Ухвала суду № 33890836, 30.09.2013, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №291/1-1/13-к Головуючий у 1-й інст. Грек М. М.

Категорія ч.1 ст.121 КК України Доповідач Зав'язун С. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Зав'язуна С.М.,

суддів: Городиського С.С., Широкопояса Ю.В.,

з участю: прокурора Турської В.В.,

захисника ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальну справу за апеляціями захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_2 на вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2013 року, яким

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

засуджено за ч.1 ст.121 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 - 861, 35 грн. ( вісімсот шістдесят одна гривня 35 коп.) матеріальних збитків, та в рахунок відшкодування моральної шкоди - 40 000 грн. (сорок тисяч гривень).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Міністерства Внутрішніх Справ України м. Київ, вул. Н. Ополчення, 9-А, військової частини 3066, р/р 31252272210742, КПКВ 1003020, ККДБ 25010100, ЗКПО 08803508, МФО 821018, ГУ ДКС України в Київській області затрат на проведення екстрадиції - 14655, 00 грн. (чотирнадцять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять гривень).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Міністерства Внутрішніх Справ України м. Київ, р/р 35215007000034, код ЗКПО 00032684, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м.Київ затрат на проведення екстрадиції - 10 415 грн. (десять тисяч чотириста п'ятнадцять гривень).

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу ОСОБА_2 залишено передньою - тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 обраховано з 11.07.2012 року, зараховано у строк відбуття покарання перебування його під вартою по вказаній справі.

Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину при наступних обставинах.

26.03.2006 року о 01 год. ОСОБА_2 знаходячись біля магазину - кафе "Мрія", розташованого по вул. О.Бурди, 94 а в смт. Ружин, Житомирської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин наніс ОСОБА_3 удар кулаком в живіт, від чого останній впав. В результаті нанесеного удару ОСОБА_3 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота з розривом середньої частини тонкого кишківника, які згідно висновку судово-медичної експертизи №187 від 23.06.2006 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя.

На вирок суду надійшла апеляція засудженого та доповнення до неї, в яких засуджений ОСОБА_2, просить вирок суду першої інстанції скасувати та виправдати його. В обґрунтування своїх вимог вказує, що будь-яких ударів ОСОБА_3 не наносив, вказане підтверджується показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Вказує, що перебував у товариських відносинах з потерпілим, однак суд у вироку зазначив, що удар був нанесений через неприязні відносини. Звертає увагу на проведені експертизи, у яких вказано, що ушкодження могло виникнути не тільки від удару, але і від падіння. Що ж стосується явки з повинною, то написана вона була у зв'язку з психологічним тиском працівників міліції. Крім того, просить врахувати, що у Німеччині перебував не з метою уникнення відповідальності, а через свою маленьку дитину, яка там народилася.

В поданій апеляції та доповненні до неї захисник ОСОБА_1 просить вирок Ружинського районного суду від 04.06.2013 року скасувати із закриттям справи за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину. Вказує, що вирок суду є незаконним, однобічним, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, під час досудового і судового розгляду справи було грубо порушено вимоги кримінально-процесуального закону. Зазначає, що суд не зважив на те, що відповідно до ст.94 КПК України явка з повинною є лише приводом до порушення кримінальної справи та у переліку доказів, що наведений у ч.2 ст.65 КПК України, ні протокол явки з повинною, ні заява про неї не вказані. Посилається на те, що явка з повинною була отримана не уповноваженою особою, а також на істотне порушення права на захист особи, оскільки перед прийняттям явки з повинною, ОСОБА_2 не повідомили про права, гарантовані підозрюваному чи обвинуваченому у кримінальному процесі, а також не повідомили про них при проведенні відтворення обстановки та обставин події 31.03.2006 року, на якому ґрунтується висновок експерта. Наступні відтворення обстановки та обставин події, проведені із ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були проведені на території Ружинської ЦРЛ, яка не має нічого спільного з місцем події, та були проведені вдень, а не в ночі, що є порушенням вимог кримінально-процесуального закону, що регулює проведення відтворення обстановки й обставин події та тягне втрату доказового значення отриманих даних. Крім того, вказує, що суд безпідставно проігнорував та не дав оцінки висновку комісійної судово-медичної експертизи в частині того, що тілесні ушкодження у ОСОБА_3 могли утворитися внаслідок падіння. Легкі тілесні ушкодження, які були виключені з обвинувачення, можуть підтвердити покази ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_5 про те, що потерпілий зачепившись падав на землю і саме під час самовільного падіння міг отримати тяжкі тілесні ушкодження. Також звертає увагу, що суддя під час винесення вироку покази свідка ОСОБА_5 взагалі не включив у вирок, хоча це прямий очевидець події, не дав його показам належної оцінки. Не включив у вирок суддя також покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7, та не зрозуміло з яких джерел встановив мотив злочину - неприязні відносини. Крім того, зазначає, що по даній кримінальній справі належним чином не перевірялось,що відбувалось з потерпілим протягом доби 25.03.2006 року, а також з моменту коли потерпілого привезли додому та до часу, коли його забрала швидка допомога.

В запереченні на апеляцію засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, прокурор вважає, що вирок суду першої інстанції є законним, по справі зібрано достатніх доказів вини ОСОБА_2 у вчинені злочину, передбаченого ч.1. ст.121 КК України. При винесенні вироку суд у мотивувальній частині вироку надав оцінку явці з повинною в сукупності з іншими доказами, що підтверджують вину ОСОБА_2 в інкримінованому йому кримінальному діянні. Крім явки з повинною вина ОСОБА_2 доводиться показами потерпілого, протоколом відтворення обстановки та обставин події за участю потерпілого, висновками судово-медичних експертиз.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення захисника ОСОБА_1, яка підтримала подані по справі апеляційні скарги, думку прокурора, яка просила в задоволенні апеляцій засудженого та його захисника відмовити, перевіривши матеріали кримінальної справи та вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.365 КПК України (в редакції 1960 року), обговоривши наведені в апеляціях доводи, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляції засудженого та його захисника слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно вимог ст. 323 КПК України (в редакції 1960 року) вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом.

Згідно зі ст.334 КПК України (в редакції 1960 року) у мотивувальній частині вироку разом з іншими обставинами наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта й інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.

Судом першої інстанції вказані вимоги закону не виконано.

Дійшовши висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя ОСОБА_3, на порушення вимог ст. 334 КПК України (в редакції 1960 року) суд першої інстанції належним чином не мотивував своє рішення, не проаналізував і не дав відповідної оцінки зібраним у справі доказам у їхній сукупності, не навів у вироку переконливих мотивів, з яких він взяв до уваги докази обвинувачення, і відкинув інші докази.

Як вбачається з матеріалів справи, на початку досудового слідства ОСОБА_9 подав явку з повинною, в якій зізнався що вдарив ОСОБА_3 рукою в область живота (т.1 а.с.52). В подальшому дав показання як підозрюваний, пояснивши, що наніс удар ОСОБА_3 в область живота, після чого той впав, але вирішив що ОСОБА_3 впав не від удару, а від того що був п'яний. ( т.1 а. с.55-56).

При подальшому проведенні з ним слідчих дій під час досудового слідства і під час розгляду справи у суді ОСОБА_9 змінив показання, став заперечувати причетність до злочину та давав показання з відповідними доводами ( т.1 а. с. 68-69, 95-101, 107-108, 111-115, 178-180, т.3 а.с.42-43).

Оскільки в показаннях ОСОБА_9 були істотні суперечності між показаннями, які він давав в початковий момент розслідування справи і при подальшому слідстві, а потім і в суді, суд в супереч вимогам ст. 301 КПК України не оголосив його показання і не дослідив причини їх зміни.

Обґрунтовуючи висновок про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину суд обрав вибірковий підхід до оцінки доказів і послався на показання засудженого, даних ним в явці з повинною та в протоколі відтворення обстановки та обставин події від 31.03.2006 року.

Так, спростовуючи показання засудженого ОСОБА_2 про те, що він не завдавав удару ОСОБА_3, суд першої інстанції зазначив, що відноситься критично до його показів, так як він власноручно написав явку з повинною, в якій зізнався про спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3, та під час відтворення обстановки та обставин події від 31.03.2006 року (т.1 а.с. 95-101), в присутності понятих добровільно розповів та показав як саме він наніс удар кулаком в живіт ОСОБА_3

Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується і вважає, що вони суперечать вимогам кримінально-процесуального закону.

Так, статтями 73, 74 КПК України (в редакції 1960 року) передбачено можливість покладення в основу обвинувачення лише визнання підозрюваним або обвинуваченим своєї винності за умови підтвердження цього визнання сукупністю доказів, що є у справі. Відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу явка з повинною є приводом до порушення кримінальної справи, однак у переліку доказів (ч. 2 ст. 65 того ж Кодексу) вона не вказана.

На переконання колегія суддів, явка з повинною може братися судом до уваги та ставитися у вину обвинуваченому лише в тому випадку, якщо особа підтримує своє зізнання, викладене в явці з повинною. Оскільки ОСОБА_9 в подальшому відмовився від свого зізнання, а тому підстав вважати його явку з повинною допустимим доказом у справі немає.

Крім того, суд першої інстанції у вироку необґрунтовано послався на постанову прокуратури Ружинського району Житомирської області від 13.05.2013року про закриття кримінального провадження №42013060290000002 від 07.05.2013 року щодо вчинення відносно ОСОБА_2 психологічного тиску працівниками міліції, у зв'язку з відсутністю в діях працівників міліції Ружинського РВ УМВС ОСОБА_10 та ОСОБА_11 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України, оскільки на момент постановлення вироку вказане процесуальне рішення не набрало законної сили та було оскаржено в апеляційному порядку.

Суд першої інстанції взагалі не навів у вироку, не проаналізував та не дав ніякої оцінки показанням допитаних по справі основних свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, хоча оцінка цих показань могла вплинути на висновки суду щодо доведеності вини засудженого.

Так, згідно показань свідка ОСОБА_5, 26.03.2006 року, біля кафе "Мрія" він побачив свого знайомого ОСОБА_3, який був дуже п'яний, бив руками і ногами стойки при вході в кафе, двері. Після чого ОСОБА_3 побіг до свого автомобіля, при цьому впав по дорозі. ОСОБА_3 взяв великий камінь і замахнувся на свою машину, на що він його попросив цього не робити. Вони стояли розмовляли, в процесі розмови ОСОБА_3 повідомив, що в нього зникли ключі та він почав їх шукати. В подальшому до них підійшов ОСОБА_2 Потім він почув звук, повернувши голову побачив, що ОСОБА_3 лежить на камінцях. Коли почув звук і повернувся, то ОСОБА_3 лежав, біля нього нікого не було. Де в той час були ОСОБА_2 і ОСОБА_7 точно не знає, всі шукали ключі. Вказує, що у його присутності ні ОСОБА_2, ні будь-хто інший ОСОБА_3 не бив. Він разом з ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відвезли ОСОБА_3 додому (т.1 а.с.46-47; т.1 а.с.246-247, т.3 а.с.44-45).

Згідно показань свідка ОСОБА_7, 26.03.2013 року він з ОСОБА_8 близько першої години ночі вийшли на вулицю перекурити і в цей час помітив, як на щебені біля кафе "Мрія" лежить ОСОБА_3, якого піднімав ОСОБА_2 ОСОБА_2 його покликав і сказав, що ОСОБА_3 загубив ключі від свого автомобіля, які всі почали шукати. В цей час підійшов ОСОБА_6 та запропонував підсвітити світлом фар свого автомобіля для того, щоб найти ключі, але знайти їх так і не вдалося. Потім ОСОБА_6 погодився завезти ОСОБА_3 додому і він разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 завезли його додому. Крім того, ОСОБА_7 зазначив, що ОСОБА_3 був п'яний, він бачив як останній в присутності інших відвідувачів бив стійки в кафе. Також вказував, що поряд з ОСОБА_3 лежали камні, розмірами в діаметрі приблизно сорок на тридцять, п'ятдесят на тридцять. (т.1 а.с.47-48, т.1 а.с. 243-244, т.3 а.с.50)

Згідно показань свідка ОСОБА_8 26.03.2006 року близько першої години ночі він разом з ОСОБА_7 вийшов на двір покурити і побачив на стоянці автомобіль ОСОБА_2, який піднімав ОСОБА_3 Коли він запитав що сталося, то ОСОБА_2 відповів, що ОСОБА_3 впав. Всі шукали ключі, щоб завезти ОСОБА_3 додому, але ключі не знайшли. Після чого ОСОБА_3 поклали в автомобіль ОСОБА_6 і повезли додому. ОСОБА_8 зазначив, що ОСОБА_2 перебував в стані алкогольного сп'яніння, бив рукою залізні стойки. Щоб хтось наносив удари ОСОБА_3 він не бачив. Там де лежав ОСОБА_3 були великі і малі каміння (т.1 а.с.93-94, т.1 а.с.207-210, т.3 а.с. 46-47).

Суд першої інстанції, посилаючись у вироку на показання ОСОБА_6, даних в судовому засіданні, фактично висвітлив його показання дані на початковому етапі досудового слідства. Суд у вироку не виклав суть його показань у судовому засіданні, оцінки їм не надав. Так, згідно показань ОСОБА_6, років п'ять, шість назад, приблизно в 12 годин ночі, поїхав в кафе. Вийшов на двір і побачив, що хлопці світять зажигалками, щось шукають на щебені. Підійшов, запитав що вони шукають, сказали що ключі. Він запропонував під'їхати машиною і присвітити. Коли присвітив фарами, побачив ОСОБА_3, який лежав на щебені. Потім хлопці сказали, що треба відвезти ОСОБА_3 додому, він погодився. Не пам'ятає, чи наносили удари ОСОБА_3 ОСОБА_2, ОСОБА_7 чи ОСОБА_5 Якби стояла одна особа запам'ятав би, а так їх було троє. Тому, не впевнений, чи це були удари, чи шукали ключі. На досудовому слідстві пояснював, що не може з впевненістю стверджувати чи ОСОБА_3 били, чи піднімали з землі (т.1 а.с. 59-61, т.1 а.с.204-207, т.3 а.с.51-53).

Таким чином, як вбачається з вироку, висновок суду про винність засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, зазначених у вироку суду, фактично ґрунтується на показаннях потерпілого ОСОБА_3, який вказав на засудженого як на особу, яка заподіяла йому тяжкі тілесні ушкодження та висновках судово-медичної експертизи №187 від 23.06.2006 року та комісійної судово-медичної експертизи №22 від 12.02.2013 року. При цьому спростовуючи позицію сторони захисту суд першої інстанції вказав, що потерпілий ОСОБА_3 під час досудового та судового слідства давав послідовні покази щодо спричинення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_2

Даючи аналіз вказаним доказам по справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції виклав їх однобічно, неповно, з явним обвинувальним ухилом.

Так, з показань потерпілого ОСОБА_3 від 30.03.2006 року вбачається, що під час розмови з ОСОБА_5 до них підійшов ОСОБА_7 з ОСОБА_2 і почали чіплятися щоб він їм дав гроші. ОСОБА_5 та ОСОБА_7 взяли його за дві руки, а ОСОБА_2 наніс йому декілька ударів в живіт. Після декількох ударів він тратив свідомість і прийшов у свідомість в лікарні. При цьому вказав, що в той день він був випивший, але не п'яний. (т.1 а.с. 23-24). Під час додаткового допиту, потерпілий пояснив що перший самий сильний удар йому наніс ОСОБА_2, від чого він впав і на мить втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то вже стояв на колінах і його тримали під руки ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Вони його не били, а намагалися легкими ударами привести до тями. (т.1 а.с.27-28). Під час очної ставки від 22.06.2006 року потерпілий пояснив, що коли він розмовляв з ОСОБА_5 до них підійшов ОСОБА_2 і безпричинно вдарив його кулаком в область живота, у зв'язку з чим він відразу втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то його вже під руки тримали ОСОБА_5 та ОСОБА_7, потім він бачив як вони почали шукати ключі від машини, дивились в карманах, потім він побачив ОСОБА_6 і пам'ятає як його грузили в машину. Повністю до тями прийшов тільки вдома (т.1 а.с.11-112). В ході судового слідства спочатку пояснив, що ОСОБА_2 вдарив його у нижню частину живота, в подальшому сказав що ОСОБА_2 наніс йому удар в верхню частину живота, після чого він втратив свідомість. ОСОБА_3 в подальшому почав стверджувати, що до того як він втратив свідомість ОСОБА_2 наніс йому один удар, після того ОСОБА_2 наносив ще удари. Після того, як він прийшов до тями, його тримали ОСОБА_5 і ОСОБА_7, які наносили удари. ОСОБА_2 також наносив удари в область грудей і живота. Наносили удари руками, тобто однією рукою тримали, другою наносили удари. ОСОБА_2 наніс йому декілька ударів, точно сказати не може чи 5 чи 10. Вказав, що не бив ногами по стойках. (т.1 а.с. 180-185). В подальшому ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 ударив його кулаком в верхню частину живота. Коли це все відбувалось були ОСОБА_7 і ОСОБА_5. Спиртні напої у той день можливо вживав, але у малій кількості, а можливо і не вживав, точно не пам'ятає. Наголошує, що якщо він говорив слідчому, що ОСОБА_2 бив, а ОСОБА_5 і ОСОБА_7 тримали за руки значить так і було, ОСОБА_2 наніс декілька ударів.

Даючи аналіз показанням потерпілого ОСОБА_3 колегія суддів вважає, що суд першої інстанції визнавши їх послідовними, дав їм невірну юридичну оцінку, так як ОСОБА_3 неодноразово змінював свої показання, так і залишається не зрозумілим з показань потерпілого чи тільки ОСОБА_2 наносив йому удари, чи разом із ним ще й ОСОБА_5 та ОСОБА_7, якщо ОСОБА_2, то один удар чи декілька, механізм нанесення ним тілесного ушкодження, коли саме ОСОБА_3 втрачав свідомість.

