Ухвала суду № 33886338, 25.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/14664/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012

у справі № 0670/6764/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТАК»

до Державної податкової інспекції у Житомирському районі

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.11.2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТАК» (надалі - позивач, ТОВ «ПРОМТАК») до Державної податкової інспекції у Житомирському районі (надалі - відповідач, ДПІ у Житомирському районі) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.02.2011 № 0000042301 та № 0000052301.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 скасовано рішення суду першої інстанції та позов задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення позивачем та його контрагентом господарських операцій на підставі укладених між ними договорів засвідчується документально, що підтверджує правильність включення понесених позивачем витрат до складу валових витрат та збільшення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ у Житомирському районі проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ «ПРОМТАК» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Полі-Трейдінг» за період з 01.01.2008 по 30.09.2010. За результатами перевірки складено акт від 24.01.2011 № 72/23-0/33320918/0110, в якому визначено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»); п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

На підставі акта перевірки видано податкові повідомлення-рішення від 02.02.2011: № 0000042301, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 20 250,00 грн., в тому числі: основний платіж - 16 200,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 4 050,00 грн.; № 0000052301, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16 198,00 грн., в тому числі: основний платіж - 12 958,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 3 240,00 грн.

Внаслідок адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 29.03.2010, яке набрало законної сили, визнано недійсними з 13.11.2007 установчі документи ТОВ «Полі-Трейдінг» (свідоцтво про державну реєстрацію, статут) та свідоцтво платника податку на додану вартість.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцем товару (ТОВ «Полі-Трейдінг») податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Як встановлено судами, на момент складання податкових накладних ТОВ «Полі-Трейдінг» був зареєстрований у встановленому законодавством порядку юридичною особою та платником податку на додану вартість, а тому мало достатню правосуб'єктність видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що визнання недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість судовим рішенням не може бути достатньою підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким підприємством, зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, та підставою для висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених такому постачальнику.

Реальність господарських операцій (поставок) між позивачем та ТОВ «Полі-Трейдінг», їх фактичне виконання підтверджується договорами, накладними, видатковими накладними, податковими накладними. Сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні товарів (робіт, послуг) господарюючому суб'єкту ТОВ «Полі-Трейдінг» та законність віднесення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджено наданими банківськими документами за період з 01.01.2008 по 01.12.2008, коли проводились господарські операції із вказаним контрагентом.

Відсутність контрагента за юридичною адресою, порушення кримінальної справи щодо його засновників, визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Полі-Трейдінг» після проведених операцій, неможливість підтвердити відображення ним сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «Полі-Трейдінг» позивачем надано докази використання придбаних товарів у своїй подальшій господарській діяльності. Згідно укладених договорів № 7 від 04.06.2008, № 8 від 23.06.2008, № 9,10 від 07.07.2008, № 11 від 25.07.2008, № 12 від 13.10.2008 ТОВ «ПРОМТАК» здійснювало поставку постільної білизни, одягу та продуктів харчування Житомирському геріатричному пансіонату. Поставка вказаних товарів підтверджується видатковими та податковими накладними, а також банківськими документи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат. Відтак, вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 у справі № 0670/6764/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна