Постанова № 33892619, 30.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року Справа № 918/308/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСаранюка В.І. - доповідача у справісуддівКролевець О.А. Попікової О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"на рішення від господарського суду Рівненської області 21.05.2013та на постанову відРівненського апеляційного господарського суду 19.07.2013у справі господарського суду№ 918/308/13-г Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"доСпеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4простягнення 128 236, 49 грн. за участю представників:

від позивача - Пушкарьова К.В.

від відповідача - не з'явились

від третьої особи - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0703/82 від 27.03.2007 у розмірі 128 236, 49 грн., з яких: 103 415, 93 грн. відсотків, 24 820, 56 грн. пені.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.05.2013 у справі № 918/308/13-г (суддя Кочергіна В.О.) позов задоволено частково. Стягнуто зі Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс" на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 103 415, 93 грн. відсотків, 2 068, 32 грн. витрат по оплаті судового збору, у стягненні 24 820, 56 грн. пені відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2013 у даній справі (колегія суддів у складі: головуючий суддя Маціщук А.В., судді Гулова А.Г., О.О., Петухов М.Г.) за наслідками розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.2013 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2013 в частині відмови у стягненні з відповідача 24 820, 56 грн. заборгованості з пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову; в решті оскаржувані рішення та постанову - залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.03.2007 між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (банк) та Спеціалізованим сільськогосподарським виробничим кооперативом "Селянський ліс" (позичальник) укладено кредитний договір № 0703/82, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальникові кредит у межах суми, зазначеної в п. 1.2 даного договору, - 37 000 євро на термін і на умовах, передбачених у даному договорі, а позичальник - повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені даним договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно із цим договором в повному обсязі.

Згідно з п. 1.3. вказаного кредитного договору термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток №1 до даного договору), але не пізніше 17.03.2010.

Відповідно до п. 2.2.2. кредитного договору позичальник зобов'язався сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п.п. 2.3.1, 2.3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.11, 4.12 цього договору, а також відповідно до графіка погашення кредиту в дату сплати відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що зазначені в додатку № 1 до цього договору.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.2, 2.3.3., 2.3.6, 2.3.9, 2.4.1, 4.11 цього договору, а також графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди, який наведений в додатку № 1 до договору, позичальник сплачує відсотки у розмірі 14 % річних.

Пунктом 4.3 кредитного договору встановлено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4,11 даного договору позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 30 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п.4.3 даного договору здійснюється 16 числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору (п. 4.4 кредитного договору).

Відповідно до п. 6 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток 1 до договору), а також п.п. 2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договору, строків повернення кредиту, передбачених графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток 1 до договору), п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.3 договору, винагороди передбаченої п.п. 4.5-4.6 позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату нарахування.

На виконання умов кредитного договору № 0703/82 від 27.03.2007 банком надано позичальнику кредитні кошти в сумі 37 000 євро, що підтверджується наявним в матеріалах справи ордером-розпорядженням № 01/1 від 29.03.2007 на суму 37000 євро.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.05.2011 у справі № 2-1815/2011 стягнуто солідарно з Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс" та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" 290 818, 96 грн. заборгованості за кредитним договором № 0703/82 від 27.03.2007, яка існувала станом на 29.12.2010.

12.02.2013 відділом державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції винесено постанову від про відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1815/11 від 25.07.2011, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення 290 818, 96 грн. у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Посилаючись на те, що зобов'язання відповідача за кредитним договором № 0703/82 від 27.03.2007 не були виконані належним чином, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача 128 236, 49 грн., з яких: 103 415, 93 грн. відсотків, 24 820, 56 грн. пені.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені мотивовані посиланням на ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". При цьому суди виходили, зокрема, із того, що нарахування пені в іноземній валюті порушує норми чинного законодавства та кредитного договору.

В обґрунтування касаційної скарги Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" посилається на порушення судами попередніх інстанцій ст.ст. 1, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 527, 627, 629 Цивільного кодексу України. При цьому скаржник, зазначає, що умовами кредитного договору, який є обов'язковим до виконання, передбачено сплату пені за кожний випадок порушення у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення та у разі надання кредиту в іноземній валюті - в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату нарахування. Також заявник касаційної скарги стверджує про те, що умовами п. 6.4. кредитного договору продовжено встановлений законом шестимісячний строк нарахування пені до трьох років.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до ст. 1 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зі змісту вказаної правової норми випливає, що пеня обчислюється саме від суми простроченого платежу (незалежно від його валюти), а розмір стягнення пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010.

Таким чином, положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено обмеження стосовно стягнення пені у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, а не щодо її обчислення у національній валюті.

З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій про можливість розрахунку пені лише у гривні у зв'язку із тим, що її розмір пов'язано із встановленням облікової ставки НБУ щодо національної валюти ґрунтуються на неправильному застосуванні ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки за допомогою облікової ставки НБУ визначається граничний розмір пені, а не порядок її обчислення.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку між сторонами виник спір у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, яке визначено в іноземній валюті. При цьому заявлена до стягнення сума пені виражена у гривні.

Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені з підстав неможливості її розрахунку в іноземній валюті, суди належним чином не дослідили поданий позивачем розрахунок пені та не перевірили чи не перевищує заявлена до стягнення сума пені її граничного розміру, встановленого законом.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування. Указаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах у справах № 10/065-11 від 11.12.2012, № 17/034-11 від 04.12.2012, № 13/110-11 від 27.04.2012.

Проте, застосувавши до спірних відносин ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування пені за прострочення зобов'язання через шість місяців, суд апеляційної інстанції не врахував та не надав правової оцінки положенню п. 6.4. кредитного договору № 0703/82 від 27.03.2007, відповідно до якого нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п. 6.1., 6.2., 6.3. здійснюється протягом трьох років від дня коли це зобов'язання мало бути виконано позичальником.

З огляду на наведене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 24 820, 56 грн. пені.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, оскільки в порушення вимог ст.ст. 32- 34, 43 Господарського процесуального кодексу України попередні судові інстанції не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з приписами п. 3 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційна інстанція має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати вищенаведене, усім доводам сторін надати належну правову оцінку і в залежності від встановленого прийняти законне судове рішення відповідно до вимог процесуального закону.

При цьому судова колегія зазначає, що правомірність стягнення 103 415, 93 грн. відсотків не є предметом даного касаційного оскарження, у зв'язку з чим, виходячи з меж перегляду справи в касаційному порядку, законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2013 у справі № 918/308/13-г в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 24 820, 56 грн. пені скасувати та направити справу у цій частині на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

В решті рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2013 у справі № 918/308/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя Саранюк В.І.

Судді Кролевець О.А.

Попікова О.В.