Крім того, викладаючи зміст показань потерпілого в судовому засіданні, суд першої інстанції допустив їх перекручення, невідповідність висновків фактичним обставинам справи, зазначивши, що ОСОБА_2 сильно ударив потерпілого кулаком руки в живіт, від чого той впав, втратив свідомість, отямився вдома від сильного болю, тоді як вбачається з протоколу судового засідання ОСОБА_3 стверджував, що ОСОБА_2В наніс йому декілька ударів.

Показання вищевказаних свідків, які на думку колегії суддів є однотипними, узгодженими між собою, а саме показання ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також показання засудженого повністю спростовують показання потерпілого щодо обставин заподіяння йому тілесних ушкоджень. Крім того, всі вказані свідки та засуджений вказують що потерпілий перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння, падав, бив стойки, лише потерпілий це заперечує, вказуючи що якщо і вживав спиртні напої то не багато, нічого не бив, не падав. Встановлення вищевказаних обставин має важливе значення для підтвердження або спростування версії сторони захисту про отримання ОСОБА_13 тілесних ушкоджень внаслідок падіння.

Також, суд першої інстанції належним чином не провів аналіз всіх наявних у справі висновків судово-медичних експертиз і не дав їм відповідної оцінки.

Так, незважаючи на істотні суперечності, які містяться у проведених по справі експертизах, суд послався лише на висновок експерта №187 від 23.06.2006 року та на частину висновку комісійної судово-медичної експертизи №22 від 12.02.2013 року, згідно яких закрита тупа травма живота виникла внаслідок контакту передньої поверхні живота з твердим тупим предметом, достовірніше всього від нанесення удару кінцівками людини, можливо стиснутою в кулак кистю, при цьому мотивів, з яких відкинув дані що містяться у висновку експерта №102 від 10.04.2006 року, а також частину даних з висновку комісійної судово-медичної експертизи №22 від 12.02.2013 року всупереч вимогам закону не навів.

Так, незважаючи на те, що у висновку експерта №102 від 10.04.2006 року (т.1 а.с.123) містяться дані про те, що тілесні ушкодження у ОСОБА_3 виникли внаслідок тупого твердого предмета, що можливо як при ударі так і при падінні на твердий предмет, та згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи від №22 від 12.02.2013 року (т.2 а.с. 220-226), відповідно до якої враховуючи відсутність яких-небудь тілесних ушкоджень на передній поверхні живота, покази свідків, безпосередньо в показах свідка ОСОБА_14 про те, що потерпілий падав і знаходився в стані алкогольного сп'яніння, в показах свідка ОСОБА_15 (продавщиці кафе "Мрія"), яка стверджує, що ОСОБА_3 перебував в стані алкогольного сп'яніння і покази самого ОСОБА_3, що він вживав спиртні напої, враховуючи те, що він знаходився в закладі харчування в певний період часу, можливо при наповненому шлунку і кишечнику, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння і при даних обставинах, категорично виключити пошкодження кишківника від падіння з вертикального положення на тверду поверхність - предмети і т.п., являється неможливим, зазначені обставини як органи досудового розслідування, так і суд належним чином не дослідили, будь-якого аналізу їм не дали.

Суд першої інстанції не дослідив всі докази по справі у їх сукупності, а саме не дослідив протокол судового засідання Ружинського районного суду Житомирської області та при постановленні вироку не дав ніякої юридичної оцінки протоколу відтворення обстановки та обставин події від 22.06.2006 року (т.1 а.с.107-108) за участю свідка ОСОБА_5 (т.1 а.с. 109-110), протоколу очної ставки між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (т.1 а.с.116-119).

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що мотивувальна частина вироку, а саме частина формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не відображає з достатньою повнотою форму вини засудженого, тобто не розкрито суб'єктивну сторону інкримінованого злочину.

Не з'ясування судом причин істотних протиріч у доказах, відсутність належного їх аналізу, свідчить про однобічність і неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, що згідно ст.ст. 367, 368, 369 КПК України (в редакції 1960 року) є підставами для скасування вироку з направленням кримінальної справи на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду необхідно усунути вищевказані порушення закону, дослідити всі обставини справи, перевірити позицію захисту про можливість отримання тяжкого тілесного ушкодження внаслідок падіння, ретельно дослідити зібрані у справі докази, дати їм відповідну оцінку, із зазначення мотивів, з яких суд визнає одні докази достовірними та відкидає інші, і в залежності від встановленого постановити законне, обґрунтоване й належним чином мотивоване рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України (в редакції 1960 року), колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2013 року щодо ОСОБА_2 - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Судді: