 21.04.2010 року про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т.Б. в реєстрі за № 766) директор ТзОВ «Узлісся» Легендзевич Андрій Іванович діяв в межах повноважень, наданих йому статутом товариства та учасниками товариства згідно протоколу від 24.03.2010 року б/н, про що зазначено в самому договорі про внесення змін. Згідно вказаного протоколу учасники товариства прийняли рішення укласти додаткову угоду до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 у зв'язку із збільшенням зобов'язань ТзОВ ВКФ „Обабіч" перед Львівською філією ВАТ КБ „Хрещатик" до 12 085 000,00 грн. та продовженням дії укладених договорів по 10.12.2010 року, надали право підпису додаткової угоди до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 директору товариства Легендзевичу А.І.

Згідно п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Тобто договір від 21.04.2010 року про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т.Б. в реєстрі за № 766), укладений та підписаний директором ТзОВ „Узлісся" Легендзевич А.І. в інтересах товариства та в межах повноважень, наданих йому статутом товариства та учасниками товариства. Позивачем не наведено належних доказів про наявність підстав, в розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України, для визнання спірного договору недійсним, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ „Узлісся" вже зверталось з позовом до суду про визнання недійсним з цих же підстав договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 в цілому. Рішенням господарського суду Львівської області від 10.05.2011 року у справі №5015/1242/11 в позові відмолено повністю. Вказане рішення суду набрало законної сили.

Однак, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті місцевим господарським судом за клопотанням позивача призначено у даній справі судову почеркознавчу експертизу, оскільки, як стверджував позивач, протокол загальних зборів учасників ТзОВ „Узлісся" б/н від 24.03.10 р. відповідно до якого учасники товариства прийняли рішення на укладення спірної додаткової угоди, учасником ТзОВ „Узлісся" Кривецьким І.І. не підписувався. Проте, у зв'язку з ненаданням позивачем витребуваних судом документів (оригіналу спірного документу, вільних взірців підпису та почерку Кривецького І.І.), необхідних для проведення експертизи, Львівським НДІСЕ надіслано суду повідомлення №1767 від 09.07.13 р. про неможливість надання висновку почеркознавчої експертизи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, що позовна вимога щодо визнання договору від 21.04.10 р. № 766 про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.107 р. недійсним є безпідставною, спростовується матеріалами справи і такою, що не підлягає до задоволення.

Щодо припинення правовідносин за договором іпотеки від 16.02.2007 року № 372 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 546 ЦК України порука та застава є самостійними видами забезпечення виконання зобов'язання. Законодавець чітко розмежовує поняття поручителя в договорі поруки і поняття майнового поручителя як сторони в договорі застави (іпотеки). Ст. 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правовідносини щодо іпотеки (застави нерухомого майна) врегулювані Законом України „Про іпотеку", відповідно до ст. 1 якого передбачено, що іпотека - є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. В цій же статті зазначено, що особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем є іпотекодавцем, яким може, бути сам боржник або майновий поручитель, тобто іпотекодавець, який передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Крім визначення майнового поручителя, як іпотекодавця, який забезпечує своїм майном виконання зобов'язання іншої особи - боржника, інших застережень з цього приводу Закон України „Про іпотеку" не містить.

Таким чином, відповідно до вимог Закону України „Про іпотеку" від того ким є іпотекодавець, боржником або майновим поручителем, природа іпотеки, як правовідношення щодо застави нерухомого майна ніяким чином не змінюється. У спірному договорі іпотеки, який укладений між сторонами в забезпечення виконання зобов'язань іншої особи - боржника за кредитним договором, відсутні умови, які могли би свідчити про укладення між сторонами іншого (крім іпотеки) договору, зокрема договору поруки.

