Постанова № 33882193, 02.10.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2013 року № 810/4195/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Сич Є.Ю.,

від відповідача: Завальська С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ергопак» доДержавної податкової інспекції у Києво-Сятошинському районі ГУ Міндоходів у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ергопак» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Сятошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 18.07.2013 № 0002771600, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 249005,00 грн. (за основним платежем - 199204,00 грн. та за штрафними санкціями - 49801,00 грн.); від 18.07.2013 № 0002781600, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 225577,50 грн. (за основним платежем - 180470,00 грн. та за штрафними санкціями - 45117,50 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість.

Крім цього позивачем наголошено, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платником податку на додану вартість, його державну реєстрацію не було скасовано, а наявність вироку суду про притягнення до кримінальної відповідальності директора ТОВ «Броксид» не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи та не позбавляє правового значення документів, виданих нею за відповідними господарськими операціями. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в письмовій формі. За поясненнями відповідача правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Броксид», є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював надання маркетингових послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Броксид» за період з 01.10.2011 по 31.03 2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 04.07.2013 № 2/10-36-16-03-018/31364122 (надалі - акт перевірки) (а.с.8-22 Том І).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Броксид», є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, з урахуванням чого у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пункту 134.1 статті 134, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 180470,00 грн. та суми податку на прибуток у розмірі 199204,00 грн.

Такого висновку податковий орган дійшов за наявності вироку Дарницького районного суду м. Києва від 11.02.2013, згідно якого директора ТОВ «Броксид» - ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України за ознаками фіктивного підприємництва, а саме: створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, а також внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Відтак, відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Броксид» не могло здійснювати поставки товарів, оскільки було зареєстровано з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності без наміру здійснення господарської діяльності, а документи, складені від імені ОСОБА_3, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що надають право на формування податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.07.2013 № 0002771600, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 249005,00 грн. (за основним платежем - 199204,00 грн. та за штрафними санкціями - 49801,00 грн.); від 18.07.2013 № 0002781600, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 225577,50 грн. (за основним платежем - 180470,00 грн. та за штрафними санкціями - 45117,50 грн.).

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Як то вбачається зі змісту акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що спірні господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним, наданим контрагентом позивача, до складу податкового кредиту у розмірі 180470,34 грн. та валових витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування у розмірі 902351,67 грн.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Зокрема, абзацом "г" підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Кодексу встановлено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включаються витрати на збут, зокрема витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Виходячи з викладеного вище, витрати на оплату маркетингових та рекламних послуг включаються до складу витрат підприємства за умови дотримання вимог пункту 138.2 статті 138 Кодексу.

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд під час судового розгляду справи витребував від позивача докази на підтвердження факту надання послуг за спірними угодами.

Так, судом встановлено, що 19.08.2011 між позивачем та ТОВ «Броксид» укладено договір про надання послуг № 19/08/11 (а.с.66-68 Том І).

За умовами договору виконавець (ТОВ «Броксид») зобов'язується надати замовнику (ТОВ «Ергопак») інформаційні та маркетингові послуги, детальний перелік та вартість яких узгоджується сторонами в заявках, що є невід'ємною частиною договору, що складаються в тому числі, але не виключно, з наступного: моніторинг споживчого попиту на товари замовника, які він реалізує та планує реалізувати у майбутньому на ринках України; моніторинг та аналіз товарообігу замовника, надання рекомендацій щодо його зростання; надання рекомендацій щодо поліпшення асортименту та пакування товарів, що постачаються замовником покупцям.

Відповідно до пункту 2.2 договору від 19.08.2011 виконавець за допомогою визначених ним методик та технічних ресурсів, у тому числі власної бази даних, надає замовнику аналітичний огляд (збір, обробка, систематизація) інформації відносно товарів замовника, які реалізуються на території України.

