Постанова № 33879596, 03.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2013 р. Справа № 804/10361/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Млин" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2013 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Млин» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.05.2013 року № 0000712205, винесене Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, та яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Млин» з ПДВ на 236 263 грн. через виключення із складу податкового кредиту підприємства з цього виду податку сум податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Віконні системи» (код ЄДРПОУ 33972398) за період вересень 2011 року по листопад 2012 року та нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 65 815,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державна податкова інспекція у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби безпідставно дійшла висновку по не спрямованість правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Віконні системи», на настання реальних правових наслідків. Позивач зазначає, що його контрагент виконав для позивача підрядні роботи, що підтверджується актами виконаних робі, довідками про вартість виконаних робіт та податковими накладними. Позивач розрахувався за виконі контрагентом роботи. Позивач також наголосив на тому, що ТОВ «Віконні системи» мало можливість виконати для позивача підрядні роботи, оскільки мало ліцензію на здійснення на здійснення будівельної діяльності та ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Ухвалою суду від 02.08.2013 року відкрито провадження у справі.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У матеріалах справи знаходяться письмові заперечення відповідача на позовну заяву, у яких вказано, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки правочин укладений позивачем з ТОВ «Віконні системи» є таким, що не спрямований на настання реальних правових наслідків, оскільки ТОВ «Віконні системи» не має виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, сировини та матеріалів необхідних для здійснення господарської діяльності. Крім того, відповідач наголосив на тому, що ТОВ «Віконні системи» не надавало податковим органам податкової звітності. Правочини укладені ТОВ «Віконні системи» із контрагентами визначено нікчемними по всьому ланцюгу постачання. Також відповідач повідомив суд про те, що первинні документи, які надані позивачем, а саме: акти прийманння будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт та податкові накладні містять недоліки, які дають відповідачу підстави не вважати їх первинними документами. Акти прийманння будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт не містять посади та прізвища осіб, які їх підписали від позивача та від ТОВ «Віконні системи». Податкові накладні № 50 від 30.09.2011 року, № 184 від 31.10.2011 року, № 489 від 30.11.2011 року заповненні по формі, згідно наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, яка затверджена пізніше ніж дата виписки вказаних податкових накладних. Всі податкові накладні містять недолік оформлення, а саме: відсутній такий обов'язковий реквізит податкової накладної як місцезнаходження (податкова адреса) продавця та покупця.

Згідно ч.6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

З 27.03.2013 року по 02.04.2013 року відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача.

За наслідками вищевказаної перевірки складно Акт № 761/222/19155107 від 09.04.2013 року.

У вищевказаному акті відповідачем зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 263 263,00 грн.

Висновок відповідача у акті перевірки обґрунтований тим, що правочин укладений позивачем з контрагентом ТОВ «Віконні системи» не спрямований на настання правових наслідків, оскільки ТОВ «Віконні системи» не має виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, сировини та матеріалів необхідних для здійснення господарської діяльності. Крім того, відповідач наголосив на тому, що ТОВ «Віконні системи» не надавало податковим органам податкової звітності. Правочини укладені ТОВ «Віконні системи» із контрагентами визначено нікчемними по всьому ланцюгу постачання.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем прийнято та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення форми «р» від 13.05.2013 року № 0000712205 на суму 263 263,00 грн. - основного платежу та 65 815,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, загалом на суму 329 078,75 грн.

Суд не погоджується з висновком відповідача зробленим у Акті № 761/222/19155107 від 09.04.2013 року щодо не спрямованості договору, який укладено позивачем з ТОВ «Віконні системи», на настання правових наслідків, з наступних причин.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. встановлення правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. встановлення дотримання платником податку вимог щодо документального підтвердження понесених витрат.

5. встановлення факту понесення позивачем вказаних витрат.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) право чинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінуватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Таким чином, судом відхиляються доводи відповідача про те, що правочин укладений позивачем з ТОВ «Віконні системи» є нікчемними через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами ТОВ «Віконні системи» правочини визнані податковим органом нікчемними, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, відповідач не надав суду беззаперечних доказів того, що не виконання контрагентами ТОВ «Віконні системи» своїх договірних зобов'язань, мало наслідком безтоварність операцій між позивачем та ТОВ «Віконні системи».

Окрім того, порушення податкової дисципліни вчинене ТОВ «Віконні системи» не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Отже, судом підлягає дослідженню факт реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Віконні системи».

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Віконні системи» укладено договір підряду на ремонт приміщення від 05.09.2011 року, у відповідності до умов якого ТОВ «Віконні системи» зобов'язувалось виконати для позивача підрядні роботи з поточного ремонту приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Сєрова, 2, а позивач зобов'язувався оплатити виконані роботи.

Факт виконання робіт ТОВ «Віконні системи» для позивача підтверджується актами виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Позивач розрахувався з ТОВ «Віконні системи» за договором, що підтверджується копіями платіжних доручень, які також знаходяться у матеріалах справи.

ТОВ «Віконні системи» видало позивачу податкові накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

З сайту інформаційно-ресурсного центру (www.irc.gov.ua ) судом встановлено, що ТОВ «Віконні системи» є зареєстрованою юридичною особою.

З сайту Міндоходів (www.minrd.gov.ua) судом встановлено, що свідоцтво платника ПДВ видано ТОВ «Віконні системи» 26.01.2006 року та не анульовано станом на день розгляду справи.

Таким чином, на момент здійснення з позивачем господарських операцій ТОВ «Віконні системи» було зареєстрованою юридичною особою, а також платником ПДВ, а тому вправі було видавати податкові накладні.

Судом також встановлено, що ТОВ «Віконні системи» під час виконання підрядних робіт для позивача мало діючі ліцензії на здійснення будівельної діяльності та господарської діяльності пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, копії яких знаходяться у матеріалах справи, а інформація про які знаходиться на сайті Інформаційно-ресурсного центру (www.irc.gov.ua ).

Враховуючи те, що ТОВ «Віконні системи» мало на момент виконання підрядних робіт для позивача діючі ліцензії на здійснення будівельної діяльності та господарської діяльності пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, то останнє мало фізичні, технічні та технологічні можливості для виконання підрядних робіт для позивача, оскільки державні органи надаючи певній особі ліцензію на здійснення господарської діяльності підтверджують тим самим можливість даної особи здійснювати таку діяльність.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

На підставі викладено суд вважає, що позивач підтвердив факт здійснення самої господарської операції з ТОВ «Віконні системи».

Щодо тверджень відповідача про те, що первинні документи, які надані позивачем, а саме: акти прийманння будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт та податкові накладні містять недоліки, які дають відповідачу підстави не вважати їх первинними документами, то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що акти приймання будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт не містять посади та прізвища осіб, які їх підписали від позивача та від ТОВ «Віконні системи».

Одночасно судом встановлено, що вказані документи оформлено за формою № КБ-2в та № КБ-3, які затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва № 554 від 04.12.2009 року «Про затвердження примірних форм первинних облікових документів у будівництві».

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові ВСУ № 40/11 від 21.01.2011 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Формальні недоліки первинних документів (актів приймання будівельних робіт, довідок про вартість виконаних робіт) повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції.

Враховуючи те, що судом встановлено рух активів у процесі здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Віконні системи», то судом відхиляє твердження відповідача про те, що первинні документи (акти приймання будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт) не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо не належного оформлення податкових накладних наданих позивачем, то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що податкові накладні № 50 від 30.09.2011 року, № 184 від 31.10.2011 року, № 489 від 30.11.2011 року заповненні по формі, згідно наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, яка затверджена пізніше ніж дата виписки вказаних податкових накладних.

Всі податкові накладні надані позивачем 27.09.2013 року, копії яких знаходяться у матеріалах справи, не містять недоліків оформлення, оскільки містять всі передбачені статтею 201 ПК України реквізити. Оригінали даних податкових накладних оглянуто судом у судовому засіданні.

Вимоги до оформлення податкових накладних вказані у статті 201 ПК України, до яких віднесено наступні: у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Таким чином, судом встановлено, що сама по собі форма податкової накладної не віднесена Податковим кодексом України до обов'язкового реквізиту податкової накладної.

На підставі викладеного, судом відхиляються доводи відповідача про те, що податкові накладні № 50 від 30.09.2011 року, № 184 від 31.10.2011 року, № 489 від 30.11.2011 року, які заповненні по формі, згідно наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, що затверджена пізніше ніж дата виписки вказаних податкових накладних, не можуть вважатися податковими накладними.

На думку Європейського суду з прав людини, відмова у підтвердженні права на бюджетне відшкодування ПДВ може ґрунтуватися на встановленні зловживань з боку саме того платника податку, який формував суми бюджетного відшкодування. Вказане також стосується оцінки наявності або відсутності підстав для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства.

Необхідність дотримання згаданої правової позиції підтверджена постановою ВСУ №13/11 від 31.01.11 у справі № 21-42а10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Зазначений принцип підлягає застосуванню також при оцінці правомірності посилання в податковому обліку платника податків на податкові накладні, складені та видані суб'єктом господарювання з ознаками фіктивності. Виходячи з правових позицій Верховного Суду України та Європейського суду з прав людини, відповідальність за неналежне складення податкової накладної повинен нести саме той платник податків, який допустив відповідне порушення, якщо податковим органом не доведена причетність іншого платника податків до протиправної діяльності недобросовісної особи.

При цьому визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного Суду України № 40/11 від 21.01.2011 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У цій постанові, зокрема, зазначено, що наявність у позивача податкових накладних, виданих невстановленими особами, за умови встановлення судом факту нездійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту. Вказане також стосується оцінки наявності або відсутності підстав для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства.

Неналежним чином оформлена податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту лише за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги. При цьому увагу акцентовано на тому, що відсутність обов'язкового реквізиту у податковій накладній, який визначено у статті 201 ПК України не може бути підставою для нарахування податкового кредиту не самі собою, а за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Таким чином, складена з відповідними дефектами податкова накладна, не може використовуватися для підтвердження права на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат, але за умови, якщо буде встановлена відсутність факту здійснення господарської операції. В іншому разі можливість формування платником податку податкового кредиту та/або віднесення відповідних сум до валових витрат за допомогою отриманих навіть від фіктивної особи контрагентів не виключається, якщо буде підтверджений факт придбання товарів (послуг) від фіктивного суб'єкта господарювання. При цьому покупці товару можуть бути не причетні до незаконної діяльності організаторів суб'єкта господарювання. Однак у разі застосування формального підходу до визначення достовірності первинних документів інтересам добросовісної особи може бути заподіяна шкода, причому без будь-якої вини з її боку. Виняток становить ситуація, за якої буде доведено обізнаність платника податку із протиправним характером діяльності його контрагента.

Крім того, вимоги статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема на його контрагентів.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, контрагенти суб'єкта господарювання не можуть нести відповідальності за недобросовісне виконання ним своїх обов'язків щодо складання первинних документів.

Тому невиконання обов'язку щодо належного оформлення первинного документу, складеного однією особою і переданого іншій особі (зокрема, податкової накладної) може позбавляти цю накладну статусу первинного документу або в разі обізнаності контрагента із протиправним характером діяльності його контрагента, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

Отже, формальні недоліки податкових накладних повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не лише правильністю складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Аналогічну позицію займає і Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 21.05.2013 року по справі № 2-а-5886/10/2070 (номер у ЄРСР 32171051) та від 02.07.2013 року по справі № 2а-18162/11/2670 (номер у ЄРСР 32886039).

Відповідачем не надано суду належних доказів фактичної відсутності господарської операції між позивачем та ТОВ «Віконні системи» та доказів обізнаності позивача із протиправним характером діяльності його контрагента

Враховуючи викладеного, суд вважає податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.05.2013 року № 0000712205 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа)

Керуючись статтями 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд, -

Керуючись Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.05.2013 року № 0000712205, винесене Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, та яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Млин» з ПДВ на 236 263 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 65 815,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Млин» судовий збір у розмірі 2294,00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили станом на 03.10.2013 року СуддяС.В. Златін С.В. Златін