Постанова № 33881681, 01.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2013 р. Справа№ 910/11388/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал"

на рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2013р.

у справі № 910/11388/13 (суддя Куркотова Є.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЖЕК-107"

про стягнення 132 915,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЖЕК-107" (далі - відповідач) про стягнення 132 915,99 грн. за договором № 05719/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 02.06.2006р., з яких 118 589,25 грн. - основний борг, пеня - 6 897,49 грн., інфляційні втрати - 120,29 грн., 3% річних - 1 379,50 грн., штраф - 5 929,46 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.08.2013р. у справі № 910/11388/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЖЕК-107" на користь Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" заборгованість у розмірі 43 781,08 грн., пеню у розмірі 3 250,77 грн., штраф у розмірі 2 189,05 грн., 3% річних у розмірі 650,15 грн., інфляційні втрати у розмірі 42,05 грн. та судовий збір у розмірі 646,08 грн. В іншій частині в позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції послався на обґрунтованість позовних вимог в частині неналежного виконання відповідачем умов договору № 05719/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі за обліковими кодами 1-1697, 1-1698, 1-463 (холодне водопостачання та водовідведення) на загальну суму 43 781,08 грн., та виходячи з вказаної суми перерахував суму пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, при цьому відмовивши в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, що нараховані за кодом 1-50463 (постачання питної води, яка використовується для підігріву).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 21.08.2013р. у справі № 910/11388/13 скасувати в частині відмови в стягненні з відповідача заборгованості в розмірі 83 002,89 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував та порушив норми матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 30.09.2013р. відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення господарського суду м. Києва від 21.08.2013р. у справі № 910/11388/13 без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено розгляд скарги на 01.10.2013р.

У судовому засіданні 01.10.2013р. представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача заперечив проти задоволення скарги.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з таким.

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.06.2006р. між Відкритим акціонерним товариством ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" (надалі - постачальник), та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,ЖЕК-107" (надалі - абонент) було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05719/2-01 (договір) (т.1, а.с. 12-13).

Відповідно до п. 1.1 договору цей договір укладається у відповідності із Законом України ,,Про питну воду та питне водопостачання". За цим договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (місцеві правила приймання), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994р. зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994р. за №165/374 (правила користування), які втратили чинність 18.10.2008р. у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 № 190 (надалі Правила № 190).

Згідно з п.п. 3.1, 3.7 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до п.п. 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Згідно з п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України.

Положеннями п.п. 2.2.4 договору визначено, що в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

У відповідності до п.п. 3.3.5 договору абонент зобов'язується сплачувати вартість наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору.

Із змісту п. 4.6 договору вбачається, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника.

Згідно з п. 7.1 договору визначено, що він укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна з сторін письмово не повідомить про це іншу сторону.

Позивач звернувся до суду, мотивуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору, а саме неоплатою наданих позивачем у період з 01.06.2012р. по 31.03.2013р. послуг з постачання води та приймання стічних вод в розмірі 118 589,25 грн.

Так, відповідно до розрахунку позивача (т.1, а.с 14), спірна заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.06.2012р. по 31.03.2013р. у розмірі 118 589,25 грн. обліковується позивачем за кодами 1-463, 1-1697, 1-1698 (холодна питна вода та стоки) та 1-50463 (питна вода на підігрів та стоки), враховуючи ,,розшифровки" (т.1) та акт звірки, надані відповідачем (т.1, а.с. 28).

При цьому, позивач зазначає про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 185 401,57 грн., а саме: за кодом 1-463, 1-1697, 1-1698 на суму 103 999,93 грн., з яких сплачено 41 153,99 грн., а розмір заборгованості (з урахуванням перерахунків на суму 19 064,86 грн.) становить 43 781,08 грн.; за кодом 1-50463 на суму 81 401,64 грн., з яких сплачено 0,00 грн., тому розмір заборгованості (з урахуванням перерахунків на суму 6 593,47 грн.) становить 74 808,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем надані перелік лічильників води, по яким було здійснено фіксацію спожитих послуг з водопостачання та водовідведення в період з 01.06.2012 по 31.03.2013, а також акти про зняття показників з приладів обліку (т.2, а.с. 4-23), платіжні вимоги-доручення на оплату послуг з водопостачання, якими, на думку позивача, підтверджується факт виконання договору у вказаному періоді.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, зокрема, про те, що постачання холодної води, що йде на підігрів, не є предметом укладеного між сторонами договору. Центральні теплові пункти - бойлери, від яких здійснюється гаряче водопостачання житлових будинків, що знаходяться на обслуговуванні ТОВ ,,ЖЕК-107", перебувають на балансі філіалу Теплові розподільчі мережі ПАТ ,,Київенерго".

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за обліковими кодами 1-1697, 1-1698, 1-463 (холодне водопостачання та водовідведення) на загальну суму 43 781,08 грн., та виходячи з вказаної суми перерахував суму пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, при цьому відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, що нараховані за кодом 1-50463 (питна вода на підігрів).

Колегія суддів, враховуючи викладені обставини, вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

За приписами ст. 193 ГК України, ст. 525 ЦК України встановлено правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.

Зазначені положення кореспондуються і з вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості умов договору для їх виконання сторонами.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо правової природи укладеного між сторонами договору, зазначивши, що це є договір про надання послуг, за яким, відповідно до ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 № 190 - суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення, тобто розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

В матеріалах справи міститься лист № 048-235-12264 від 22.09.2011р. ПАТ ,,Київенерго" на запит відповідача (т.1, а.с. 30), в якому зазначено, що центральні теплові пункти за адресами: вул. Касіяна, 2а, вул. Лятошинського, 26а, вул. Смолича, 4, вул. Якубовського, 2в, від яких здійснюється гаряче водопостачання вищезазначених житлових будинків, за інформацією філіалу Теплові розподільчі мережі ПАТ ,,Київенерго" перебувають на балансі філіалу Теплові розподільчі мережі ,,ПАТ ,,Київенерго".

Окрім того, рішенням господарського суду м. Києва від 19.04.2011р. у справі № 42/229-64/28 за участю цих самих сторін встановлено, що теплові пункти, з яких йому здійснюється постачання гарячої води, на балансі відповідача не перебувають, що згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України звільняє від доказування.

Згідно ч. ч. 1,2 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України ,,Про теплопостачання" основними обов'язками споживача теплової енергії, зокрема є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України ,,Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово -комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги надані позивачем акти про зняття показань водолічильників, що погоджені та підписані відповідачем та є первинними документами й підтверджують факт надання послуг за договором.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника з огляду на таке.

Акти про зняття показань з приладів обліку, надані позивачем за спірний період з 01.06.2012 по 31.03.2013р., в яких місцем встановлення вказано - бойлер (т.2, а.с. 4-11), відповідачем не підписані, а отже не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, тому не можна вважати, що відповідач узгодив отримання послуг з водопостачання у відповідному обсязі на теплові пункти - бойлери.

В судовому засіданні 01.10.2013р. представник відповідача на питання суду щодо підписання з боку відповідача актів № 1-17-23 за червень, вересень, листопад 2012р. (т.2, а.с. 5,10,14) за адресою точки обліку - вул. Лятошинського, 24, місцем встановлення якого вказано ,,теплопункт" пояснила, що ,,теплопунктом" є нежитлове приміщення, в яке подається холодна вода, а не бойлер. Доказів того, що за вказаною адресою знаходиться бойлер в матеріалах справи немає.

Укладений між сторонами договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві питної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, а інші договори, які б регулювали такі відносини між сторонами, в матеріалах справи відсутні.

Оскільки договором № 05719/2-01 від 02.06.2006р. не передбачений обов'язок відповідача оплачувати обсяги холодної (питної) води, що використовується для виготовлення гарячої води, а доказів постачання води відповідачу на його теплопункти (бойлери) позивач суду не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості питної води, що використовується для виготовлення гарячої води, та відповідних стоків, в розмірі 74 808,17 грн.

Матеріалами справи належним чином підтверджується надання позивачем у спірний період послуг з водопостачання та водовідведення за обліковими кодами 1 - 1697, 1 - 1698, 1 - 463 (холодне водопостачання та водовідведення) на загальну суму 103 999,93 грн., часткову сплату відповідачем заборгованості у розмірі 41 153,99 грн., та з урахуванням сум перерахунків (19 064,86 грн.) існування заборгованості відповідача за надані позивачем у період з 01.06.2012 р. по 31.03.2013 р. згідно договору послуги у розмірі 43 781,08 грн. (103 999,93 грн. - 41 153,99 грн. - 19 064,86 грн.).

Зазначена сума заборгованості за договором, зокрема, не заперечується відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 897,49 грн., інфляційних втрат у розмірі 120,29 грн., 3% річних у розмірі 1 379,50 грн. та штрафу у розмірі 5 929,46 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за кожен місяць окремо у загальний період з червня 2012 р. по березень 2013 р.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими є сплата неустойки.

Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов'язання сталось не з його вини.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Положеннями п. 4.2 договору визначено, що у разі порушення строків виконання зобовязання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Із змісту п. 4.6 договору вбачається, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок суми штрафу та пені, виходячи з встановленого розміру заборгованості, визначив, що розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті вартості наданих послуг, що підлягає стягненню з відповідача становить 3 250,77 грн., розмір штрафу - 2 189,05 грн., відмовив в задоволенні іншої частини вимог.

Колегія суддів, перевіривши правильність нарахування пені та штрафу погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог про стягнення пені в розмірі 3 250,77 грн. та штрафу в розмірі 2 189,05 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення 650,15 грн. - 3 % річних та 42,05 грн. інфляційних втрат, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтуються на статті 625 Цивільного кодексу України, а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Доказів належного виконання договірних зобов'язань, в тому числі погашення вищезазначеної заборгованості, відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Отже, позовні вимоги позивачем доведено і відповідачем не спростовано, а тому їх слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

При цьому, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні не спростовують, а тому відхиляються колегією суддів.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 21.08.2013р. у справі № 910/11388/13 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає зміні або скасуванню з підстав, передбачених ст. 104 ГПК України. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 21.08.2013р. у справі № 910/11388/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Акціонерна компанія ,,Київводоканал" - без задоволення.

2. Матеріали справи № 910/11388/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 03.10.2013р.