На підтвердження факту замовлення маркетингових досліджень за договором від 19.08.2011 позивачем надано суду відповідні заявки, а саме:

від 28.09.2011 на виконання моніторингу та аналізу товарообігу (розподіл ринку одноразового посуду за 3 квартал 2011 року) (а.с.2 Том ІІ);

від 26.09.2011 на виконання моніторингу споживчого попиту на товари за жовтень 2011 року, зокрема, одноразовий посуд, серветки, губки кухонні та інше (а.с.10 Том ІІ);

від 27.10.2011 на виконання маркетингових досліджень на ринку щодо розподілу основних операторів на ринку пластику, розподілу операторів ринку по основним групам пластику, розподілу операторів ринку по каналам збуту пластику за 3 квартал 2011 року (а.с.43 Том ІІ);

від 25.10.2011 на виконання моніторингу споживчого попиту на товари за листопад 2011 року, зокрема, одноразовий посуд, серветки, губки кухонні та інше (а.с.53 Том ІІ);

від 22.11.2011 на виконання моніторингу споживчого попиту на товари за грудень 2011 року, зокрема, одноразовий посуд, серветки, губки кухонні та інше (а.с.90 Том ІІ);

від 27.09.2011 на виконання маркетингових досліджень на ринку щодо розподілу основних операторів на ринку товарів «hous hold», розподілу операторів ринку товарів «hous hold», по основним групам, розподілу операторів ринку товарів «hous hold» по каналам збуту пластику за 4 квартал 2011 року (а.с.125 Том ІІ);

від 30.01.2011 на виконання маркетингових досліджень на ринку щодо розподілу основних операторів на ринку одноразового посуду, розподілу операторів ринку одноразового посуду по основним групам, розподілу операторів ринку одноразового посуду по каналам збуту пластику за 4 квартал 2011 року (а.с.157 Том ІІ);

від 21.12.2012 на виконання моніторингу споживчого попиту на товари за січень 2012 року, зокрема, одноразовий посуд, серветки, губки кухонні та інше (а.с.165 Том ІІ);

від 27.10.2011 на виконання маркетингових досліджень на ринку щодо розподілу основних операторів на ринку пластику, розподілу операторів ринку по основним групам пластику, розподілу операторів ринку по каналам збуту пластику за 4 квартал 2011 року (а.с.230 Том ІІ);

У якості доказу реальності виконання відповідних досліджень позивачем надано до матеріалів справи наступні маркетингові дослідження, затверджені директором позивача: «Сравнительное долевое распределение рынка ОП за 3 квартал 2011 года» (а.с.3-8 Том ІІ); «Моніторінг цін за жовтень 2011 року» (а.с.11-41 Том ІІ); «Сравнительное долевое распределение рынка ПЛ за 3 квартал 2011 года» (а.с.44-51Том ІІ); Моніторінг цін за листопад 2011 року» (а.с.54-88 Том ІІ); Моніторінг цін за грудень 2011 року» (а.с.91-123 Том ІІ); «Сравнительное долевое распределение рынка ХХ за 4 квартал 2011 года» (а.с.126-155Том ІІ); «Сравнительное долевое распределение рынка ОП за 4 квартал 2011 года» (а.с.158-163 Том ІІ); Моніторінг цін за січень 2012 року» (а.с.166-202 Том ІІ); «Сравнительное долевое распределение рынка ПЛ за 4 квартал 2011 года» (а.с.231-238Том ІІ).

Також на підтвердження факту отримання маркетингових досліджень за договором від 19.08.2011 між сторонами підписано акти виконання маркетингових робіт, а саме:

від 25.10.2011 щодо виконання моніторингу та аналізу товарообігу (розподіл ринку одноразового посуду за 3 квартал 2011 року) на суму 71880,00 грн. (а.с.1 Том ІІ);

від 31.10.2011 щодо виконання моніторингу споживчого попиту на товари за жовтень 2011 року на суму 111840,00 грн. (а.с.9 Том ІІ);

від 25.11.2011 щодо виконання досліджень ринку ПЛ за 3 квартал 2011 року на суму 84240,00 грн. (а.с.42 Том ІІ);

від 30.11.2011 щодо виконання моніторингу споживчого попиту на товари за листопад 2011 року на суму 118350,00 грн. (а.с.52 Том ІІ);