При цьому також слід зазначити, що на відміну від вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя та збільшення обсягу його відповідальності, в ст. 17 Закону України „Про іпотеку" серед підстав, за яких припиняється іпотека, не передбачена така обставина, як зміна зобов'язання без згоди іпотекодавця, навіть у разі збільшення обсягу його відповідальності. Припинення іпотеки можливе тільки з підстав, визначених ст. 593 ЦК України та ст. 17 Закону України „Про іпотеку". Вказаними нормативним актами наведено виключний перелік підстав припинення іпотеки. Також ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Нормами ст. 19 Закону України „Про іпотеку" встановлено лише вимоги того, що зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Пунктами 8.1, 8.2 договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 передбачено, що всі зміни та доповнення до цього договору мають юридичну силу лише за умови виконання їх у письмовій формі, підписання сторонами та нотаріального посвідчення.

З матеріалів справи вбачається, що укладені між сторонами додаткові угоди до договору іпотеки від 16.02.2007 року, а саме: договір від 20.05.2009 року № 1142 та договір від 21.04.2010 року № 766А нотаріально посвідчувались, відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою були зареєстровані (витяги про реєстрацію змін в реєстрі іпотек від 21.04.2010 року № 26908470 та від 13.05.2010 року № 27111100).

Згідно п. 23 постанови № 5 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин"при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України „Про заставу", статей 1, 11 Закону України „Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання йоцо обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В такий спосіб ст. 627 ЦК України закріплює принцип свободи договору, що означає право суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини, можливість вільно обирати собі контрагента, визначати на власний розсуд умови договору, які становлять його зміст.

Стаття 629 ЦК України закріплює принцип обов'язковості договору, що полягає у добросовісному виконанні сторонами його умов.

Частиною 2 ст. 631 ЦК України передбачено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що оскаржуваний договір іпотеки від 16.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т.Б. в реєстрі за № 372, та договори про внесення змін до договору іпотеки від 20.05.2009 року в реєстрі за № 1142 та від 21.04.2010 року в реєстрі за № 766, укладені з дотриманням вимог чинного законодавства України, відповідають встановленим законодавством вимогам, умови цих договорів не суперечать положенням нормативно-правових актів, а тому законних підстав для визнання договору іпотеки припиненим немає.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, який у своїй постанові від 25.04.2012 року у справі № 5015/5381/11 зазначив, що „погоджується з безпідставністю заявлених позовних вимог позивача (про усунення перешкод у здійсненні права власності та визнання договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 припиненим) з огляду на те, що позивач погодив збільшену відповідальність за основним зобов'язанням, уклавши з іпотеко держателем - додаткові угоди до договору іпотеки. За наявності згоди позивача на збільшення обсягу його відповідальності відсутні правові підстави вважати договір іпотеки припиненим".

Що стосується позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, колегія суддів місцевого господарського суду дійшла вірного висновку, що вона є безпідставною, необгрунтованою поданими суду доказами і є такою, що не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Частиною 5 ст. 3 Закону України „Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ст. 17 Закону України „Про іпотеку", іпотека припиняється у разі визнання недійсним іпотечного договору.

Відповідно до п. 2.1 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 09.06.1999 № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 85/5), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 червня 1999 року за № 364/3657, підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є:

2.1.1.Накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом- Реєстратором заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна.

2.1.2.Заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна (додатки 1-3), що подається:

- державною нотаріальною конторою та приватним нотаріусом, які не є Реєстраторами, у зв'язку з накладенням (зняттям) ними заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна;

- судами (крім третейських судів) і слідчими органами - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту);

- органами державної виконавчої служби - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).

Згідно із п.п. 25, 26 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 року № 410, після виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель зобов'язаний протягом десяти днів надіслати реєстратору письмове повідомлення про виключення запису з Реєстру з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду.

Відповідно до вимог п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, від 03.03.2004 року № 20/5, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою:

- банку, іншої юридичної особи про погашення позики (кредиту);

- заставодавця (іпотекодавця) та заставодержателя (іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки) або лише заставодавця (іпотекодавця) у разі подання ним безспірних доказів виконання зобов'язання;

- заставодавця (іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним;

- заставодержателя (іпотекодержателя) у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- (догляду), спадковим договором;

- відчужувача за спадковим договором у разі смерті набувача;

- набувача або відчужувача на підставі рішення суду про розірвання договору довічного утримання (догляду) або спадкового договору чи визнання їх недійсними;

- фізичної особи, щодо якої скасовано рішення суду про оголошення її померлою,або за заявою спадкоємців після закінчення п'ятирічного строку з часу відкриття спадщини після особи, оголошеної померлою;

- спадкоємця про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт.

А тому, підставою для зняття заборони на відчуження предмету іпотеки та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру на відчуження нерухомого майна та до виключення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотеки може бути рішення суду, що набрало законної сили щодо визнання договору іпотеки недійсним або припиненим. До моменту вирішення спору по суті та набрання рішенням суду щодо визнання договору застави (іпотеки) недійсним чи припиненим законної сили, відсутні підстави для внесення відповідного запису щодо зняття заборони на відчуження об'єкту іпотеки.

З огляду на викладене колегія судів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що у позивача вісутні правові підстави для звернення до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек.

Доводи апеляційної скарги судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються оскільки:

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що рішення винесене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає що, визнання підписання договору від 21.04.2010 року № 766 про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 недійсним з підстав того, що договір був підписаний директором товариства без належних на це повноважень.

В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п. 1 ст. 627 ЦК України). Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України у письмовій формі договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину,

Відповідно до п.п. 3.3. та 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності. Припис ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушеним даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеженим (ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не має належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.п.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Доказами наступного схвалення договору під 21.04.2010 року № 766 про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 є подання ТзОВ „Узлісся" документів банку на укладення ще однієї (наступної) додаткової угоди до договору іпотеки, а саме, довідка ТзОВ „Узлісся" від 08.11.2010 року № 112 (Том 1 а.с. 144) про останні зміни до статуту товариства та виконавчий орган (директор, головний бухгалтер) товариства, довідка з Єдиного державного реестру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08.11.2010 року про стан ТзОВ „Узлісся".

Крім цього, суду було надано завірену приватним нотаріусом ЛMHO Цибко Т.Б., а також завірену директором товариства Легендзевичем А.І. та скріпленою печаткою товариства копії протоколу від 24.03.2010 року б/н загальних зборів учасників ТзОВ «Узлісся» (Том 1 а.с. 136), згідно якого учасниками товариства вирішено було укласти додаткову угоду до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 у зв'язку із збільшенням зобов'язань ТзОВ ВКФ „Обабіч" перед Львівською філією ВАТ КБ „Хрещатик" до 12 085 000,00 грн. та продовженням дії укладених договорів до 10.12.2010 року, уповноважено директора товариства Легендзевича А.І. на підписання додаткової угоди до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372.

Таким чином, з боку ТзОВ „Узлісся" договір від 21.04.2010 року № 766 про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 підписаний уповноваженою особою.

Також, апелянтом не обґрунтовано жодним документом, який би дійсно давав підстави ставити під сумнів підпис учасника товариства Кривецького І.І. на даному протоколі, а є лише припущенням Апелянта про не справжність підпису. Протокол підписаний майже три роки тому. За цей час жодних звернень до правоохоронних органів щодо підробки підпису на протоколі з боку Апелянта чи учасника товариства Кривецького І.І, не було, судових рішень про підроблення також не має. Також ТзОВ „Узлісся" не подано суду встановлених фактів фальсифікації даного протоколу.

Відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Протокол не є визначальним для визначення законності укладення договору про внесення змін до договору іпотеки, оскільки в подальшому вказаний правочин був схвалений товариством. Про це банком зазначалось в судових засіданнях. Також дійсність в цілому договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372 підтверджена рішенням господарського суду Львівської області від 10.05.2011 року у справі № 5015/1242/11 (Том 1 а.с. 68). Предметом спору у даній справі № 5015/1242/11 було визнання недійсним договору іпотеки з підстав перевищення повноважень директором товариства Легендзевичем А.І. при укладенні даного договору. В цій справі судом було встановлено, що директор товариства Легендзевич А.І. діяв в межах повноважень, наданих йому статутом та учасниками товариства згідно протоколів зборів учасників ТзОВ «Узлісся».

ТзОВ „Узлісся" просило призначити судову почеркознавчу експертизу підпису учасника товариства Кривецького І.І. протоколу зборів учасників товариства від 24.03.2010 року на підставі копії даного протоколу, який витребуваний від нотаріуса, що посвідчував договір від 21.04.2010 року № 766 про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 року № 372, що є неприпустимим згідно норм законодавства. Так, відповідно до п.п. 1.1. глави 1 „Почеркознавча експертиза" розділу І „Криміналістичні експертизи" Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу від 26.12.2012 року № 1950/5) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неїдентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису під впливом будь-яких (природних, штучних) збиваючих факторів; у незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням почерку іншої особи; визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо). Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В даному випадку Апелянт перекладає свої обов'язки по доказуванню своїх вимог на іншу сторону (відповідача). Оскільки позивач оспорює договір, у тому числі факт підписання учасником товариства протоколу зборів учасників, то саме він повинен довести такі обставини, а не відповідач. Крім цього, оригіналу протоколу зборів учасників ТзОВ «Узлісся» від 24.03.2010 року в банку (відповідача) не було, оскільки даний документ готувався та підписувався ТзОВ «Узлісся». Тобто, ТзОВ «Узлісся» було автором протоколу і тому на його посадових осіб покладається зберігання даного документа.

Щодо припинення правовідносин за договором іпотеки від 16.02.2007 року № 372 колегія Львівського апеляційного господарського суду зазначає наступне. Верховний Суд України при перегляді судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, вказав у постанові № 3-45гс12 від 16.10.2012 року, що на відносини майнової поруки (іпотеки) як окремого виду забезпечення виконання зобов'язання норми статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України та Законом України "Про іпотеку". Крім того, підстави припинення іпотеки (майнової поруки) безпосередньо врегульовано окремими нормами цивільного закону, а тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання, незалежно від ступеня їх подібності.

Щодо ухвалення рішення суду 02.08.2013 року за відсутності представника ТзОВ «Узлісся». Слід зазначити, що ухвалою господарського суду Львівської області від 12.06.2013 року було поновлено провадження у справі в зв'язку з надходженням до суду клопотання експерта про витребування документів, необхідних для проведення почеркознавчої експертизи, а саме, оригіналу протоколу зборів учасників ТзОВ «Узлісся» від 24.03.2010 року, а також вільних та експериментальних зразків почерку та підпису Кривецького І.І. Необхідною умовою успішного вирішення поставленого перед експертом завдання є наявність вільних зразків почерку і підписів виконавця. Чим складніше об'єкт, представлений на дослідження, тим більше необхідно порівняльного матеріалу для проведення ідентифікації виконавця.

Цією ухвалою суд першої інстанції зобов'язав ТзОВ «Узлісся» забезпечити явку учасника товариства Кривецького І.І., в судове засідання 04.07.2013 року для відібрання вільних та експериментальних зразків почерку та підпису, а сторони зобов'язав надати оригінал протоколу зборів учасників ТзОВ «Узлісся» від 24.03.2010 року. Однак, ні в дане судове засідання, ні в наступні судові засідання 09.07.2013 року, 23.07.2013 року, 02.08.2013 року учасник товариства Кривецький І.І, не з'явився. В зв'язку з бездіяльністю представника ТзОВ «Узлісся» суд самостійно встановлював місцезнаходження (місце проживання) учасника товариства Кривецького І.І. та направляв йому ухвали про явку до суду для надання вільних та експериментальних зразків почерку та підпису. Також, представник ТзОВ «Узлісся» в судових засіданнях 04.07.2013 року та 09.07.2013 року заявляв клопотання про відкладення судового засідання в зв'язку з неявкою Кривецького І.І. без надання зрозумілих пояснень причин неявки Кривецького І.І. та обґрунтування поважності цих причин. А в судові засідання 23.07.2013 року та 02.08.2013 року і сам представник ТзОВ «Узлісся» не з'являвся.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони мають добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Як свідчать матеріали справи як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивач неодноразово подавав необгрунтовані клопотання.

В п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи" також зазначено, що господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

З аналізу вищевказаного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що місцевим господарським судом вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстави для скасування рішення відсутні.

З врахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 02.08.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Узлісся» - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст. ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Данко Л.С.

суддя Давид Л.Л.