від 30.12.2011 щодо виконання моніторингу споживчого попиту на товари за грудень 2011 року на суму 122952,00 грн. (а.с.89 Том ІІ);

від 30.12.2011 щодо виконання досліджень ринку ХХ за 4 квартал 2011 року на суму 73380,00 грн. (а.с.124 Том ІІ);

від 28.02.2012 щодо виконання досліджень ринку ОП за 4 квартал 2011 року на суму 75840,00 грн. (а.с.156 Том ІІ);

від 29.02.2012 щодо виконання моніторингу споживчого попиту на товари за січень 2012 року на суму 122280,00 грн. (а.с.164 Том ІІ);

від 29.03.2012 щодо виконання досліджень ринку ПЛ за 4 квартал 2011 року на суму 77560,00 грн. (а.с.229 Том ІІ).

Поряд із цим, ТОВ «Броксид» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.80-91 Том І), а саме:

від 25.10.2011 № 160 на загальну суму 71880,00 грн. (у тому числі ПДВ - 11980,00 грн.);

від 21.10.2011 № 211на загальну суму 111840,00 грн. (у тому числі ПДВ - 18640,00грн.);

від 25.11.2011 № 150 на загальну суму 84240,00 грн. (у тому числі ПДВ - 14040,00 грн.);

від 30.11.2011 № 217 на загальну суму 118350,00 грн. (у тому числі ПДВ - 19725,00 грн.);

від 30.12.2011 № 232 на загальну суму 122952,00 грн. (у тому числі ПДВ - 20492,00 грн.);

від 30.12.2011 № 231 на загальну суму 73380,00 грн. (у тому числі ПДВ - 12230,000 грн.);

від 28.02.2012 № 380 на загальну суму 75840,00 грн. (у тому числі ПДВ - 12640,00 грн.);

від 29.02.2012 № 400 на загальну суму 122280,00 грн. (у тому числі ПДВ - 20380,00 грн.);

від 26.03.2012 № 306 на загальну суму 45280,00 грн. (у тому числі ПДВ - 7546,67 грн.);

від 29.03.2012 № 368 на загальну суму 32280,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5380,00 грн.).

Загальна вартість наданих маркетингових послуг за договором від 19.08.2011 № 19/08/11 становить 858322,00 грн. (у тому числі ПДВ - 143053,67 грн.)

Окрім того, 28.02.2012 року між позивачем та ТОВ «Броксид» укладено договір про надання послуг № 28/02/12 (а.с.63-65 Том І).

За умовами договору виконавець (ТОВ «Броксид») зобов'язується надати замовнику (ТОВ «Ергопак») інформаційні та маркетингові послуги, детальний перелік та вартість яких узгоджується сторонами в заявках, що є невід'ємною частиною договору, що складаються в тому числі, але не виключно, з наступного: моніторинг споживчого попиту на товари замовника, які він реалізує та планує реалізувати у майбутньому на ринках України за лютий 2012 року; моніторинг та аналіз товарообігу замовника, надання рекомендацій щодо його зростання за лютий 2012 року; надання рекомендацій щодо поліпшення асортименту та пакування товарів, що постачаються замовником покупцям.

Відповідно до пункту 2.2 договору від 28.02.2012 виконавець за допомогою визначених ним методик та технічних ресурсів, у тому числі власної бази даних, надає замовнику аналітичний огляд (збір, обробка, систематизація) інформації відносно товарів замовника, які реалізуються на території України.

На підтвердження факту замовлення маркетингових досліджень за договором від 28.02.2012 позивачем надано суду відповідні заявку від 24.01.2012 на виконання моніторингу споживчого попиту на товари за лютий 2012 року, зокрема, одноразовий посуд, серветки, губки кухонні та інше (а.с.204 Том ІІ).

У якості доказу реальності виконання відповідних досліджень позивачем надано до матеріалів справи маркетингові дослідження, затверджені директором позивача, а саме «Моніторінг цін за лютий 2012 року» (а.с.205-228 Том ІІ).

Також на підтвердження факту отримання маркетингових досліджень за договором від 28.02.2012 між сторонами підписано акт виконання маркетингових робіт від 29.03.2012 щодо виконання моніторингу споживчого попиту на товари за лютий 2012 року на суму 114600,00 грн. (а.с.103 Том ІІ).

Поряд із цим, ТОВ «Броксид» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.90,93 Том І), а саме:

від 21.03.2012 № 270 на загальну суму 34600,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5766,67 грн.);

від 05.03.2012 № 27 на загальну суму 80000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 13333,33 грн.).

Загальна вартість наданих маркетингових послуг за договором від 28.02.2012 № 28/02/12 становить 114600,00 грн. (у тому числі ПДВ - 19100,00 грн.).

Також, 01.03.2012 року між позивачем та ТОВ «Броксид» укладено договір про надання послуг № 01/03/12(а.с.60-62Том І).

За умовами договору виконавець (ТОВ «Броксид») зобов'язується надати замовнику (ТОВ «Ергопак») інформаційні та маркетингові послуги, детальний перелік та вартість яких узгоджується сторонами в заявках, що є невід'ємною частиною договору, що складаються в тому числі, але не виключно, з наступного: моніторинг споживчого попиту на товари замовника, які він реалізує та планує реалізувати у майбутньому на ринках України за березень 2012 року; моніторинг та аналіз товарообігу замовника, надання рекомендацій щодо його зростання за березень 2012 року; надання рекомендацій щодо поліпшення асортименту та пакування товарів, що постачаються замовником покупцям.

Відповідно до пункту 2.2 договору від 01.03.2012 виконавець за допомогою визначених ним методик та технічних ресурсів, у тому числі власної бази даних, надає замовнику аналітичний огляд (збір, обробка, систематизація) інформації відносно товарів замовника, які реалізуються на території України.

На підтвердження факту замовлення маркетингових досліджень за договором від 28.02.2012 позивачем надано суду відповідні заявку від 01.03.2012 на виконання моніторингу споживчого попиту на товари за березень 2012 року, зокрема, одноразовий посуд, серветки, губки кухонні та інше (а.с.240 Том ІІ).

Як на доказ реальності виконання відповідних досліджень позивачем надано до матеріалів справи маркетингові дослідження, затверджені директором позивача, а саме «Моніторінг цін за березень 2012 року» (а.с.241-276 Том ІІ).

Також на підтвердження факту отримання маркетингових досліджень за договором від 01.03.2012 між сторонами підписано акт виконання маркетингових робіт від 30.03.2012 щодо виконання моніторингу споживчого попиту на товари за березень 2012 року на суму 109900,00 грн. (а.с.239 Том ІІ).

Поряд із цим, ТОВ «Броксид» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.87, 92 Том І), а саме:

від 21.03.2012 № 261 на загальну суму 50000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 8333,33 грн.);

від 30.03.2012 № 407 на загальну суму 59900,00 грн. (у тому числі ПДВ - 9983,33 грн.).

Загальна вартість наданих маркетингових послуг за договором від 01.03.2012 № 01/03/12 становить 109900,00 грн. (у тому числі ПДВ - 18316,67 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що не заперечується відповідачем та підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.94-109Том І).

Надані позивачем договори, податкові накладні, акти виконаних робіт (надання послуг), звіти про отримані консультаційні послуги та продукти маркетингових досліджень містять всі необхідні реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак, є належними підставами для віднесення сум вартості відображених цими актами послуг (робіт) до складу валових витрат та податкового кредиту.

Суд також звертає увагу на те, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат є факт придбання товарів/послуг з метою їх використання у господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт використання позивачем отриманих маркетингових послуг у власній господарській діяльності.

Так, за письмовими поясненнями позивача від 02.09.2013 (а.с.118-119 Том І), за умовами спірних правочинів ТОВ «Броксид» мав самостійно організувати роботу з проведення маркетингових досліджень згідно відповідних заявок замовника (копії яких наявні у матеріалах справи).

У розумінні підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

За своєю суттю маркетинг для підприємства - це система організації його праці, за якою виробничі рішення приймаються спеціальним вивченням вимог ринку, прогнозуванням та управлінням їх. У систему маркетингу входить вивчення кон'юнктури та динаміки платоспроможного попиту на продукцію, що виробляється (збувається) підприємством; аналіз зміни цін на продукцію та її замінники; прогнозування доходів потенційних споживачів і їх потреб у певному товарі; використання реклами як основного способу нецінової боротьби з конкуруючими фірмами, стимулювання збуту продукції; планування товарного асортименту з урахуванням соціально-психологічних настанов різних груп споживачів; спеціальна організація обслуговування споживачів, яка передбачає максимальне наближення товару до потенційного споживача.

Згідно узагальнюючої податкової консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженої наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 N 123), до маркетингових послуг належать, у тому числі, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги). Для врахування витрат на рекламні та маркетингові послуги, у тому числі мотиваційні виплати при обчисленні об'єкта оподаткування необхідне доведення безпосереднього зв'язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Як зауважено представником позивача, основними видами діяльності ТОВ «Ергопак» за КВЕД є: виробництво інших виробів із пластмас, інша діяльність щодо поводження з відходами; оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

Оскільки ТОВ «Ергопак» є виробником пластикового посуду та інших виробів з пластмаси, то саме для отримання повної та об'єктивної інформації щодо розподілу основних операторів на ринку товарів по каналам збуту, по основним групам; розподілу ринку одноразового осуду та моніторингу цін за відповідні періоди позивачем було замовлено відповідні маркетингові дослідження у ТОВ «Броксид».

На підтвердження фактичного отримання послуг за укладеними правочинами представником позивача, у ході судового розгляду справи, надано письмові пояснення та відповідні докази, а саме, належним чином оформлені акти виконаних робіт (надання послуг) та додатки до них, зокрема, звіти про надані маркетингових послуги (Том ІІ), що містять інформацію про конкретні обсяги та напрями, за якими згідно з договорами здійснювалися відповідні маркетингові послуги.

Зі змісту вказаних маркетингових досліджень вбачається здійснення підприємством моніторингу споживчого попиту на товари замовника, аналіз та моніторинг товарообігу замовника, моніторинг цін за відповідні місяці, тощо, вказані документи також містять опис наданих послуг та суму винагороди, що підлягає сплаті.

Як зазначено позивачем, отримані маркетингові дослідження безпосередньо враховувалась у діяльності підприємства. На підтвердження зазначеного представником позивача надано відповідний Наказ по підприємству №16/5 від 02.04.2012 (а.с.120 Том І), яким було зобов'язано використовувати результати отриманих інформаційних послуг в роботі департаменту маркетингу та департаменту продаж і логістики з метою покращення об'ємів реалізації продукції позивача. Окрім того позивачем зауважено, що саме в результаті використання відповідних маркетингових досліджень в роботі підприємства були значно збільшено об'єми реалізації продукті ТОВ «Ергопак», що підтверджується бухгалтерською довідкою «Звіт з продажу одноразового посуду, пластику та товарів «hous hold» (а.с.121 Том І), з якої чітко вбачається, що після здійснення відповідних досліджень, відбулося зростання об'ємів продажу продукції позивача за період з 3 кварталу 2011 року по 2 квартал 2012 року.

З огляду на види діяльності позивача за КВЕД, до яких, зокрема, відноситься виробництво пластикового посуду та беручи до уваги специфіку отриманих від контрагента маркетингових досліджень, суд погоджується з твердженнями позивача, що придбання вказаних послуг здійснювалося з метою збільшення попиту на основний вид продукції позивача та безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю позивача, а тому, витрати по оплаті вказаних послуг підлягають включенню до складу валових витрат та податкового кредиту.

Як вже зазначалося судом, з наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як то вбачається з установлених судом обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, для розширення ринку збуту та збільшення об'ємів реалізації власної продукції позивачем було замовлено маркетингові дослідження у ТОВ «Броксид». Відповідні послуги було прийнято позивачем за актами виконаних робіт та оплачено у повному обсязі.

У даному випадку суд виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки, що презюмує, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивості, недостовірності або суперечливості відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем послуг за спірним правочином документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 138, 139, 185, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11.03.2013, згідно якого директора ТОВ «Броксид» - ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, за ознаками фіктивного підприємництва, а саме: створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, а також внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, з огляду на таке.

Частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відтак, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дії чи бездіяльність якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Разом із тим така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Усі інші обставини, в тому числі правомірність дій, повинні бути доведені сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі в загальному порядку.

Окрім того, висновки та оцінки суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена копія вироку, а міститься лише текст з Єдиного реєстру судових рішень. З урахуванням того, що жодна із сторін не заявила про недостовірність або фальшивість цього доказу відповідно до статті 143 Кодексу адміністративного суду України, судом досліджено зміст вироку.

Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що створення ТОВ «Броксид» дозволило невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, прикриваючись фактом державної реєстрації вказаного підприємства. Використовуючи фіктивне підприємство в якості прикриття, невстановлені слідством особи, маючи за дорученням від імені ОСОБА_3 доступ до розрахункового рахунку, печатку товариства, отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи, що свідчать про реалізовані товари, роботи (послуги), фактично не здійснюючи господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг чи заняттям торгівлею, які дозволяють ухилитись від сплати податків.

Водночас, суд звертає увагу, що наявність у невстановлених осіб можливостей складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи не передбачає беззаперечність реального факту наявності таких дій по відношенню до позивача.

Окрім того, за результатами вивчення вироку Дарницького районного суду м. Києва від 24.04.2012 судом встановлено, що під час провадження судового слідства по кримінальній справі факти реальності (товарності) господарських операцій безпосередньо між ТОВ «Броксид» та його контрагентом - ТОВ «Ергопак» не з'ясовувалися, будь яких порушень законодавства відносно позивача не встановлено, а відтак вказаний вирок не береться судом до уваги, як доказ нікчемності спірних правочинів.

Між тим, районним судом встановлено лише факт фіктивної реєстрації підприємства та підписання в подальшому реєстраційних і статутних документів юридичної особи за винагороду.

Суд зауважує, що сама по собі фіктивність реєстрації підприємства без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цим підприємством не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, а відтак не може розцінюватися як імперативна ознака нікчемності укладених ним правочинів. При цьому, негативні наслідки для реальних контрагентів фіктивних підприємств мають місце лише у разі умисної спільної участі у вчиненні злочину, зокрема, шляхом сприяння незаконному завищенню валових витрат або податкового кредиту із ПДВ. Проте, доказів участі позивача разом із ТОВ «Броксид» у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Що ж стосується посилання відповідача на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені контрагента невстановленими особами, то слід зазначити, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання рекламних послуг та матеріалів у спірних постачальників.

Між тим, як то вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось представником відповідача, вирок суду щодо посадових осіб ТОВ «Броксид» винесено Дарницьким районним судом м. Києва лише 11.02.2013 року, тобто після завершення здійснення спірних господарських операцій. На час здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Броксид» було зареєстровано в установленому законом порядку, відповідало ознакам та поняттю юридичної особи та виступало правоздатним учасником господарського обороту.

Відповідачем не надано доказів відсутності у ТОВ «Броксид» спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована на момент укладення і виконання спірних правочинів. Також відповідачем не було надано суду доказів, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача умов для здійснення господарської діяльності.

Судом встановлено, що в обґрунтування правової позиції щодо нікчемності спірних правочинів відповідач посилається на статтю 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої він дійшов висновку, що договори укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд вважає такі твердження відповідача помилковими з огляду на таке.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Броксид», недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Таким чином відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Сятошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 18.07.2013 № 0002771600, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Ергопак» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 249005,00 грн. (за основним платежем - 199204,00 грн. та за штрафними санкціями - 49801,00 грн.); від 18.07.2013 № 0002781600, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Ергопак» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 225577,50 грн. (за основним платежем - 180470,00 грн. та за штрафними санкціями - 45117,50 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ергопак» (код ЄДРПОУ31364122) сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 жовтня 2013 р.